Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанційУ листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго" ДМР) про захист прав споживача.В обґрунтування позову зазначала, що 04 вересня 2020 року придбала квартиру АДРЕСА_1 .Після придбання квартири на її поштову адресу надійшла досудова вимога від 08 вересня 2020 року про сплату заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 50 204, 54 грн. Враховуючи, що за чотири дні володіння квартирою вона не отримувала послуг із теплопостачання на таку суму, то очевидно, що це борг попередніх власників квартири. 12 жовтня 2020 року вона звернулася до відповідача із заявою про виключення з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості попередніх власників квартири за період до 04 вересня 2020 року, на яку отримала відповідь про відсутність можливості списання боргів за спожиті житлово-комунальні послуги відповідно до роз`яснювального листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 17 травня 2007 року № 12/1-54, та про те, що споживач зобов`язаний інформувати виконавця комунальних послуг про зміну власника житла відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Водночас КП "Теплоенерго" ДМР визнало, що вона своєчасно проінформувала про зміну власника квартири. Також у відповіді КП "Теплоенерго" ДМР визнало, що заборгованість за надані послуги центрального теплопостачання у розмірі 50 204, 54 грн виникла з вини попередніх власників. У зв`язку з викладеним, просила суд зобов`язати КП "Теплоенерго" ДМР виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 вересня 2020 року.Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходили з відсутності підстав вважати, що наявність заборгованості колишнього власника квартири на особовому рахунку порушує права та інтереси позивача, яка є власником квартири, і якою не доведено, що на час розгляду справи у суді відповідачем порушуються її права, як споживача комунальних послуг. Крім того, суди зазначили, що чинним законодавством не визначено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що вона не зобов`язана сплачувати борги попередніх власників квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не передбачено у договорі купівлі-продажу, а також, що борг перед КП "Теплоенерго" ДМР, утворений з вини попередніх власників квартири, позбавляє її права на отримання субсидії на оплату комунальних послуг. Посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20).У грудні 2021 року від КП "Теплоенерго" ДМР надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не спростовують законності оскаржуваних судових рішень.

Позиція Верховного СудуСтаттею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Обставини, встановлені судамиНа підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2020 року № НМВ 451433, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .Після придбання квартири на її поштову адресу від КП "Теплоенерго" ДМР надійшла досудова вимога від 08 вересня 2020 року № 240 про сплату заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 50 204, 54 грн.Після отримання досудової вимоги від 08 вересня 2020 року № 240 ОСОБА_1 05 жовтня 2020 року звернулась до служби реалізації та збору платежів КП "Теплоенерго" ДМР для здійснення переоформлення особового рахунку № НОМЕР_1, закріпленого за адресою: АДРЕСА_2, та подачі заяви-скарги щодо заборгованості, яка обліковується на її особовому рахунку.Листом від 19 жовтня 2020 року № 2200 ОСОБА_1 надано відповідь про заборгованість на особовому рахунку № НОМЕР_1, закріпленого за адресою: АДРЕСА_2, та надано зауваження, що заборгованість, яка виникла з вини попереднього власника відповідно і продавця квартири, буде стягнута з ОСОБА_2 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила виключити з обліку по її особовому рахунку № НОМЕР_1 на кв. АДРЕСА_1 заборгованість попереднього власника квартири - ОСОБА_2 за період до 04 вересня 2020 року.19 листопада 2020 року на поштову адресу позивача вдруге надійшла досудова претензія від 12 листопада 2020 року № 560 про сплату заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 50 204, 54 грн.

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.Частиною першою статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.Відповідно до пункту 6 частини другої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов`язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання.Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов`язує; зокрема, за статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.Новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі про відчуження нерухомого майна вимоги до нового власника про стягнення заборгованості за отриманими комунальними послугами попереднього власника є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиОскільки договір купівлі-продажу від 04 вересня 2020 року, на підставі якого позивач набула у власність квартиру, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні), тому вимоги КП "Теплоенерго" ДМР, сформульовані у претензіях про сплату 50 204,54 грн та скеровані до ОСОБА_1 як нового власника, є безпідставними. Близькі за змістом висновки сформульовано у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), на які посилається заявниця у свої касаційній скарзі, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій такі висновки не враховано. Крім того, до подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 (провадження № 61 - 20547св19).Таким чином, доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вказаній постанові Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.Позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за теплопостачання попередніх власників вказаної квартири. На позивача не може бути покладено обов`язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 04 вересня 2020 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири.Висновки суду першої інстанції про те, що на позивача не покладено обов`язку оплатити борги попереднього власника за отримані ним комунальні послуги, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а також висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову та припинення протиправних дій відповідача щодо обліку боргів попереднього власника, оскільки чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту. Верховний Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.Оскільки позивач заперечувала проти вимог відповідача щодо наявності заборгованості, які сформульовані у претензіях, а відповідач належним чином не відреагував на звернення позивача та не звернувся з вимогами до попереднього власника квартири, а лише посилався на відсутність механізму списання боргів за спожиті комунальні послуги, вимога ОСОБА_1 про зобов`язання КП "Теплоенерго" ДМР виключити з обліку по її особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості попередніх власників квартири за період до 04 вересня 2020 року є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем. За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не визначившись у достатній мірі із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов помилкових висновків про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 .Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витратЧастиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).Враховуючи, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, понесені у зв`язку із розглядом справи судові витрати підлягають стягненню із КП "Теплоенерго" ДМР на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог - 3 783,60 грн (840,80 грн (за розгляд справи у суді першої інстанції) + 1 261,20 грн (за розгляд справи у суді апеляційної інстанції) + 1 681,60 грн (за розгляд справи у суді касаційної інстанції)).Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду