Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи: ОСОБА_3, Міськрайонне управління у Рівненському районі та м. Рівне Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 12 грудня 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним, встановлено щодо нього опіку, його опікуном призначено ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 25 липня 2015 року у справі № 567/710/15-ц за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа ООП Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області, опікуном ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено ОСОБА_2 .Після призначення його у 2015 року опікуном ОСОБА_1, останній повідомив, що у нього є земельна ділянка у с. Новостав Рівненського району Рівненської області, яка перейшла у його користування після смерті батька ОСОБА_5 .У відповідь на адвокатські запити до Зорянської сільської ради про надання інформації з погосподарської книги щодо господарства ОСОБА_5, сільська рада листом від 24 листопада 2016 року № 2129 повідомила, що з 1971 року до 1976 року за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у с. Новостав рахувалося домогосподарство. У результаті пожежі в 1976 році було повністю знищено будинок та господарські будівлі, а також загинув ОСОБА_5 . ОСОБА_6 як розумово відсталий перебував в Острозької психіатричної лікарні. З наданого Зорянською сільською радою 31 січня 2017 року викопіювання з погосподарської книги вбачається, що станом на 01 червня 1976 року за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 рахувалася земельна ділянка площею 0,08 га.Листом від 13 лютого 2017 року № 323/02-12/17 Зорянська сільська рада повідомила, що документообіг стосовно житлових будинків, земельних ділянок та погосподарський облік у період 1976-1977 років здійснювався колгоспом "Зоря комунізму", а тому акти про пожежу, знищення майна та зняття господарств з обліку в Зорянській сільській раді відсутні.Архівний відділ Рівненської районної державної адміністрації у листі від 10 травня 2017 року № 237/04-01 повідомив, що у протоколах засідань правління колгоспу і загальних зборів колгоспників колгоспу "Зоря комунізму" за 1977 рік відсутнє рішення про зняття домогосподарства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у с. Новостав з погосподарського обліку. Акти про пожежу та про знищення майна на державне зберігання не передаються.Згідно з довідкою КЗ "Острозька обласна психіатрична лікарня" Рівненської обласної ради від 07 червня 2017 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 він перебував у даному закладі на лікуванні з 30 червня 2000 року. У листі від 12 червня 2017 року Зорянська сільська рада повідомила, що земельна ділянка площею 0,08 га, яка за попередніми даними була у користуванні ОСОБА_5 передана у користування ОСОБА_3 рішенням Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369.При ознайомленні з матеріалами інвентаризаційної справи в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", позивачеві стало відомо, що 20 квітня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 купила житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 (без земельної ділянки). В подальшому, рішенням Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 "Про закріплення земельних ділянок", ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, а рішенням цього органу місцевого самоврядування від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність" отримала у власність земельну ділянку площею 0,20 га для будівництва та обслуговування жилого будинку.На підставі рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність" ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2064 га, кадастровий номер 5624684900:03:000:0233, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .Ураховуючи, що згідно з даними з погосподарських книг за ОСОБА_7 (власника домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 ) обліковувалася земельна ділянка площею 0,08 га, позивач зазначав, що земельна ділянка площею 0,2064 га, яка передана ОСОБА_3 у приватну власність, була збільшена за рахунок земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_1 .Посилаючись на відсутність передбачених законом підстав для передачі Зорянською сільською радою у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_1, який у вказаний період знаходився на лікуванні в КЗ "Острозька обласна психіатрична лікарня", позивач просив:1) визнати незаконним та скасувати рішення Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 "Про закріплення земельних ділянок" щодо надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у с. Новостав Рівненського р-ну Рівненської обл., загальною площею 0,20 га;2) визнати незаконним та скасувати рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передання ОСОБА_3 безоплатно у власність земельної ділянки, що знаходиться в с. Новостав Рівненського р-ну Рівненської обл., загальною площею 0,20 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;3) визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №006005 площею 0,2064 га, виданого на ім`я ОСОБА_3 23 червня 2009 року управлінням Держкомзему у Рівненському районі Рівненської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанційУхвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2019 року залучено до участі у справі ОСОБА_2, як правонаступника позивача ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року позов ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, задоволено.Поновлено ОСОБА_2, як правонаступнику позивача ОСОБА_1, строк для звернення з позовом до суду.Визнано незаконним та скасовано рішення Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 "Про закріплення земельних ділянок" щодо надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки загальною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у користуванні в с. Новостав Рівненського району Рівненської області.Визнано незаконним та скасовано рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передання ОСОБА_3 безоплатно у власність земельної ділянки загальною площею 0,20 га, яка знаходиться у користуванні в с. Новостав Рівненського району Рівненської області, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ 006005, виданого на ім`я ОСОБА_3 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що за ОСОБА_5 та його сином ОСОБА_1, обліковувалося господарство в с. Новостав Рівненського району Рівненської області, до складу якого входили житловий будинок, хлів та земельна ділянка 0,08 га, що перебували у їх особистому користуванні. Посилаючись на відсутність рішення чи запису в погосподарській книзі про зняття господарства з обліку після смерті у 1980 році голови господарства ОСОБА_5, суд дійшов висновку, що відповідно до статті 36 ЗК Української РСР 1970 року право користування земельною ділянкою перейшло до іншого члена сім`ї - ОСОБА_1 та не припинилося. Установивши, що Зорянська сільська рада Рівненського району в порушення норм земельного законодавства передала у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, право користування якою належало ОСОБА_1, і не припинилося на момент її відведення у власність ОСОБА_3, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до положень статей 1216, 1218, 1225 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстроване в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна; якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець не набуває права власності на неї у порядку спадкування. За відсутності правовстановлюючих документів, які посвідчували б право користування ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою, записи в погосподарських книгах про те, що земельна ділянка обліковувалася за ОСОБА_5, не можуть слугувати підтвердженням права власності чи права користування нею. Посилаючись на відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 за життя успадкував після смерті батька - ОСОБА_8, який помер у 1980 році, речові права на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що такі права не набув і ОСОБА_2, як спадкоємець після смерті ОСОБА_1 . З огляду на наведене, суд не вбачав порушеного права щодо спірної земельної ділянки як первісного позивача - ОСОБА_1, так і його ОСОБА_2, а тому вважав помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справиУ травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, в якій він просив скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2020 року.Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15; Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/765/17 та від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а.Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 570/2631/17 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.Матеріали справи № 570/2631/17 надійшли до Верховного Суду 29 червня 2021 року.Касаційна скарга ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована тим, що:1) вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) у редакції чинній на дату розгляду справи, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК Українсько РСР (1540-06) 1963 року), Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) 1970 року (далі - ЗК Української РСР 1970 року) та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 (далі вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських радах; 2) установивши, що відповідно до записів з погосподарської книги ОСОБА_8 та його син ОСОБА_1 володіли господарством, у складі якого були житловий будинок, хлів, земельна ділянка площею 0,08 га, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правовстановлюючих документів, які б посвідчували право власності чи користування ОСОБА_8 на земельну ділянку. Такий висновок суду не ґрунтується на положеннях законодавства, що було чинним на момент виникнення правовідносин щодо спірної земельної ділянки у ОСОБА_8 та його сина ОСОБА_1 та зроблений без урахування рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (v005p710-05) , та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 24 листопада 2020 року у справі №308/6368/15-а та від 07 жовтня 2015 року у справі №6127цс15, висновку Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №826/765/17. Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначив, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України (254к/96-ВР ) громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства. Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу;3) суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 20 ЗК Української РСР (1970 року) право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад. Указом Президії Верховної ради Української РСР від 25 грудня 1970 року "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) " визначено, що надані громадянам до 01 січня 1971 року присадибні земельні, а також земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і для городів зберігаються в розмірах, передбачених раніше діючим законодавством. Згідно зі статтею 25 ЗК Української РСР припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом, до яких статтею 36 ЗК Української РСР серед іншого відноситься переселення всіх членів двору або сім`ї в інше постійне місце проживання; смерть всіх членів двору або сім`ї. Беручи до уваги, що присадибні земельні ділянки відповідно до статті 59 ЗК Української РСР надавалися не індивідуально особі, а сім`ї, в тому числі "сім`ям робітників", а також враховуючи, що на дату смерті ОСОБА_8 (голови сім`ї) не настали обставини, які в силу наведених норм чинного законодавства були б підставою для припинення права землекористування членів сім`ї, які залишилися живими, зокрема ОСОБА_1, помилковим є висновок суду про недоведеність набуття ОСОБА_1 прав на спірну земельну ділянку, та застосування до таких відносин положень статті 1216 та 1225 ЦК України, які регулюють питання спадкування;4) відмовляючи у задоволенні позову з підстав недоведеності порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/765/17 та від 24 листопада 2020 року у справі №308/6368/15-а. Так, у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/765/17 суд касаційної інстанції вказав, що пунктом 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. При цьому та обставина, що права на ці земельні ділянки не оформлено у встановленому порядку, не дає підстав вважати їх вільними.У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а суд касаційної інстанції зазначив, що записами в погосподарській книзі та поземельній шнуровій книзі підтверджується перебування в особистому користуванні господарства земельних ділянок. Оскільки відповідачем не доведено та судами не встановлено, що земельні ділянки вилучалися із користування попередніх землекористувачів, Верховний Суд визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій, що пункт рішення, яким надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, яка на місцевості (в натурі) частково накладається на земельні ділянки, які перебувають у користуванні третіх осіб, порушують їх гарантовані Конституцією та законами України права.У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу позивача, в якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15; та постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/765/17 та від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а є необґрунтованими, оскільки у справах, на які посилається заявник встановлені судами обставини є відмінними від обставин встановлених у справі, що переглядається. Позивач не довів порушення прав, за захистом яких він звернувся з позовом до суду, оскільки не надав відповідних документів, які б у встановленому законом порядку посвідчували його право власності чи користування на спірну земельну ділянку.Також посилалася на невірне застосування судом першої інстанції статей 123, 563 ЦК Української РСР 1963 року, оскільки наведені норми регулюють питання речових прав членів колгоспного двору, в той час, як відповідно до матеріалів справи господарство ОСОБА_8 відносилося до суспільної групи - робочих, а не колгоспний двір, а тому після смерті ОСОБА_8 спадкування належного йому майна повинно здійснюватися на загальних підставах. Доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 позивач не надав, так само як і не надав доказів прийняття рішення про надання йому в користування присадибної ділянки відповідно до положень статті 106-1 ЗК Української РСР у редакції від 12 березня 1981 року.За відсутності у матеріалах справи земельно-шнурової книги, записи в якій відповідно до статті 63 ЗК Української РСР засвідчують право колгоспного двору на присадибну ділянку, безпідставними є посилання заявника про доведеність права користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанційСуди попередніх інстанцій установили, що відповідно до довідки архівного відділу Рівненської РДА Рівненської області від 31 березня 2020 року, у документах виконавчого комітету Новоставської сільської ради Клеванського району Рівненської області у погосподарській книзі обліку господарств с. Новостав за 1950-1952 року наявні відомості про господарство ОСОБА_9, до складу сім`ї якої входили: ОСОБА_9, 1921 року народження (голова сім`ї), ОСОБА_10 - дочка, 1941 року народження, ОСОБА_11 - син, 1942 року народження, ОСОБА_8 - чоловік, 1906 року народження, ОСОБА_1 - син, 1951 року народження.Після смерті матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_1 вибув до домогосподарства свого батька ОСОБА_8 в с. Новостав, та з 01 січня 1972 року почав рахуватися членом даного господарства (згідно записів з погосподарської книги за 1971-1973 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 ).У період з 1974 по 1976 роки за ОСОБА_5 та його сином ОСОБА_1 обліковувалося господарство: житловий будинок, хлів, земля, площею 0,08 га, що знаходилася в особистому користуванні. У графі "Про тимчасово відсутніх членів сім`ї" наявна відмітка, що ОСОБА_1 тимчасово вибув до лікарні в Острог.У 1980 році ОСОБА_8 помер.У період з 1976 року до 27 серпня 2018 року, ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у КЗ "Острозька обласна психіатрична лікарня", а саме: з 23 серпня 1976 року до 18 листопада 1976 року; з 24 серпня 1978 року до 14 грудня 1988 року; з 15 грудня 1988 року до 17 грудня 1991 року; з 18 грудня 1991 року до 14 травня 1996 року; з 30 травня 1996 року до 28 березня 1997 року; з 27 липня 1998 року до 17 вересня 1999 року; з 30 червня 2000 року до 23 лютого 2018 року, а 23 лютого 2018 року переведений в Урвенський психоневрологічний будинок- інтернат.20 квітня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 купила житловий будинок з надвірними будівлями, розташований АДРЕСА_1 .У подальшому рішенням Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 "Про закріплення земельних ділянок", ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Новостав, Рівненський р-н, Рівненська обл.Рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність", розглянувши заяви громадян Зорянська сільська рада вирішила передати у власність земельні ділянки: а) для ведення особистого селянського господарства 23 громадянам загальною площею 18 га згідно додатку №1, у тому числі, зокрема с. Новостав - 2 громадянам, площею 0,20 га; б) для будівництва та обслуговування жилого будинку 12 громадянам, площею 1,43 га згідно додатку №2, у тому числі: с. Новостав - 2 громадянам, площею 0,15 га.Згідно з додатком № 2 до рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 11 червня 2008 року № 740, ОСОБА_3 передана земельна ділянка в с. Новостав, площею 0,20 га для будівництва та обслуговування жилого будинку.На підставі рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 "Про передачу земельних ділянок у власність", ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2064 га, кадастровий номер 5624684900:03:000:0233, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 12 грудня 2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним, щодо нього встановлено опіку, опікуном призначено ОСОБА_4 .ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Рішенням Острозького районного суду від 25 липня 2015 року у справі № 567/710/15-ц за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: орган опіки та піклування Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, опікуном ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено ОСОБА_2 .ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 помер, після його смерті спадщину прийняв його племінник ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтуванняВивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України (2768-14) передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки. Судами на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_8, який помер у 1980 році, мали господарство, до складу якого входила земельна ділянка площею 0,08 га в с. Новостав Рівненської області.Оскільки правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1970 року та ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.Відповідно до статті 13 ЗК Української РСР 1970 року, земля в Українській РСР надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам. Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК Української РСР право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки по веденню книг погосподарського обліку № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48 (z0083-95) . Відповідно до Вказівок по веденню книг погосподарського обліку № 112/5, суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.У висновку Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-127цс15, на неврахування якого посилається заявник, зазначено, що "згідно пункту 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Ураховуючи наявні записи у погосподарських книгах щодо користувачів земельних ділянок, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність права особи на землекористування спірною земельною ділянкою не можна визнати обґрунтованим." У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а, суд касаційної інстанції взявши до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) 5-рп/2005 про забезпечення державного захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, та встановлені судами обставини користування позивачами спірною земельною ділянкою на підставі записів у погосподарських книгах обліку, дійшов висновку про доведеність прав позивачів на спірну земельну ділянку.Ураховуючи наведене та положення статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів на підтвердження права користування ОСОБА_8 та його сином ОСОБА_1 земельною ділянкою, оскільки таке право підтверджується відповідними записами в погосподарських книгах обліку господарств с. Новостав за період з 1967 до 1980 років.Статтею 25 ЗК Української РСР 1970 року передбачено, що права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.Відповідно до статті 36 ЗК Української РСР 1970 року право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 106-1 цього Кодексу; 4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; 5) смерті всіх членів двору або сім`ї; 6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів статей 1218 та 1225 ЦК України виходив з того, що спірна земельна ділянка не була об`єктом спадкування та не увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_8 у 1980 році. Посилаючись на відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 за життя успадкував після смерті батька - ОСОБА_8, який помер у 1980 році, речові права щодо спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що таких прав не набув і ОСОБА_2, як спадкоємець ОСОБА_1 Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи питання про наявність чи припинення у ОСОБА_1 прав на спірну земельну ділянку після смерті у 1980 році його батька ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ЦК України (435-15) , які не були чинними на той момент та відповідно не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.Вирішуючи спір, суд першої інстанції керуючись статтями 123, 563 ЦК Української РСР 1963 року, дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_8 право користування земельною ділянкою перейшло до іншого члена господарства - ОСОБА_1 . Відповідно до статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 зазначено, що "спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим".Верховний Суд зауважує, що для з`ясування питання набуття ОСОБА_1 права користування спірною земельною ділянкою, наявності чи відсутності підстав для припинення такого права після смерті голови господарства ОСОБА_8 у 1980 року, необхідним є з`ясування обставин, до якої суспільної групи господарств належало господарство ОСОБА_8 : "колгоспний двір", чи "робітників". Однак суди попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору не встановив. Позивач обґрунтовував вимогу про визнання незаконними та скасування рішення Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 щодо надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, загальною площею 0,20 га, для ведення особистого селянського господарства та рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 щодо передання ОСОБА_3 безоплатно у власність земельної ділянки, загальною площею 0,20 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, посилаючись на те, що до складу земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 увійшла земельна ділянка площею 0,08 га, що перебувала у користуванні ОСОБА_5, після смерті якого вона перейшла у користування ОСОБА_1 . З матеріалів справи убачається, що оскаржуваними рішеннями Зорянської сільської ради у власність ОСОБА_3 передані земельні ділянки різні за площею та цільовим призначенням. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, як правонаступника ОСОБА_6, про визнання незаконними оскаржуваних рішень Зорянської сільської ради та визнання незаконним державного акта на право власності на землю серії ЯЗ 006005, виданого ОСОБА_3, суд першої інстанції належно не дослідив наявні у справі докази, не встановив дійсне місцезнаходження земельної ділянки площею 0,008 га, що перебувала користуванні ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_1 та до складу якої саме земельної ділянки, що були передані у власність ОСОБА_3 вона ввійшла, чи накладається частково, що є необхідним для правильного вирішення спору, пов`язаного із втручанням у право власності ОСОБА_3 на земельні ділянки. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на неповне з`ясування судом першої інстанції зазначених обставин, оскільки помилково вважав, що за життя ОСОБА_5 та його сина ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,008 га не перебувала у їх користуванні, а тому вважав, що оскаржувані рішення Зорянської сільської ради про передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_3 прийняті з дотриманням вимог закону. Верховний Суд ураховує тривалість розгляду справи, однак оскільки в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, касаційний суд не праві встановлювати обставини справи та здійснювати оцінку доказів, що унеможливлює ухвалення остаточного судового рішення по суті вирішення спору, постанова Рівненського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.