ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 711/4642/20

провадження № 61-10527св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Черкаської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Позарецької С. М., та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 20 вересня 2003 року до 5 серпня 2019 року перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

Після розірвання шлюбу відповідач перешкоджала йому бачитись та вільно спілкуватись з сином, у зв`язку з чим він звернувся до служби у справах дітей Черкаської міської ради, рішенням якої від 25 травня 2020 року № 204 йому визначено порядок його участі у вихованні та спілкуванні з сином.

Однак відповідач продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином, не реагує на повідомлення про його приїзди до сина, що спричинило виклики працівників поліції, які проводили з відповідачем роз`яснювальну роботу.

2 липня 2020 року відбувся повторний розгляд його заяви про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з сином, на якому відповідач повідомила, що буде виконувати тільки рішення суду.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у вихованні сина та спілкуванні з ним, встановити йому спосіб участі у вихованні сина та спілкуванні з ним шляхом систематичних та періодичних побачень щосереди з 14 год до 20 год, у перші та треті вихідні місяця з 15 год п`ятниці до 19 год неділі, половину всіх шкільних канікул дитини без присутності матері дитини.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у вихованні сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та у спілкуванні з ним.

Визначено ОСОБА_1 способи участі у вихованні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: побачення щосереди з 16 год до 20 год - перший місяць у присутності матері; у першу та третю суботу -неділю кожного місяця з 10 год суботи до 18 год неділі; спільний відпочинок протягом половини всіх шкільних канікул, а влітку в період шкільних канікул - протягом одного місяця за домовленістю батьків з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути.

Зобов`язано ОСОБА_2 не пізніше як за добу до часу побачень та спільного відпочинку дитини з батьком, визначених цим рішенням, інформувати ОСОБА_1 засобами телефонного або електронного зв`язку про місце (адресу), де він може забрати сина ОСОБА_3, та місце (адресу), куди він має доставити дитину після закінчення таких побачень чи відпочинку.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов у частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у вихованні сина та у спілкуванні з ним, встановлення часу та днів їх зустрічей, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право виховувати сина і особисто спілкуватися з ним, проте ОСОБА_2 чинить у цьому перешкоди.

Крім того, визначаючи способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, суд першої інстанції врахував інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, наявність спору між батьками з приводу способу участі батька у вихованні дитини, а також врахував вік дитини, стан її здоров`я, звичайний уклад її життя, місце проживання сторін, особисті стосунки, які склались між ними, і прихильність дитини до матері.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2021 року ОСОБА_2 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким визначити ОСОБА_1 такі способи участі у вихованні сина та у спілкуванні з ним: у першу та третю суботу і неділю кожного місяця з 12 год до 18 год, спільний відпочинок протягом половини всіх шкільних канікул, а влітку в період шкільних канікул - протягом одного місяця за домовленістю батьків з урахуванням психологічного і фізичного стану дитини та обставин, які можуть виникнути.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судами не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 154/2984/17 та від 3 березня 2021 року у справі № 201/11767/18.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, надали належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

ОСОБА_2 чинила і продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином; враховуючи таку поведінку ОСОБА_2, він вважає, що лише ухвалене судом рішення про зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з сином може спонукати відповідача до надання йому можливості спілкуватися з сином та, врешті-решт, унеможливить системні порушення його прав відповідачем, що, в першу чергу, відповідатиме інтересам сина, який бажає спілкуватися з ним, але на заваді цьому стоять амбіції відповідача.

Також зазначав, що ОСОБА_2 намагається спотворити дійсність та спровокувати конфлікт, використовуючи малолітнього сина, як спосіб тиску на нього у зв`язку з розглядом у суді цивільної справи про поділ майна подружжя.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Придніпровського районного суду Черкаської області матеріали цивільної справи № 711/4642/20.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 17 вересня 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 154/2984/17 та від 3 березня 2021 року у справі № 201/11767/18.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення стягнення виконавчих зборів та витрат за виконавчими провадженнями, пов`язаними з примусовим виконанням рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначеного до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони з 20 вересня 2003 року перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка ОСОБА_5 .

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 5 серпня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.

Також судами встановлено і це не заперечували сторони у справі, що син ОСОБА_3 проживає з матір`ю.

Рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради від 25 травня 2020 року № 204 встановлено ОСОБА_1 дні та час зустрічей з сином, а саме щосереди з 14 год до 20 год, перші та треті вихідні місяця - з 15 год п`ятниці до 19 год неділі, спільний відпочинок протягом половини всіх шкільних канікул дитини без присутності матері та з урахуванням обставин, які можуть виникнути.

Відповідно до висновку від 16 грудня 2020 року № 643, наданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради як органом опіки та піклування м. Черкаси, ОСОБА_1 визначено такі способи участі у вихованні сина та спілкуванні з ним: побачення щосереди з 18 год до 20 год; у перші та треті вихідні місяця - у суботу та неділю з 10 год до 19 год; перший місяць у присутності матері дитини, в подальшому без присутності матері дитини; спільний відпочинок протягом одного місяця влітку за домовленістю батьків з урахуванням обставин, які можуть виникнути.

Судами досліджені відомості, які містяться у талонах-повідомленнях єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, від 27 травня 2020 року, від 3 червня 2020 року, від 5 червня 2020 року, від 1 липня 2020 року, від 3 липня 2020 року, від 8 липня 2020 року, від 15 липня 2020 року, від 17 липня 2020 року та від 22 липня 2020 року, наданих органами Національної поліції щодо повідомлень ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 перешкоджає йому у спілкуванні з сином ОСОБА_3 .

Крім того, судами досліджені листи ОСОБА_2, адресовані службі у справах дітей Черкаської міської ради, від 17 липня 2020 року та від 28 липня 2020 року, в яких ОСОБА_2 зазначала про неможливість виконання нею рішення від 25 травня 2020 року № 204, оскільки дитина знаходиться на оздоровленні за межами міста.

Також досліджено заяву ОСОБА_2 до Черкаської середньої школи № 18 від 21 вересня 2020 року, в якій ОСОБА_2 просила директора навчального закладу категорично заборонити ОСОБА_1 заходити в клас під час навчального процесу та забирати дитину під час уроків чи перерви і після уроків не віддавати батьку дитину.

Досліджено судами і висновок психолога за результатами діагностичного обстеження, складеного ОСОБА_6 щодо психологічного стану ОСОБА_7 .

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з сином.

У судовому засіданні судом заслухана думка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який згадував як вони разом подорожували; повідомив, що йому комфортніше вдома з мамою і сестрою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України (2947-14) ).

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" ).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).

Судами попередніх інстанцій із поданих сторонами доказів встановлено, що між батьками малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - склалися неприязні відносини і досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні з нею вони не можуть.

Встановивши, що права ОСОБА_1 як батька порушуються матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з сином та про визначення способів участі батька у вихованні дитини та у спілкуванні з ним шляхом встановлення систематичних побачень; час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку та інтересів дитини.

Оскільки суди попередніх інстанцій встановили наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що унеможливлює проведення побачень батька з дитиною у присутності матері, та врахувавши, що обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку ОСОБА_1, не встановлено, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що побачення батька з дитиною повинні відбуватися поза місцем її постійного проживання та без присутності матері, за виключенням першого місяця.

Вирішуючи справу, суди також зазначали, що допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції малолітній ОСОБА_7 не надав однозначної відповіді, що він не бажає спілкуватися з батьком; наявна конфліктна ситуація між батьками дитини, безумовно, негативно впливає на думки та поведінку дитини. Врахувавши зазначене, суди вважали, що для найкращих інтересів дитини необхідне спілкування з обома батьками.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки визначений судом першої інстанції графік побачень і спільного відпочинку є найбільш комфортнішим, відповідає інтересам дитини та не обмежує її у навчанні і відвідуванні гуртків чи додаткових занять та не впливає на права матері.

Так, згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 154/2984/17 та від 3 березня 2021 року у справі № 201/11767/18.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 3 березня 2021 року (справа № 201/11767/18), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача у справі про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та встановлення порядку і способу виховання і спілкування з дітьми. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вказував на те, що факт перешкоджання матір`ю у відвідуванні батьком дітей та спілкуванні з ними достовірно встановлений, тому, враховуючи, що сторони мають рівні права щодо участі в житті і вихованні дітей, вік дітей та обставини справи, наявні правові підстави для усунення позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом визначення графіка систематичних побачень. Судом першої інстанції визначено такий спосіб участі батька у спілкуванні з малолітніми дітьми та їх вихованні: побачення кожної суботи місяця з 9 год до 13 год за місцем проживання дітей у присутності матері та кожної першої і третьої неділі місяця з 11 год до 17 год у присутності матері дітей. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення способу участі позивача у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні і визначив наступний спосіб участі батька у спілкуванні з малолітніми дітьми та у їх вихованні: побачення кожного вівторка з 18 год до 9 год середи без присутності матері дітей та третіх осіб зі сторони матері, кожної першої та третьої суботи місяця з 9 год до 20 год неділі без присутності матері дітей та третіх осіб зі сторони матері. Змінюючи постанову апеляційного суду та визначаючи місце і час спілкування батька з дітьми, суд касаційної інстанції вказав про неврахування віку дітей (8 та 5 років) і вважав, що суд фактично змінив місце проживання дітей на декілька днів на тиждень, що з урахуванням віку дітей не сприятиме їх гармонійному розвитку.

Постанова Верховного Суду від 3 лютого 2021 року (справа № 154/2984/17), на яку також посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача у справі про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у вихованні дітей батьком, який проживає окремо від них. Встановлюючи спосіб участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з норм СК України (2947-14) , положень Конвенції про права дитини, норми яких гарантують як право дитини підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з батьками, так і рівність прав кожного з батьків на особисте спілкування з дитиною, врахував пріоритет інтересів дітей при вирішенні вказаного питання та, встановивши, що мати дітей заперечує право батька - відповідача у справі на участь у вихованні дітей і спілкування з ними, визначив позивачу такий спосіб участі і спілкування з дітьми, який забезпечить поновлення його прав як батька та відповідає найвищим інтересам його дітей.

Отже доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 3 березня 2021 року (справа № 201/11767/18) та від 3 лютого 2021 року (справа № 154/2984/17), касаційний суд вважає безпідставними, оскільки за встановленими обставинами у справі, що переглядається, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених справах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук