Постанова

Іменем України 03 лютого 2022 рокум. Київсправа № 225/494/21провадження № 61-18217св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю., учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська лікарня" м. Торецька Донецької області,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Райкун Юлією Вікторівною, на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2021 року у складі судді Мигалевича В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Кішкіної І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" м. Торецька (далі - КНП "ЦМЛ" м. Торецька) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з серпня 2000 року вона працювала фельдшером-лаборантом Міського територіального медичного об`єднання м. Дзержинська (з 2016 року - м. Торецьк), лаборантом бактеріологічної лабораторії, лаборантом по бактеріології клініко-діагностичної лабораторії, лаборантом лабораторії ЦМЛ м. Дзержинська, з жовтня 2018 року у зв`язку з реорганізацією ЦМЛ м. Торецьк у КНП "ЦМЛ" м. Торецька працювала лаборантом клінічного відділу клініко- діагностичної лабораторії відповідача.

Наказом від 14 грудня 2020 року № 280-к її було звільнено 31 грудня 2020 року. Підставою звільнення є пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивачка вважає наказ про її звільнення незаконним, виданим в порушення вимог чинного трудового законодавства та таким, що мав за мету створення саме для неї умов, пов`язаних з неможливістю подальшої реалізації закріпленого Конституцією України (254к/96-ВР) права на працю.

Вказує, що відповідач попередив її про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штатної чисельності 28 жовтня 2020 року, у попередженні зазначив, що на підприємстві відсутні вакантні посади, згідно її спеціальності та кваліфікації, які б могли бути їй запропоновані для подальшого працевлаштування.

Вважає, що відповідач приховує інформацію щодо наявних вакантних посад на підприємстві, оскільки мав прямий обов`язок щодо здійснення заходів для працевлаштування працівників підприємства, тим паче тих працівників, які мають переважне право на залишення на роботі.

Зазначає, що відповідачем проігноровано положення статті 42 КЗпП України щодо врахування її переважного права на залишення на роботі при вивільненні.

Крім того, вважає, що відповідачем не дотримані приписи статті 43 КЗпП щодо належного отримання попередньою згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Таким чином, позивачка наполягає на наявності порушень вимог чинного трудового законодавства з боку відповідача, які у своїй сукупності призвели до її протиправного звільнення.З урахуванням викладених обставин просила суд визнати протиправним та скасувати наказ КНП "ЦМЛ" м. Торецька про її звільнення, поновити її на посаді лаборанта, стягнути з КНП "ЦМЛ" м. Торецька заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не підтверджено порушення її прав, оскільки наявні у матеріалах справи докази вказують на те, що роботодавцем виконані вимоги законодавства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Райкун Ю. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалите нове про задоволення позову.Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи08 грудня 2021 року КНП "ЦМЛ" м. Торецька подало Верховному Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїСтаттею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.07 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 07 серпня 2000 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

20 жовтня 2020 року в процесі реформування КНП "ЦМЛ" м. Торецька та оптимізації штатної чисельності підприємством прийнято рішення про скорочення штатних одиниць з 01 січня 2021 року в кількості 51,75 штатних одиниць, 6,25 з яких - вакансії лаборантів клінічного відділу.

Згідно наказу по КНП "ЦМЛ" м. Торецька від 26 жовтня 2020 року № 257 вирішено провести скорочення по клінічно-діагностичній лабораторії, зокрема про подальше звільнення лаборанта ОСОБА_1 .

Рапорт комісії з дотримання трудових прав та гарантій працівників при оптимізації штатної чисельності працівників КНП "ЦМЛ" м. Торецька в процесі реформування від 20 жовтня 2020 року містить відомості про відсутність у лаборанта клінічного відділу ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі.

28 жовтня 2020 року лаборант клінічного відділу ОСОБА_1 ознайомилась з попередженням про скорочення її посади в якому також йшлося про те, що на момент попередження в підприємстві були відсутні посади, згідно її спеціальності та кваліфікації, які би могли бути запропоновані для її подальшого працевлаштування.

Попередження отримано особисто ОСОБА_1 .

Матеріали справи містять витяг з штатного розпису підприємства підрозділу Клінічно-діагностична лабораторія станом на 02 листопада 2020 року та 01 січня 2020 року із найменуванням та кількістю штатних посад та довідку підприємства про наявні на ньому вакансії (щодо лікарів, молодшого медичного персоналу, середнього медичного персоналу та інших посад) станом на 28 жовтня 2020 року, 31 грудня 2020 року та 01 січня 2021 року.

11 грудня 2020 року на засіданні профспілкового комітету КНП "ЦМЛ" прийнято рішення дати згоду на звільнення лаборанта клінічного відділу ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, як таку що не має переважного права на залишення на роботі; пояснювальна записка до протоколу від 11 грудня 2020року.

Наказом від 14 грудня 2020 року № 280-к ОСОБА_1, лаборанта клінічного відділу (лаборант КП 3221 ЗКППТР) клініко-діагностичної лабораторії, з 31 грудня 2020 року звільнено за скороченням чисельності штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці.28 жовтня 2020 року лаборант клінічного відділу ОСОБА_1 ознайомилась з попередженням про скорочення її посади в якому також йшлося про те, що на момент попередження в підприємстві були відсутні посади, згідно її спеціальності та кваліфікації які би могли бути запропоновані для її подальшого працевлаштування. Попередження отримано ОСОБА_1 під особистий розпис.Крім того, матеріали справи містять витяг з штатного розпису підприємства підрозділу Клінічно-діагностична лабораторія станом на 02 листопада 2020 року та 01 січня 2020 року із найменуванням та кількістю штатних посад та довідку підприємства про наявні на ньому вакансії (щодо лікарів, молодшого медичного персоналу, середнього медичного персоналу та інших посад) станом на 28 жовтня 2020 року, 31 грудня 2020 року та 01 січня 2021 року. із яких убачається відсутність вільних посад, які би могли бути запропоновані позивачці для її подальшого працевлаштування.11 грудня 2020 року на засіданні профспілкового комітету КНП "ЦМЛ" прийнято рішення дати згоду на звільнення лаборанта клінічного відділу ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.Процедурні порушення при вирішенні вказаного питання у встановленому законом порядку не встановлені.Наказом від 14 грудня 2020 року № 280-к ОСОБА_1, лаборанта клінічного відділу (лаборант КП 3221 ЗКППТР) клініко-діагностичної лабораторії, з 31 грудня 2020 року звільнено за скороченням чисельності штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.При цьому, відповідачем були враховані вимоги статті 42 КЗпП України під час визначення переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, що підтверджується відповідним рапортом комісії з дотримання трудових прав та гарантій працівників при оптимізації штатної чисельності працівників КНП "ЦМЛ" м. Торецькав процесі реформування від 20 жовтня 2020 року.Вказані обставини позивачкою у встановленому законом порядку не спростовані.При таких обставинах, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до наказу про припинення трудового договору від 14 грудня 2020 року № 280-к позивачку було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог законодавства, що регулюють вивільнення працівника, передбачених статтями 43, 49-2 КЗпП України.Позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, а тому задоволенню також не підлягають.Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Райкун Юлією Вікторівною, залишити без задоволення.Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: Є. В. КоротенкоА. Ю. ЗайцевМ. Ю. Тітов