У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П. С., треті особи: ОСОБА_3, акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), про визнання недійсними електронних торгів, акта приватного виконавця і свідоцтва про право власності.Позов мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П. С. перебуває виконавче провадження № 62688811 щодо виконання виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 08 липня 2016 року у справі № 753/3340/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості у розмірі 16 890,62 доларів США.09 листопада 2020 року ДП "Сетам" проведено електронні торги з реалізації двокімнатної квартири, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційним номером лота 448962, за наслідком проведення яких складено протокол проведення електронних торгів від 09 листопада 2020 року № 510648, згідно якого переможцем став ОСОБА_2 .Позивачка вказувала, що проведені електронні торги, за наслідком яких складено протокол електронних торгів, акт приватного виконавця про проведені електронні торги, а нотаріусом видане свідоцтво про право власності на квартиру, яке зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, проведені з порушенням норм цивільного законодавства та законодавства, яке регламентує проведення електронних торгів, внаслідок чого це призвело до неправомірного позбавлення позивача права власності на Ѕ частини квартири.Під час шлюбу ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 2016 року реєстровий № 802, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського нотаріального округу Київської області Бобковою І. О., придбана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .Таким чином, квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки придбана ними за час шлюбу. Спірна квартира, реалізована на публічних торгах, є спільною сумісною власністю подружжя, при цьому позивач в жодний спосіб не надавала виконавцю дозвіл (згоду) на реалізацію даної квартири і відповідно дану згоду нотаріально не посвідчувала, а тому вказані торги було проведено із порушенням вимог сімейного законодавства та порушенням прав позивача, із власності якої неправомірно вибула належна їй Ѕ частина квартири, у зв`язку з чим торги мають бути визнані недійсними.ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні торги, проведені 09 листопада 2020 року ДП "Сетам" з реалізації двокімнатної квартири, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційним номером лота 448962 та протокол проведення електронних торгів від 09 листопада 2020 року № 510648; визнати недійсним акт приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Русецького П. С. від 27 листопада 2020 року ВП № 62688811 про проведені електронні торги; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 01 грудня 2020 року, видане приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою І. О., зареєстроване в реєстрі за № 1502.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.Рішення суду мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2021 року залишено без змін.Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому вказав, що електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна відбулися з дотриманням процедури їх проведення, а факти порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорювала ці торги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.Касаційна скарга, мотивована тим, що судами не було застосовано до спірних правовідносин правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, згідно якої реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним.

Доводи інших учасників справиВідзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Васильківського міськрайонного суду Київської області.18 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи29 липня 2020 року приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Русецькому П. С. на виконання надійшла заява про примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва від 08 липня 2016 року № 752/3340/16-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості в розмірі 16 890,62 доларів США.30 липня 2020 року приватним виконавцем Русецьким П. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62688811 (а.с.64) щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва № 752/3340/16-ц від 08 липня 2016 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості в розмірі 16 890,62 доларів США.30 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Русецьким П. С. на підставі статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.20 серпня 2020 року приватним виконавцем Русецьким П. С. винесено постанову про опис та арешт майна боржника № 62688811, а саме квартири АДРЕСА_2 .01 вересня 2020 року до приватного виконавця Русецького П. С. від представника стягувача надійшло клопотання про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна у зв`язку з тим, що сторони не дійшли згоди щодо визначення вартості описаного майна - квартири АДРЕСА_2 .01 вересня 2020 року приватним виконавцем Русецьким П. С. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, та направлено сторонам виконавчого провадження до відома.04 вересня 2020 року на адресу приватного виконавця Русецького П. С. надійшов звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість квартири АДРЕСА_2 становить 390 550,00 грн.Згідно з протоколом № 510648 проведення електронних торгів від 09 листопада 2020 року переможцем торгів з реалізації двокімнатної квартири, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 визнано ОСОБА_2, як учасника, що запропонував найвищу ціну - 284 320,40 грн.27 листопада 2020 року приватним виконавцем було складено акт про реалізацію двокімнатної квартири, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .Згідно зі свідоцтвом від 01 грудня 2020 року, виданим приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Бобковою І. О., відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири під номером АДРЕСА_2, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м. Запис про право власності ОСОБА_2 на вищевказаний об`єкт нерухомого майна 01 грудня 2020 року було внесено приватним нотаріусом і до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів, акта приватного виконавця і свідоцтва про право власності, ОСОБА_1 вказувала, що спірна квартира, реалізована на публічних торгах, є спільною сумісною власністю подружжя, при цьому позивач в жодний спосіб не надавала виконавцю дозвіл (згоду) на реалізацію даної квартири і відповідно дану згоду нотаріально не посвідчувала, а тому вказані торги було проведено із порушенням вимог сімейного законодавства та порушенням прав позивача, із власності якої неправомірно вибула належна їй Ѕ частини квартири, у зв`язку з чим торги мають бути визнані недійсними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.З урахуванням цієї норми на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними електронних торгів, акта приватного виконавця і свідоцтва про право власності, апеляційний суд виходив з того, ОСОБА_1 у своєму позові не посилалась на порушення організатором торгів норм Порядку реалізації арештованого майна, а обґрунтувала свої вимоги діями державного виконавця, які мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. При цьому суд встановив, що ОСОБА_1 жодних дій, направлених на визнання за нею права власності Ѕ частини квартири, зупинення реалізації квартири, оскарження дій приватного виконавця не вчинила. Разом з тим, колегія суддів з такими висновками суду не погоджується виходячи з наступного.Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.Враховуючи те, що ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 жодних дій щодо зупинення реалізації квартири, оскарження дій приватного виконавця не вчинила, є безпідставними, оскільки вона в силу процесуальних вимог закону позбавлена такого права. Основним нормативним актом, який регулює спірні правовідносини щодо визнання правочинів недійсними, є ЦК України (435-15) , згідно зі статтею 215 якого підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою і шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема вимог про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені як безпосередньо ЦК України (435-15) , так і іншими численними актами цивільного законодавства України, до яких належать закони та підзаконні акти, в тому числі і Порядок реалізації арештованого майна. При цьому, висновки апеляційного суду звужують підстави визнання недійсним правочину, укладеного на електронних торгах, виключно до порушення процедури реалізації майна, що суперечить приписам статті 203, 215 ЦК України, оскільки при проведенні торгів можуть бути допущені порушення інших нормативних актів та прав осіб, які не є учасниками торгів. Для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулась до суду.Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України "Про виконавче провадження).Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 Цивільного кодексу України).Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Частина перша статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.Позивач не є учасником прилюдних торгів, а тому зобов`язана довести, що оспорюваними прилюдними торгами порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) (далі - Порядку) та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати електронних торгів.Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.Згідно частини третьої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.Проведення прилюдних торгів з порушенням закону є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15).Проте, апеляційний суд не встановив чи дотримано приватним виконавцем вимоги статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбано це майно в період шлюбу, отже залишив поза увагою, що передане на примусову реалізацію майно належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Так, за вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.Апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведеного не врахував, не перевірив аргументи заявника щодо поширення на спірну квартиру презумпції спільної сумісної власності подружжя, та не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає передчасними та суперечливими висновки суду про те, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довела належними доказами, що дійсно при проведенні електронних торгів державний виконавець порушив норми законодавства.Оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.