Іменем України26 січня 2022 рокум. Київсправа № 607/10626/21провадження № 61-20680св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,учасники справи:заявник - ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_3,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Дячук Сніжаною Ігорівною, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року у складі судді Братасюк В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1, яка діє у власних та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 протягом шести місяців перебувати за місцем її та сина проживання на АДРЕСА_1, із забороною спілкування в будь-який спосіб, ведення листування, телефонних переговорів або контактування через інші засоби зв`язку, особисто або через третіх осіб із нею та малолітнім сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з 14 липня 2008 року до 15 березня 2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають двох синів: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що проживає разом із малолітніми дітьми у квартирі АДРЕСА_2, власником якої є батько її колишнього чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_4

17 грудня 2020 ОСОБА_3 добровільно залишив зазначену квартиру та став проживати за іншою адресою - у квартирі АДРЕСА_3 . Однак після її звернення до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дітей почав застосовувати до неї психологічне та економічне насильство шляхом позбавлення її можливості проживати з дітьми у квартирі АДРЕСА_2 .

Зокрема, 06 та 07 червня 2021 року ОСОБА_3 викликав працівників патрульної поліції, які без її згоди та без судового рішення допомогли останньому вселитися разом із батьками до вказаної квартири. При цьому, погрожував позбавити її батьківських прав через поданий нею позов про стягнення з нього аліментів, а також виселити її з дітьми з вказаного житлового приміщення, яке належить його батькові. Аналогічні обставини мали місце й 12 червня 2021 року.

Крім того, 17 грудня 2020 року вона, а 06 березня 2021 року - їх малолітній син ОСОБА_2 зазнали фізичного та психологічного насильства від ОСОБА_3 .

Вважає, що вона та син ОСОБА_2 є постраждалими особами від домашнього насильства з боку ОСОБА_3, який, використовуючи факт своєї реєстрації у квартирі АДРЕСА_2, систематично застосовує до неї економічне та психологічне насильство шляхом погроз про виселення з квартири та відібрання у неї дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, задоволено частково.

Видано обмежувальний припис ОСОБА_3, яким на строк 2 місяці, заборонено спільне перебування з ОСОБА_1 в житлових кімнатах, а також наближатися на відстань ближче 2 м у приміщеннях загального користування квартири АДРЕСА_2, заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є постраждалою від домашнього насильства, що мало місце відносно неї з боку колишнього чоловіка ОСОБА_3 . Суд зазначив, що очевидним є той факт, що між сторонами існує невирішений спір щодо порядку користування житлом, в якому проживає заявниця разом із дітьми, який, у свою чергу, провокує нові випадки домашнього насилля з обох боків колишнього подружжя, що може негативно вплинути на психічний розвиток їх спільних дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав постановлене у справі судове рішення законним й обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не вбачав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 грудня 2021 року ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Дячук С. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі № 654/5243/14-ц та постановах Верховного Суду від 29 серпня 2021 року в справі № 756/3859/19, від 05 червня 2021 року в справі № 752/5633/19, від 10 лютого 2021 року в справі № 761/49109/19, від 05 березня 2020 року в справі № 755/5273/19, від 11 серпня 2021 року в справі № 753/4405/20, від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, від 20 травня 2020 року в справі №673/1607/19, від 06 лютого 2020 року в справі №753/8626/19, від 29 серпня 2019 року в справі № 640/23804/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 607/10122/19, від 30 січня 2020 року в справі № 545/744/19, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 02 вересня 2020 року в справі № 635/4854/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених вимог, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) заявником не надано, а тому відсутні підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявниці та дітей або існування загрози таких дій.

Сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо президії домашнього насильства.

Звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджують факт вчинення особою домашнього насильства і не є доказом вини особи у вчиненні кримінальною правопорушення.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу № 607/10626/21 за заявою ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу № 607/10626/21 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірваний на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 березня 2021 року.

Від шлюбу мають синів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 разом із дітьми проживає у квартирі на АДРЕСА_1, власником якого є батько колишнього чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Сам ОСОБА_3 проживає у квартирі своїх батьків АДРЕСА_3 .

Також установлено, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки, виникають конфлікти щодо стягнення аліментів, визначення способу участі батька у вихованні дітей та щодо усунення перешкод у користуванні квартирою, позови щодо яких перебувають на розгляді у судах.

Працівниками патрульної поліції щодо ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративне правопорушення серії від 07 та 12 червня 2021 року за частиною першою статті 173-2 КУпАП про вчинення економічного та психологічного насильство стосовно ОСОБА_3 шляхом позбавлення його можливості користуватись зазначеною квартирою.

ОСОБА_1, у свою чергу, 06 серпня 2021 року подала заяву до Тернопільського районного управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо зникнення з квартири її особистих речей, за наслідками розгляду якої у ОСОБА_3 працівниками поліції відібрано пояснення.

07 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського районного управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області з заявою щодо вчинення відносно неї з боку ОСОБА_3 фізичного насильства.

За наслідками проведення медичного обстеження ОСОБА_1 складено консультативний висновок спеціаліста від 07 серпня 2021 року, згідно з яким в останньої встановлено забої обох передплічь, кисті рук та лівого стегна.

Окрім того, 17 серпня 2021 року за заявою ОСОБА_3 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021216040001313 про вчинення кримінального правопорушення за частиною першою статті 125 КК України з приводу нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_1 .

Як на підставу для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3, заявник вказувала, що останній регулярно здійснює стосовно неї дії з ознаками психологічного та фізичного насильства. Посилалася на неодноразові звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення таких дій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження у цій справі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі № 654/5243/14-ц та постановах Верховного Суду від 29 серпня 2021 року в справі № 756/3859/19, від 05 червня 2021 року в справі № 752/5633/19, від 10 лютого 2021 року в справі № 761/49109/19, від 05 березня 2020 року в справі № 755/5273/19, від 11 серпня 2021 року в справі № 753/4405/20, від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, від 20 травня 2020 року в справі №673/1607/19, від 06 лютого 2020 року в справі №753/8626/19, від 29 серпня 2019 року в справі № 640/23804/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 607/10122/19, від 30 січня 2020 року в справі № 545/744/19, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 02 вересня 2020 року в справі № 635/4854/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) (далі - Закон № 2229-VIII (2229-19) ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

При вирішенні питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21).

У справі, яка є предметом перегляду, суд першої інстанції з яким погодився й апеляційний суд, установивши обставини справи, здійснивши системний аналіз вищенаведених норм матеріального права, дійшов висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_3 строком на два місяці, оскільки поведінка та дії останнього містять ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) .

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо доведеності підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо кривдника, враховуючи наявність триваючого конфлікту між колишнім подружжям, доведення фактів вчинення домашнього насильства в сім`ї.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на неврахування судами висновків Верхового Суду, викладених у постановах, що зазначені ним в касаційній скарзі, оскільки у вказаних справах суди не встановили випадків домашнього насильства відносно заявника.

Доводи касаційної скарги про те, звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджують факт вчинення особою домашнього насильства і не є доказом вини особи у вчиненні кримінальною правопорушення, колегія судді відхиляє, оскільки, враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашнього насильству" (2229-19) , обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП (80731-10) та КК України (2341-14) ), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій особи та прийняття стосовно неї рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

У справі, яка переглядається, на підставі досліджених доказів та оцінки фактів небезпеки (ризиків) можливості вчинення в майбутньому заінтересованою особою домашнього насильства відносно заявника, суди встановили наявність підстав для видачі обмежувального припису.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Дячук Сніжаною Ігорівною, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року в частині вирішення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_3, залишити без змін.