Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанційУ вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Слов`янська центральна районна лікарня" (далі - КНП "Слов`янська центральна районна лікарня"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконними наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату грошових коштів.Позов обґрунтований тим, що він, починаючи з 1991 року, працював на посадах відповідно до фаху.20 серпня 2020 року наказом директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" № 161-к/р його звільнено з 0,5 ставки посади лікаря-хірурга хірургічного відділення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штатних посад, а також із 0,5 ставки посади лікаря-хірурга консультативної поліклініки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.Вважає таке звільнення незаконне, оскільки на момент звільнення працював не на одну ставку (0,5 ставки лікаря-хірурга хірургічного відділення + 0,5 ставки лікаря-хірурга консультативної поліклініки), а на 1,5 ставки.Крім того зазначав, що для скорочення ставки хірурга не було підстав, оскільки скорочувалися ліжка гінекологічні, тому істотні умови праці лікаря-хірурга не змінювалися. При звільненні порушені вимоги закону, оскільки запропоновані йому посади не відповідали його спеціальності, фаху та кваліфікації. Звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України вважає незаконним, оскільки він працював лікарем-хірургом консультативної поліклініки за безстроковим договором, що підтверджується наказом в. о. директора Слов`янської центральної районної лікарні від 27 січня 2020 року № 30-к/тр і записом у трудовій книжці № 33. При звільненні порушена процедура його звільнення, оскільки директор не звертався до профспілкового органу, членом якого він є, для отримання згоди на звільнення.Із 25 січня 2020 року у зв`язку із звільненням із посади директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" його переведено на 0,5 ставки на посаду лікаря-хірурга хірургічного відділення. Наказу про звільнення з цієї посади, а саме лікаря-хірурга хірургічного відділення, яку він обіймав як сумісник, не видано.Із 09 по 24 червня 2020 року він перебував у відрядженні, але оплату не отримав. Звіт про відрядження надано, але адміністрація відмовила оплатити його роботу, а тому заборгованість складає 7 556,80 грн. У зв`язку з виплатою заробітної плати у меншому розмірі, а також незаконним звільненням йому заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої просив стягнути 100 000,00 грн.Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати наказ директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" про його звільнення від 20 серпня 2020 року № 161-к/тр незаконним, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, стягнути кошти за відрядження у розмірі 7 556,80 грн, судові витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення мотивоване тим, що у відповідача мало місце скорочення штатних посад, що підтверджується наявними та дослідженими наказами та штатними розписами, при звільненні власником додержані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, а оскільки позивач відмовився від переведення на іншу роботу та був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення, тому звільнення позивача на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України відповідає вимогам закону. Крім того, при проведенні скорочення штатних посад у позивача відбулися істотні зміни умов праці, а саме робочий день скорочувався удвічі, змінилося місто роботи (з м. Миколаївка на м. Слов`янськ). Позивач категорично заперечував проти працевлаштування на неповний робочий день і не надавав згоди на переведення на одну із вакантних посад для збереження умов щодо робочого часу, що підтверджується відповідним актом (т. 1, а. с. 115), а оскільки позивач відмовився від працевлаштування на неповний робочий день та в іншому місті, тобто продовжувати роботу у зв`язку із зміною істотних умов праці, то наказ про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України - є законним. Вимоги про стягнення грошових коштів за відрядження є необґрунтованими, оскільки позивачу компенсовано зазначені витрати у розмірі 960,00 грн.Постановою Донецького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано частково та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" ОСОБА_2 від 20 серпня 2020 року № 161-к/тр про звільнення ОСОБА_1 . Стягнуто з КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 104 188,16 грн, із утриманням податків та обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 8 609,92 грн, із утриманням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. Стягнуто з КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. В іншій частині рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2021 року залишено без змін.Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що звільнення відбулося без попередньої згоди первинної профспілкової організації, а тому рішення про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є незаконним. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення грошових коштів за відрядження, оскільки такі кошти компенсовані позивачу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скаргиУ вересні 2021 року КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15, від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 334/4365/18.Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Позиція Верховного СудуСтаттею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини05 липня 2013 року відповідно до наказу головного лікаря КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" № 193-к/тр позивача призначено на посаду в. о. головного лікаря КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" (т. 1, а. с. 86).Наказом від 08 липня 2013 року № 199-к/тр позивача прийнято на роботу за сумісництвом із 08 липня 2013 року на 0,5 ставки лікаря-хірурга вищої категорії хірургічного відділення. Всього робота на 1,5 ставки (т. 1, а. с. 87).09 вересня 2013 року наказом № 288-к/тр позивача призначено на посаду директора (головного лікаря) із 09 вересня 2013 року КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" (т. 1, а. с. 88).За умовами контракту на управління КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" від 09 вересня 2013 року позивача призначено директором із 09 вересня 2013 року по 08 вересня 2014 року (пункт 8.1 контракту) (т. 1, а. с. 89-94).Згідно з наказом від 25 січня 2014 року № 36-к/тр між Донецькою обласною радою та позивачем укладений новий контракт на управління КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" на строк із 25 січня 2014 року до 24 січня 2017 року включно (т. 1, а. с. 95).24 січня 2017 року відповідно до розпорядження облдержадміністрації № 17рк "Про призначення головного лікаря Комунального лікувально-профілактичного закладу "Слов`янська центральна районна лікарня" ОСОБА_1 призначено головним лікарем (т. 1, а. с. 96).25 січня 2017 року між позивачем та Донецькою обласною державною адміністрацією укладений контракт на управління КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" з 25 січня 2014 року по 25 січня 2020 року (пункт 6.1 цього контракту) (т. 1, а. с. 97-102).Розпорядженням Голови Донецької обласної державної адміністрації від 23 січня 2020 року № 4/7-20-рк позивача звільнено 24 січня 2020 року з посади директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" у зв`язку з закінченням строку дії контракту згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.У зв`язку зі звільненням позивача з основної роботи (посади), наказом від 25 січня 2020 року № 29-у/тр позивача переведено на як на основну посаду на 0,5 ставки лікаря-хірурга хірургічного відділення з 25 січня 2020 року, яку він раніше обіймав за сумісництвом.27 січня 2020 року згідно з наказом № 30-к/тр позивача також прийнято в штат КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" на 0,5 ставки на посаду лікаря-хірурга консультативної поліклініки з 28 січня 2020 року.Таким чином, на момент звільнення позивача він працював на посадах: лікаря хірурга хірургічного відділення (0,5 ставки) та лікаря-хірурга консультативної поліклініки (0,5 ставки).04 лютого 2020 року між Донецької обласною державною адміністрацією Донецькою обласною військово-цивільною адміністрацією та ОСОБА_2 укладений контракт, яким остання призначається на посаду директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня".20 серпня 2020 року наказом директора КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" № 161-к/р його звільнено з 0,5 ставки посади лікаря-хірурга хірургічного відділення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штатних посад, а також з 0,5 ставки посади лікаря-хірурга консультативної поліклініки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.Апеляційним судом постановлена ухвала про звернення до профспілкового комітету КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" про надання згоди або відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 із посади лікаря-хірурга в хірургічному відділенні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з посади лікаря-хірурга консультативної поліклініки на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у порядку, визначеному частиною дев`ятою статті 43, статті 252 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".До апеляційного суду надійшла відповідь на зазначену ухвалу, за змістом якої профспілковий комітет первинної профспілкової організації КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" ухвалив рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із посади лікаря-хірурга в хірургічному відділенні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та з посади лікаря-хірурга консультативної поліклініки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. До відповіді надано витяг з протоколу № 6 засідання профспілкового комітету КНП "Слов`янська центральна районна лікарня".Зміст витягу з протоколу № 6 засідання профспілкового комітету КПН "Слов`янська центральна районна лікарня" від 04 червня 2021 року свідчить, що на засіданні комітету присутні члени профкому: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 .На запит апеляційного суду КНП "Слов`янська центральна районна лікарня" надано відповідь, якою підтверджується, що ОСОБА_8 звільнений з лікарні 14 листопада 2019 року, ОСОБА_6 звільнений з лікарні 05 травня 2021 року. Отже, на час засідання профспілкового комітету двоє із його членів вже не були працівниками лікарні. Враховуючи, що згоду на звільнення позивача надано профкомом із п`яти чоловік, двоє з яких вже не є працівниками підприємства на якому створена ця первинна профспілкова організація, у суду апеляційної інстанції виникли сумніви щодо законності такого рішення профкому, тому апеляційний суд дійшов висновку, що профспілковий комітет не надав згоди на звільнення позивача.Крім того, апеляційним судом встановлено, що штатний розпис на 01 січня 2020 року, затверджений 02 січня 2020 року в. о. директора ОСОБА_2, та підписаний головним бухгалтером ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 226-241), проте ці особи на той час не мали таких повноважень, оскільки станом на 02 січня 2020 року директором КНП "Слов`янська центральна районна лікарня", який мав право підпису був позивач. ОСОБА_2 відповідно до табеля обліку робочого часу (т. 2, а. с. 183) у цей період перебувала у відпустці, а виконуючим обов`язки директора лікарні стала лише із 27 січня 2020 року, а головний бухгалтер ОСОБА_9 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача мало місце скорочення штатних посад, що підтверджується наявними та дослідженими наказами та штатними розписами, при звільненні роботодавцем додержані норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, а оскільки позивач відмовився від переведення на іншу роботу та був попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення, тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідає вимогам закону. Крім того, при проведенні скорочення штатних посад у позивача відбулися істотні зміни умов праці, а саме: робочий день скорочувався удвічі, змінилося місто роботи (з м. Миколаївка на м. Слов`янськ). Позивач категорично заперечував проти працевлаштування на неповний робочий день і не надавав згоди на переведення на одну із вакантних посад для збереження умов щодо робочого часу, що підтверджується відповідним актом (т. 1, а. с. 115), а оскільки позивач відмовився від працевлаштування на неповний робочий день та в іншому місті, тобто продовжувати роботу у зв`язку із зміною істотних умов праці, то наказ про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України - є законним. Вимоги про стягнення грошових коштів за відрядження є необґрунтованими, оскільки позивачу компенсовано зазначені витрати у розмірі 960,00 грн.Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звільнення відбулося без попередньої згоди первинної профспілкової організації, а тому рішення про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, є незаконним. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про стягнення грошових коштів за відрядження, оскільки такі кошти компенсовані позивачу.Верховний Суд повною мірою не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтуванняСтаттею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.Відповідно до статті 49? КЗпП України (322-08) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49? КЗпП України (322-08) щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.Згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.У статті 7 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів фермерських господарств, фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв`язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють. Статтею 14 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" встановлено, що Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів.Отже питання набуття членства у профспілці, так само як і припинення членства у профспілці регулюється статутом профспілки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВстановивши, що згоду на звільнення позивача надано на засіданні профспілки з п`яти чоловік, двоє з яких вже не є працівниками підприємства, на якому створена профспілкова організація, апеляційний суд піддав сумніву законність такого рішення та виходив із того, що профспілковий комітет не надав згоди на звільнення позивача, а звільнення позивача є незаконним. Крім того, апеляційним судом встановлено, що штатний розпис, затверджений особою, яка не мала на той час таких повноважень, та відповідно, внесення згодом до нього змін є незаконним.Проте апеляційний суд, визнаючи факт того, що профспілка не надала згоди на звільнення позивача, не перевірив, чи втратили звільненні працівники членство у профспілці та, чи передбачено статутом профспілки припинення членства у профспілці осіб, які звільнилися з роботи у зв`язку з виходом на пенсію. Оскільки висновок апеляційного суду не обґрунтований відповідними положенням статуту профспілкової організації, а рішення суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях чи сумнівах суду, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду про поновлення позивача на роботі з підстав відсутності згоди профспілки на звільнення позивача не може вважатись законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Оскаржуваним наказом від 20 серпня 2020 року № 161-к/р позивача звільнено з двох різних посад та з двох різних підстав: із 0,5 ставки посади лікаря-хірурга хірургічного відділення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штатних посад, а також з 0,5 ставки посади лікаря-хірурга консультативної поліклініки на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом із установою, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що припинення трудового договору на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України не потребує отримання попередньої згоди профспілкової організації, а тому поновлення на роботі працівника, який звільнений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України з відстав відсутності згоди профспілкового комітету - є безпідставним, оскільки суперечить положенням статті 43 КЗпП України. Оскаржуване рішення апеляційного суду не містить належного обґрунтування висновку суду про те, що "…законність самого скорочення викликає сумнів…".Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 січня 2020 року в. о. директора ОСОБА_2 затвердила штатний розпис на 01 січня 2020 року. Станом на 02 січня 2020 року директором, який мав право підпису був позивач. ОСОБА_2, яка затвердила штатний розпис із 01 січня 2020 року, перебувала у відпустці, а головний бухгалтер ОСОБА_9 - у відпустці по догляду за дитиною. Водночас апеляційним судом не обґрунтовано, яке правове значення має підписання штатного розпису, який діяв із 01 січня 2020 року, для оцінки правомірності звільнення позивача, якщо позивача звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності штату, яке відбулось за наслідками затвердження 15 квітня 2020 року додаткового штатного розпису, відповідно до якого з 13 липня 2020 року скорочувались 12 штатних одиниць, і позивача звільнено з 20 серпня 2020 року. Наведене дає підстави для висновку, що під час розгляду справи апеляційним судом в порушення норм процесуального права не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильно застосування норм матеріального права. Без встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.