Короткий зміст позовних вимогУ липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання недійсними договору про поділ майна подружжя та договору купівлі-продажу автомобіля.Позов мотивував тим, що з 19 липня 2003 року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року. За час перебування у шлюбі, у них народилися двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначав, що за час шлюбу сторонами було придбано таке майно: автомобіль "Infiniti FX 37", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; квартиру АДРЕСА_1, площею 77,4 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2011 року; квартиру АДРЕСА_2, площею 121,9 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_2, виданого 19 вересня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221482100:03:007:0055, яка розташована в селі Діброва Васильківського району Київської області, на підставі договору купівлі - продажу від 26 жовтня 2012 року; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221482100:03:007:0056, яка розташована в селі Діброва Васильківського району Київської області, на підставі договору купівлі - продажу від 26 жовтня 2012 року; гаражний бокс № НОМЕР_3, загальною площею 18,3 кв.м, в підземній автостоянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Вказував, що вирішити майновий спір у досудовому порядку їм не вдалося.Також зазначав, що 22 червня 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про поділ майна, за умовами якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 . Вважав, що вказаний договір є фіктивним, який укладений з метою уникнення арешту на цю квартиру, так як він мав обґрунтований страх про притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв`язку з його неодноразовими викликами до правоохоронних органів для проведення щодо нього слідчих дій. Вказував, що фіктивність вказаного договору характеризується відсутністю бажання сторін на реальне відчуження квартири. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив:- визнати недійсним договір про поділ майна № 598 від 22 червня 2011 року, укладений між ним та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т. К.;- визнати недійсним договір № 7442/2019/1594838 купівлі-продажу автомобіля "Infiniti FX 37", 2011 року випуску, укладений 01 серпня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Територіальному сервісному центрі № 7442 Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області; - поділити майно подружжя, визнавши за кожним право власності по 1/2 частині указаного вище майна, набутого під час шлюбу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково.Визнано недійсним договір № 7442/2019/1594838 від 01 серпня 2019 року купівлі-продажу автомобіля "Infiniti FX 37", 2011 року випуску, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Територіальному сервісному центрі № 7442 Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області.В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:- 1/2 частину автомобіля "Infiniti FX 37", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - 1/2 частину квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 77,4 кв.м;- земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221482100:03:007:0055, яка розташована в АДРЕСА_6; - 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_3, загальною площею 18,3 кв.м, в підземній автостоянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:- 1/2 частину автомобіля "Infiniti FX 37", 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; - 1/2 частину квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 77,4 кв.м;- земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221482100:03::007:0056, яка розташована в АДРЕСА_6; - 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_3, загальною площею 18,3 кв.м, в підземній автостоянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 842,00 грн судового збору та 76 000,00 грн витрат на правничу допомогу.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 49 600,00 грн витрат на правничу допомогу.Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із презумпції спільної сумісної власності подружжя.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_5, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем фіктивності оспорюваного договору. Оскільки судом відмолено у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору про поділ нерухомого майна від 22 червня 2011 року недійсним, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог і в частині поділу квартири АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_5 - залишено без змін.Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги02 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_5 та постановити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.Касаційна скарга мотивована тим, що суди не навели доводів критичного ставлення до доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог щодо фіктивності оспорюваного ним правочину. Вказує, що фіктивність оспорюваного договору про поділ майна від 22 червня 2011 року характеризується тим, що позивач мав обґрунтований страх про притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв`язку з його неодноразовими викликами до правоохоронних органів для проведення щодо нього слідчих дій, а також відсутністю бажання сторін на реальне відчуження квартири, якою сторони продовжували спільно володіти та користуватись.Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 909/330/16, постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16, постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 757/10715/17-ц (провадження №61-27497св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справиВідзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційних скарг та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду міста Києва.04 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_5 .У іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року заявником не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 липня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року.Під час шлюбу, 22 червня 2011 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ нерухомого майна, за умовами якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т. К. за зареєстрований в реєстрі за № 958.

Мотиви, з яких виходить Верховний СудУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах відповідають.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання договору про поділ нерухомого майна від 22 червня 2011 року недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладений з метою уникнення арешту на цю квартиру, так як він мав обґрунтований страх про притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв`язку з його неодноразовими викликами до правоохоронних органів для проведення щодо нього слідчих дій. Вказував, що фіктивність вказаного договору характеризується відсутністю бажання сторін на реальне відчуження квартири.Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги в межах вимог заявлених у позовній заяві, Верховний Суд виходить із такого.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.Саме такі правові висновки зроблені у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України (1618-15) ).Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що надані позивачем докази на підтвердження заявленої ним вимоги не вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Юридичні наслідки після укладення оспорюваного договору про поділ нерухомого майна від 22 червня 2011 року досягнуті, оскільки квартира АДРЕСА_2 належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять даних про те, що сторони оспорюваного правочину діяли лише для вигляду та не намагалися досягти правового результату. Враховано, що 14 липня 2011 року, тобто через 21 день після укладення оспорюваного договору, відповідач набув у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . Сторони проживають окремо, у спірній квартирі проживає відповідачка ОСОБА_2 разом з дітьми, що не заперечується позивачем. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову про визнання договору поділу нерухомого майна недійсним, оскільки позивачем не доведено фіктивності оспорюваного договору.Оскільки судами правильно відмолено у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору про поділ нерухомого майна від 22 червня 2011 року недійсним, то Верховний Суд вважає, що суди дійшли також правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині поділу квартири АДРЕСА_5, оскільки такі є похідними.Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 909/330/16, постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16, постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 757/10715/17-ц є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_2 - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про поділ нерухомого майна № 958 від 22 червня 2011 року та про поділ майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_2 - залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. М. КоротунС. Ю. БурлаковМ. Є. Червинська