Постанова

Іменем України27 січня 2022 рокум. Київсправа № 755/19709/20провадження № 61-17506св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,третя особа - Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації.Позов мотивовано тим, що відповідач є колишнім чоловіком позивачки, у шлюбі з яким вона перебувала з 11 грудня 2002 року по 24 квітня 2008 рік. Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .27 вересня 2006 року позивачка приватизувала кімнату АДРЕСА_1 . Дана кімната належить їй та сину в рівних долях по 13/100 частин. Під час шлюбу відповідач вселився у спірну кімнату за її згодою, а 19 жовтня 2006 року його було зареєстровано за даною адресою. Зазначала, що після розірвання шлюбу припинилась обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування житловим приміщенням. Вона з відповідачем не є однією сім`єю, не пов`язана спільним побутом і вони не мають взаємних обов`язків. Однак, незважаючи на це, відповідач, втративши статус члена сім`ї, відмовляється звільнити житло і до цього часу продовжує в ньому проживати, чим унеможливлює її право на користування своїм житлом, оскільки спірна квартира складається з однієї кімнати, що в свою чергу робить неможливим її проживання в ній з дорослим сином (17 років), та з відповідачем, з яким припинено шлюбні відносини.Позивачка, посилаючись на вказані обставини та положення статей 319, 391, 395, 406 ЦК України, просила усунути їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням, належному їй на праві власності, шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1, та зобов`язати Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зняти з реєстрації ОСОБА_2 у даній квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.Рішення суду мотивовано тим, що відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року залишено без змін.Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року та передати справу на новий розгляд.Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи05 січня 2022 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду міста Києва.22 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 грудня 2002 року до 24 квітня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .За час перебування у шлюбі, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 .Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 2006 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях на праві спільної сумісної власності належить 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 .19 жовтня 2006 року, тобто на час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2, як член сім`ї (чоловік власника) зареєстрував своє місце проживання у вищевказаній квартирі.Після розірвання шлюбу і по 2010 рік відповідач проживав на орендованій квартирі, а в подальшому виїхав до Республіки Нігерія.З липня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .Після повернення з Нігерії, відповідач з жовтня 2015 року за згодою позивачки почав проживати у спірній квартирі та проживає до цього часу.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми праваУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що після розірвання шлюбу відпала підстава для користування відповідачем належним їй на праві власності житловим приміщенням, з огляду на те, що вони не є сім`єю, не пов`язані спільним побутом і не мають взаємних обов`язків, а також реєстрація та проживання відповідача у спірній квартирі порушують її право користування та розпорядження власним житлом. Також зазначила, що вона проживає в квартирі своєї матері.Спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжям, одному з яких - ОСОБА_1 житлове приміщення в розмірі 13/100 часток належить на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 2006 року, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, а інший з подружжя - ОСОБА_2 був зареєстрований у ньому з 19 жовтня 2006 року. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у справі, яка переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цим житлом відповідачем, який вже не є членом її сім`ї, проте зареєстрований у спірній квартирі, проживає в ній з 2015 року та іншого житла немає. Крім цього, позивачка забезпечена іншим житловим приміщенням та нею не доведено відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні більше одного року без поважних причин.Дослідивши встановлені обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно застосував норми права до спірних правовідносин і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Аргументи касаційної скарги зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в ній висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЧастиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. М. КоротунС. Ю. БурлаковМ. Є. Червинська