Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Яремко Р. Є., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення сторін у попереднє становище.В обґрунтування позову вказав, що 01 січня 2010 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він надав останній грошові кошти у сумі 537 700 доларів США строком до 01 червня 2014 року. ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, внаслідок чого він звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості. Ухвалою Пустомитівський районний суд Львівської області 24 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року, вжито заходів забезпечення позову у справі № 450/2962/14-ц шляхом накладення арешту в межах суми позову (10 352 962,20 грн) на грошові кошти та все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 . Судовими рішеннями, ухваленими у справі № 450/2962/14-ц, що набрали законної сили, його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_2 537 700 доларів США основного боргу, 277 836,22 доларів США відсотків за користування позикою та 18 969,60 доларів США - 3 % річних. 13 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54906857 про примусове виконання виконавчого листа № 450/2962/14-ц та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 . Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2017 року у справі № 450/335/17 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий № 4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Конопниця. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2018 року справа № 450/335/17 визнано недійсними укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, сторони повернуто у попередній стан шляхом повернення у приватну власність ОСОБА_2 цієї ділянки. Попри це ОСОБА_3 11 вересня 2017 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 . Враховуючи, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати вказану земельну ділянку у зв`язку з накладеними на неї арештами і відсутністю його (позивача) згоди на її відчуження такої, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 631, а саме земельної ділянки площею 0,1052 га, кадастровий № 4623683400:01:001:0272 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 788498046236), яка розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Конопниця; повернути сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року у попередній стан шляхом повернення у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішеньРішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який зареєстрований в реєстрі за № 631, а саме земельної ділянки, площею 0,1052 га, яка розташована за адресою: с. Конопниця, Пустомитівський район, Львівська область. Повернуто сторони договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року в попередній стан, шляхом повернення у приватну власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки.Установивши що, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали після відкриття судом провадження у справі № 450/335/17 та, зокрема, і після постановлення 01 березня 2017 року ухвали про накладення арешту на згадану земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним та повернення сторін цього договору у попередній стан.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ червні 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12.Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 придбала спірну земельну ділянку, яка на час продажу не була обтяжена забороною відчуження, не знаючи про це, а тому вона є добросовісним набувачем цієї ділянки, який у разі втрати цього майна змушений буде шукати способи компенсації своїх втрат та понесе у зв`язку із цим індивідуальний та надмірний тягар. При цьому належним способом захисту прав позивача є не двостороння реституція, а витребування із незаконного володіння. Суди попередніх інстанцій безпідставно вказали про преюдиційні обставини, встановлені у справі № 450/335/17, оскільки ОСОБА_4 не була учасником цієї справи, а отже була позбавлена можливості спростувати вказані обставини.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїВідповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 червня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами01 січня 2010 року між ОСОБА_1, як позикодавцем, з однієї сторони та ОСОБА_2, як позичальницею, з другої сторони було укладено договір позики, відповідно до пункту 1 якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 537 700 доларів США та зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 01 червня 2014 року.Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року, у цивільній справі № 450/2962/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою в зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, судом вжито заходи забезпечення позову до набрання рішенням суду по справі законної сили шляхом накладення арешту в межах суми позову, яка становить 10 352 962,20 грн, на грошові кошти та все рухоме і нерухоме майно, що належало ОСОБА_2 .Відділом ДВС Пустомитівського РУЮ Львівської області відкрито виконавче провадження № 45219305 та постановою від 24 жовтня 2014 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 і встановлено заборону на відчуження такого.Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року у справі № 450/2962/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто на користь позивача з останньої суму основного боргу у розмірі 537 700 доларів США, відсотки за користування позикою у розмірі 279 014,74 доларів США, 3 % річних у сумі 18 997 доларів США.Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто 537 700 доларів США основного боргу, 277 836,22 доларів США відсотків за користування позикою, 18 969,60 доларів США - 3 % річних.Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України у розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_2 відхилена, рішення суду першої інстанції від 26 травня 2015 року та рішення суду апеляційної інстанції від 12 жовтня 2015 року - залишені без змін.Вказане рішення суду станом на час вирішення цього спору не виконане.27 листопада 2015 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1229, відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку, загальною площею 0,1052 га, кадастровий номер: 4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Конопниця, ОСОБА_5, а остання продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 384.Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. від 13 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54906857 про примусове виконання виконавчого листа № 450/2962/14-ц, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області від 29 жовтня 2015 року, та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 .Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2017 року у справі № 450/335/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Збирит О. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Бурило В. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки у приватну власність вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий № 4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Конопниця.Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 вересня 2017 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий №4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Конопниця.Відповідно до пункту 3 договору продавець підтвердив, що земельна ділянка, зокрема, під забороною (арештом) не перебуває.

Позиція Верховного СудуЧастиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга задоволенню не підлягає.Предметом спору у цій справі є земельна ділянка, загальною площею 0,1052 га, кадастровий номер: 4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Конопниця, і до відчуження за оспорюваним договором купівлі-продажу та вказаними договорами від 27 листопада 2015 року а від 09 червня 2016 року належала на праві власності ОСОБА_2 . Остання є боржником у виконавчому провадженні по виконанню рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики від 01 січня 2010 року, укладеним між нею, як позичальником, та позивачем ОСОБА_1, як позикодавцем.У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 з метою ухилення від виконання цивільно-правових зобов`язань перед позивачем відчужила всі належні їй об`єкти нерухомого майна.При цьому позивач домагається відновлення свого порушеного права, не вимагаючи повернення йому майна, яке є предметом спірних договорів або визнання за ним права власності на це майно, а вимагає повернення сторін до первісного стану з метою забезпечення виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року у справі № 450/2962/14-ц про стягнення коштів на його користь за рахунок спірного майна.Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 149 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до частини другої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України").Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).Боржник (продавець), який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Щодо оскаржуваного правочинуСудами достовірно встановлено, що на підставі ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2014 року у цивільній справі № 450/2962/14-ц з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було накладено арешт на усе нерухоме майно, належне останній.Разом із тим ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2017 року у справі № 450/335/17 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий № 4623683400:01:001:0272, яка розташована за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Конопниця.Під час судової заборони на відчуження належного їй майна, ОСОБА_2, будучи обізнаною про наявність такої заборони та діючи недобросовісно, 29 травня 2015 року відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_5, остання у свою чергу відчужила її ОСОБА_3, а той на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року продав це майно ОСОБА_4 .З огляду на зазначене та встановлені судами обставини про відчуження спірного нерухомого майна у період дії судового рішення про накладення арешту на це майно, правильним є висновок судів про те, що спірна земельна ділянка станом на час укладення оспорюваного договору фактично перебувала під судовою забороною на відчуження, що свідчить про невідповідність угоди положенням статті 203 ЦК України і є правовою підставою для визнання угоди недійсною в порядку статті 215 ЦК України. Пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.При наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не має права здійснювати реєстраційних дій, поки таке обтяження не буде зняте.Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 14-100цс19.

Щодо способу захисту Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції висновком про те, що обраний позивачем спосіб захисту його прав є ефективним та призведе до поновлення його прав.При цьому, підставним є висновок судів про те, що укладенням вказаного договору купівлі-продажу порушені права позивача, оскільки дії відповідачів по розпорядженню майном, що перебуває під судовою забороною, утруднюють реальне та ефективне виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.Звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами про застосування способу захисту - визнання недійсним договору купівлі-продажу відповідає змісту його порушеного права та спрямовано на захист цих прав, що відповідає нормі частини третьої статті 215 ЦК України.Такий висновок судів відповідає обставинам справи та вимогам закону.При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-605 цс 16.У справі, що переглядається, вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, спрямовані на те, щоб уможливити подальші дії, спрямовані на те, щоб предмет правочину перебував у власності ОСОБА_2, оскільки саме від цього залежить можливість ОСОБА_1 задовольнити свої вимоги за рахунок належного останній майна.ОСОБА_1 на час розгляду справи у суді не має права власності чи іншого речового права на предмет правочину, тому не може використовувати правовий механізм витребування цього майна з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.Отже, позивач, який не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, має право на оскарження цього правочину, оскільки є заінтересованою особою, яка претендує на те, щоб за рахунок майна ОСОБА_2 були задоволені його майнові вимоги до неї.Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 обрав спосіб захисту своїх прав, який відповідає чинному законодавству і є ефективним, ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.При цьому суд враховує, що недобросовісні дії ОСОБА_2, спрямовані на ухилення від виконання боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 шляхом відчуження та обтяження свого майна, були предметом оцінки судів. Так, за позовами ОСОБА_1 суди неодноразово увалювали рішення про недійсність таких правочинів, отже, ефективність цього способу захисту порушеного права позивача підтверджена практикою Верховного Суду (постанова від 13 червня 2018 року у справі № 2760/13996/15-ц, провадження № 61-9504зпв18, постанова від 25 вересня 2019 року у справі № 760/19419/19, провадження № 61-3058св 18, постанова від 26 лютого 2020 року у справі № справа № 761/4097/17, провадження № 61-14050св19).Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 у разі втрати спірної земельної ділянки змушена буде шукати способи компенсації своїх втрат та понесе у зв`язку із цим індивідуальний та надмірний тягар, оскільки вона не позбавлена можливості у порядку статті 661 ЦК України звернутися до ОСОБА_3 із вимогами про відшкодування шкоди.Доводи ОСОБА_4 про те, що спірне майно на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року не перебувало під обтяженням спростовуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема і листом ВДВС Пустомитівського РУЮ Львівської області від 14 грудня 2018 року № 09-26/22196, згідно із яким накладені в межах виконавчого провадження ВП № 45219305 арешти на рахунки та майно боржника ОСОБА_2 державним виконавцем не знімались, а остання або її уповноважені представники про скасування заходів забезпечення позову у виконавчу службу не звертались (а.с. 28, т. 1).Безпідставними є також доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із розглядом справи за відсутності відповідача ОСОБА_4 . Так, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача ОСОБА_4 та її представника - адвоката Пащука А. І. про час та місце слухання справи та неодноразово відкладав розгляд справи за клопотанням останнього. При цьому суд обґрунтовано відхилив клопотання Пащука А. І. про відкладення розгляду справи, призначеного на 07 липня 2020 року, з огляду на принцип розумності строків розгляду справи судом.Крім того, необґрунтованими є аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 травня 2021 року - без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.