Постанова

Іменем України 26 січня 2022 рокум. Київсправа № 363/5296/18провадження № 61-14335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція",

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" (далі - ДП "Київська лісова науково-дослідна станція") звернувся до суду з позовом про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1792 всупереч вимог лісового законодавства України передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", без виключення її з Державного лісового фонду України.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 січня 2018 року № 04-48/78 останнє не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку для її використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Вважає, що Вишгородською районною державною адміністрацією в порушення вимог статей 20, 21, 56, 57, 122, 149 ЗК України, статті 57 ЛК України передано у власність землі лісогосподарського призначення без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства та Кабінету Міністрів України. Також не було проведено державну експертизу проектів землеустрою, що є порушенням вимог статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Також зазначав, що строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом пропущено з поважних причин, оскільки про допущені органом державної влади порушення під час прийняття оскаржуваного розпорядження прокурору стало відомо лише у вересні 2017 року після отримання листа від 05 вересня 2017 року № 189 від ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та листа Українського державного проектного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 13 вересня 2017 року № 456 з фрагментами публічної кадастрової карти України, якими підтверджено факт відведення спірної земельної ділянки у приватну власність частково за рахунок земель лісового фонду.

У зв`язку з вищевикладеним просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1792 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ

№ 086385 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером3221885200:20:282:0247 для ведення садівництва та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації

від 06 жовтня 2011 року № 1792 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог закону, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3221885200:20:282:0247 накладається на землі 1-го та 2-го кварталу Старопетрівського лісництва, проте як у Державного агентства лісових ресурсів України, так і у ДП "Київська лісова науково-дослідницька станція" була об`єктивна можливість знати про передачу спірної земельної ділянки ще у 2011 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся лише у 2018 році, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що строк позовної давності Державним агентством лісових ресурсів України та ДП "Київська лісова науково-дослідницька станція", від імені і в інтересах яких діє прокурор, пропущений.

Крім того, як вбачається з листа прокурора Вишгородського району Київської області Чуніхіна П. М. від 05 листопада 2013 року №2721 за завданням прокуратури Київської області проводилася перевірка додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду. У зв`язку з вказаним на підставі статей 8, 20 Закону України "Про прокуратуру" прокурором із Вишгородської районної державної адміністрації витребувано копії прийнятих розпоряджень протягом 2011-2013 років про відведення земельних ділянок за рахунок земель запасу чи резервного фонду у власність чи користування.

За результатами розгляду вказаного запиту Вишгородська районна державна адміністрація листом від 12 листопада 2013 року № 7-20/3203 надала прокурору Вишгородського району Київської області в електронному вигляді на чотирьох дисках CD-R копії розпоряджень із земельних питань, прийняті Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області протягом 2011-2013 років та копії укладених договорів оренди за визначений період для проведення перевірки законності їх прийняття.

Відтак, судом встановлено, що про прийняття оскаржуваного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року

№ 1792 прокурору стало відомо щонайменше в листопаді 2013 року, разом з тим із вказаним позовом до суду прокурор звернувся лише в грудні

2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Держава в особі уповноважених органів своєчасно після 2011 року довідалася і не могла не довідатися про порушення своїх прав з часу виникнення порушення.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі прокурор посилався на наявність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності у зав`язку тим, що йому стало відомо про допущені Вишгородською районною державною адміністрацією при прийнятті спірного рішення порушення лише у вересні 2017 року після отримання листів від ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та Українського державного проектного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект". В той же час така позиція прокурора не тільки не підтверджена відповідними доказами, але й прямо спростовується матеріалами справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 08 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, провадження № 14-147цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, провадження

№ 14-85цс18, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15, провадження № 14-460цс18, від

07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження

№ 14?101цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, провадження № 14-381цс18, від 28 листопада 2018 року у справі

№ 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності прийняті з неправильним застосуванням статей 256, 261, 267, 391 ЦК України.

Вважає, що твердження судів про те, що про прийняття Вишгородською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження прокурору стало відомо щонайменше в листопаді 2013 року, не ґрунтується на нормах цивільного законодавства та не підтверджено жодним доказом. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що листом

№ 7-20/3203 від 12 листопада 2013 року прокурору надано саме оскаржуване розпорядження. Крім того, висновки суду не мотивовані жодною нормою законодавства, яка б зобов`язувала ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", або надавала права чи повноваження Державному агентству лісових ресурсів України проводити перевірки законності розпоряджень місцевих державних адміністрацій чи оформлення права власності на землю фізичних осіб. Водночас, будь-яких видимих, явних і очевидних робіт на спірній земельній ділянці лісогосподарського призначення (порубка лісу чи будівництво садового будинку) не проводилось, тому позивачі взагалі не могли усвідомлювати, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача.

Крім того, зазначав про необґрунтованість і безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що у дані справі прокурором пред`явлено саме віндикаційний, а не негаторний позов. Даний позов спрямований на захист речових прав позивачів та законних інтересів держави щодо земель лісогосподарського призначення від порушення, що не пов`язане із позбавленням постійного землекористувача володіння, а тому судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 391 ЦК України.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не подані

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року

№ 1792 ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,1200 га, що розташована в садівничому товаристві "Майдан" (далі - СТ "Майдан") на території Лютізької сільської ради Вишгородського району Київської області.

В подальшому, на підставі вищевказаного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ № 086385 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221885200:20:282:0247.

Розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації

від 21 жовтня 2004 року № 624 приватному підприємству "Майдан" погоджено місце розташування земельної ділянки площею близько 6 га під розміщення садівничого товариства за рахунок земель ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" на території Лютізької сільської ради.

Розпорядженням Вишгородської районної ради № 683 від 15 листопада

2004 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва членам СТ "Майдан" затверджено технічну документацію по складанню державних актів про право власності на земельні ділянки для ведення садівництва членам СТ "Майдан" та передано безкоштовно в приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва 45 членам СТ "Майдан" загальною площею 6,0287 га. Серед вказаних 45 членів СТ "Майдан" ОСОБА_1 відсутній.

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 січня 2018 року № 04-48/78 Управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:20:282:0247.

З фрагменту публічної кадастрової карти України за даними лісовпорядкування 2003, 2014 років з нанесеними межами кварталів № 1, 2 та межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221885200:20:282:0247 вбачається, що зазначена земельна ділянка повністю накладається на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП "Київська лісова науково-дослідна станція".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.

Щодо позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП "Київська лісова науково-дослідна станція"

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі

ДП "Київська лісова науково-дослідна станція".

Оскільки ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Аналогічний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №372/4159/18, провадження

№ 61-18574св20, від 12 січня 2022 року у справі № 359/9596/15, провадження № 61-2689св20, від 12 січня 2022 року у справі № 370/430/14-ц, провадження № 61-22408св19.

Щодо дотримання строків позовної давності прокуроромСтаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 та представником Вишгородської районної державної адміністрації Київської області було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 06 жовтня 2011 року № 1792 щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог закону, оскільки земельна ділянка накладається на землі 1-го та 2-го кварталу Старопетрівського лісництва, проте як у Державного агентства лісових ресурсів України, так і у ДП "Київська лісова науково-дослідницька станція", з урахуванням компетенції кожного із органів державної влади у сфері земельних правовідносин, була об`єктивна можливість знати про передачу спірної земельної ділянки ще у 2011 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся лише у 2018 році, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що строк позовної давності Державним агентством лісових ресурсів України та ДП "Київська лісова науково-дослідницька станція", від імені і в інтересах яких діє прокурор, пропущений.Прокурор посилався на наявність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності у зв`язку з тим, що йому стало відомо про допущені Вишгородською районною державною адміністрацією при прийнятті спірного рішення порушення лише у вересні 2017 року після отримання листів від ДП "Київська лісова науково-дослідна станція" та Українського державного проектного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект". Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що у вказаний період за завданням прокуратури Київської області прокуратурою району проводилася перевірка додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду, у зв`язку з чим прокурором із Вишгородської районної державної адміністрації витребувано копії прийнятих протягом 2011-2013 років розпоряджень про відведення земельних ділянок за рахунок земель запасу чи резервного фонду у власність чи користування.За результатами розгляду вказаного запиту Вишгородська районна державна адміністрація листом від 12 листопада 2013 року №7-20/3203 повідомила прокурора про те, що окремий облік розпоряджень про відведення земельних ділянок за рахунок земель запасу чи резервного фонду райдержадміністрацією не ведеться, у зв`язку з чим на запит прокурору Вишгородського району Київської області були надані копії усіх розпоряджень із земельних питань, прийняті Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області протягом 2011-2013 років для проведення перевірки законності їх прийняття.Вказана інформація також була підтверджена й відповіддю Вишгородської районної державної адміністрації № 7-20/1972 від 05 липня 2019 року.З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що повна інформація щодо спірної земельної ділянки була у розпорядженні прокурора ще з листопада 2013 року, в той же час до суду він звернувся лише в грудні 2018 року.Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.Також судом касаційної інстанції відхиляються доводи касаційної скарги щодозастосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, провадження № 14-147цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, провадження № 14-85цс18, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15, провадження № 14-460цс18, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14?101цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, провадження № 14-381цс18, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаних вище постановах Верховного Суду ухвалені за різних фактичних обставин.При цьому, апеляційним судом правильно відхилено доводи прокурора про те, що даний позов є негаторним, відтак положення про позовну давність в даній справі не можуть застосовуватися, оскільки володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, так як вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1, належить до земель лісового фонду, проте прокурором пропущено строк звернення до суду з даним позовом.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої і другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але порушено норми процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення позову, поданого в інтересах ДП "Київська лісова науково-дослідна станція", без розгляду та про залишення без змін оскаржуваних судових рішень в іншій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, заявлених в інтересах держави в особі державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція", скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович