Короткий зміст позовних вимогУ квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький регіональний молодіжний житловий комплекс" (далі - ТОВ "ВРМЖК"), приватного підприємства "НИВА-В.Ш." (далі - ПП "НИВА-В.Ш."), Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Вінницького МУЮ), ОСОБА_2, приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецької О. Ю. про визнання недійсними акту уцінки, протоколу результатів проведених прилюдних торгів та акту державного виконавця про проведені прилюдні торги, свідоцтва, тлумачення правочинів, договору та визнання права власності на житлове приміщення.Позовну заяву мотивовано тим, що з метою придбання двокімнатної квартири у 30-ти квартирному житловому будинку, який будувався по АДРЕСА_1, між позивачем та ТОВ "ВРМЖК" було укладено попередній договір комісії від 04 грудня 2007 року, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися у майбутньому, не пізніше 60 календарних днів з дня отримання ТОВ "ВРМЖК" правовстановлюючого документа на квартиру АДРЕСА_2, укласти договір купівлі-продажу цієї квартири на умовах, визначених в попередньому договорі, а позивач зобов`язалася виплатити іншій стороні вартість предмета договору у розмірі 185 000 грн у строк до 01 квітня 2008 року.Позивач на виконання попереднього договору комісії від 04 грудня 2007 року перерахувала на розрахунковий рахунок ТОВ "ВРМЖК"185 000 грн, тобто повну вартість квартири АДРЕСА_2 у зазначеному будинку, тим самим виконала всі істотні умови попереднього договору.З огляду на вказане, позивач вважає, що її доручення полягало у створені товариством квартири за її рахунок. Товариство за кошти позивача, здійснювало будівництво квартири, її реєстрацію та в подальшому передало замовнику (позивачу) у власність за актом приймання-передачі від 15 серпня 2008 року спірну квартиру.Отже позивач вважає, що між нею та товариством склалися договірні правовідносини, які за своєю правовою природою регламентуються положеннями статей 1011, 1018 ЦК України, а саме: між сторонами був укладений попередній договір комісії, а не попередній договір купівлі-продажу, оскільки позивач оплачувала створення квартири до її появи, а тому така квартира не може бути предметом договору купівлі-продажу. При цьому товариство мало право здійснювати будівельні роботи, але не мало права залучати фінанси третіх осіб на будівництво, а позивач мала кошти на будівництво житла, проте не мала можливості його здійснити. Тим самим, сторони обрали такий, незаборонений законом шлях будівництва товариством квартири для позивача за рахунок останньої. Позивач вказувала, що у період з серпня 2008 року по грудень 2012 року вона неодноразово зверталася до керівництва ТОВ "ВРМЖК" з проханням завершити виконання вище вказаного договору шляхом перереєстрації права власності квартири АДРЕСА_2 на її ім`я, однак зазначені звернення були проігноровані. Крім того, позивач зазначала, що у Ленінському ВДВС Вінницького МУЮ на виконанні перебували виконавчі документи про стягнення боргів з ТОВ "ВРМЖК" на користь третіх осіб.Оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_2, після її передачі позивачу у власність за актом прийому-передачі від 15 серпня 2012 року, товариством не було перереєстроване на позивача з вини товариства, державний виконавець Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ, виконуючи рішення судів щодо примусового стягнення з товариства заборгованості на користь третіх осіб, помилково виявив дану квартиру АДРЕСА_2 як майно належне товариству.25 березня 2013 року ПП "НИВА-В.Ш." на виконання умов договору від 08 лютого 2013 року, укладеного з Ленінським ВДВС Вінницького МУЮ, про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, була реалізована спірна квартира АДРЕСА_2 на прилюдних торгах за 248 000 грн. Новим власником спірної квартири став ОСОБА_2 .Зазначені прилюдні торги, на думку позивача, були проведені з істотними порушеннями вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна в редакції, що діяла станом на час їх організації та проведення; Інструкції про проведення виконавчих дій, зокрема:Виходячи з викладеного, позивач просила суд визнати недійсними: - акт уцінки квартири від 05 березня 2013 року, складений головним державним виконавцем Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ Медяним В. Г.;- результати проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - житлової квартири АДРЕСА_3 та протокол № 0213014-1, затверджений 25 березня 2013 року директором філії ПП "Нива-В.Ш.";- акт державного виконавця про проведені прилюдні торги, затверджений начальником Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ 28 березня 2013 року;- свідоцтво, видане приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О. Ю., - здійснити тлумачення змісту правочинів (дій) ТОВ "ВРМЖК" у вигляді будівництва житла для ОСОБА_1 за її кошти та передачі квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_1 за актом прийому-передачі квартири від 15 серпня 2008 року;- здійснити тлумачення змісту правочинів (дій) ОСОБА_1 по внесенню коштів в розмірі 185 000 грн на рахунок ТОВ "ВРМЖК"для здійснення будівельних робіт та прийому нею спірної квартири;- здійснити тлумачення умов попереднього договору від 04 грудня 2007 року, укладеного між нею та ТОВ "ВРМЖК", як договору, виконаного з врахуванням положень глави 69 ЦК України (435-15) ;- визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру у порядку положення статей 1011, 1018 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішеньРішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довела свого права власності на спірну квартиру. Суди зазначили, що акт прийому-передачу квартири позивачу сам по собі, без належно оформленого права власності на неї, як на предмет нерухомого майна, не є підставою вважати таке майно власністю позивача, а тому відсутні підстави для задоволення відповідної позовної вимоги. Також суди зазначили, що на момент реалізації квартири на прилюдних торгах, остання належала ТОВ "ВРМЖК", будь-яких законних прав на вказану квартиру позивач не мала, тому під час проведення прилюдних торгів з реалізації спірної квартири 25 березня 2013 року будь-яких порушень прав і законних інтересів позивача, яка оспорює результати цих торгів та відповідні документи, не було і не могло бути. Суди вважали, що позовні вимоги про тлумачення змісту правочинів (дій) задоволенню не підлягають, оскільки зводяться до попереднього договору, укладеного 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ВРМЖК", який визнано як попередній договір купівлі-продажу, а не договір комісії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира не знаходиться на балансі ТОВ "ВРМЖК", а об`єкт будівництва введений в експлуатацію та переданий власникам, у тому числі й позивачу, що підтверджується листом директора ТОВ "ВРМЖК", тому висновки судів про те, що спірна квартира належить на праві власності товариству, без дослідження джерела фінансування її будівництва відповідно до договору від 04 грудня 2007 року, є помилковими. Вона, як особа, яка здійснила фінансування будівництва квартири, набула на неї право на підставі укладеного між нею та товариством договору від 04 грудня 2007 року та акту приймання-передачі квартири, а тому проведені прилюдні торги порушують її права як власника майна.

Відзив на касаційну скаргуУ червні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 344/16879/15-ц.Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами04 грудня 2007 року між ТОВ "ВРМЖК" (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2) було укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язуються у майбутньому, не пізніше 60 календарних днів з дня отримання стороною 1 правовстановлюючого документа (свідоцтва про право власності), який буде посвідчувати право власності сторони 1 на квартиру, та державної реєстрації цього права власності, укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) на умовах, визначених цим договором. Істотні умови: продавець ТОВ "ВРМЖК", покупець - ОСОБА_1 ; об`єкт продажу - квартира АДРЕСА_4, загальною площею 62,67 кв. м. Повна ціна продажу об`єкту 185 000 грн. Сторони при укладенні цього договору керувалися статтею 635 ЦК України.На підтвердження сплати внесків за квартиру АДРЕСА_2 позивачем надано ксерокопії відповідних квитанцій на загальну суму 185 000 грн (а. с. 7, т. 1).15 серпня 2008 року між ТОВ "ВРМЖК" та ОСОБА_1 складено акт прийому-передачі зазначеної квартири.23 серпня 2008 року ТОВ "ВРМЖК" було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру.Відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 червня 2011 року, винесеної заступником начальника Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ Бабійчуком С. Л. при примусовому виконанні наказу № 2/31-10, виданого 02 липня 2010 року Господарським судом Вінницької області, про стягнення з ТОВ "ВРМЖК" на користь ФОП ОСОБА_3 коштів у сумі 44 373 грн, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3, яка належить боржнику ТОВ "ВРМЖК", та заборонено відчужувати будь-яке майно, яке належить боржнику.Відповідно до договору про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 08 лютого 2013 року, укладеного між Ленінським ВДВС Вінницького МУЮ та Філією 02 ПП "НИВА - В. Ш.", на прилюдні торги було передано арештоване нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3, яке є власністю ТОВ "ВРМЖК"; стартова (початкова) ціна становить 309 640 грн. Переможцем прилюдних торгів з реалізації спірного майна став ОСОБА_2 що підтверджується відповідним протоколом № 0213014-1 про проведення прилюдних торгів, свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О. Ю., та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані обставини також підтверджуються актом державного виконавця про проведені прилюдні торги від 28 березня 2013 року та актом № 0213014-1 про виконання робіт (послуг) від 29 березня 2013 рок.

Позиція Верховного СудуКасаційна скарга задоволенню не підлягає.Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Відповідно до положень ЦК України (435-15) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.За змістом указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист згідно з принципом цивільного судочинства полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).Згідно з частинами першою-четвертою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.Звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 позивач посилалася на укладений із ТОВ "ВРМЖК" попередній договір від 04 грудня 2007 року та акт приймання-передачі квартири від 15 серпня 2008 року.Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на нікчемність попереднього договору від 04 грудня 2007 року, з огляду на те, що він нотаріально не посвідчений. Як правильно установили суди попередніх інстанцій, 04 грудня 2007 року між позивачем та ТОВ "ВРМЖК" у простій письмовій формі укладено було попередній договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався у майбутньому, не пізніше 60 календарних днів з дня отримання товариством правовстановлюючого документа, укласти договір купівлі-продажу квартири.Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.Таким чином, укладений між сторонами попередній договір купівлі-продажу квартири повинен був бути нотаріально посвідчений, однак сторони уклали такий договір у простій письмовій формі, без його нотаріального посвідчення.Згідно зі статтею 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.Отже, оскільки укладення попереднього договору між ОСОБА_1 та ТОВ "ВРМЖК" було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з положеннями частини першої статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони.Оскільки попередній договір є нікчемний, а договору купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не набула права власності на спірну квартиру, отже обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру.Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за умовами попереднього договору позивач ОСОБА_1 мала б вимагати від відповідача виконання його умов щодо укладення договору купівлі-продажу квартири, натомість 15 серпня 2008 року вона погодилася на підписання акту прийому-передачі квартири і цим обмежилася. При цьому з часу підписання акту приймання-передачі квартири та до звернення до суду із цим позовом у квітні 2013 року жодних дій щодо набуття у власність спірної квартири та реєстрації на своє ім`я позивач не вчинила.Посилання заявника на те, що між сторонами був укладений попередній договір комісії, а не купівлі-продажу, є помилковими, оскільки умови укладеного між сторонами правочину притаманні саме попередньому договору купівлі-продажу. При його укладенні сторони керувались положеннями статті 635 ЦК України і чітко зазначили, що вони укладають попередній договір купівлі-продажу з наміром в обумовлений строк укласти основний договір купівлі-продажу квартири. Позивачка неправильно тлумачить правові норми щодо договору комісії.Суди попередніх інстанцій також правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про тлумачення змісту правочинів (дій), оскільки вони всі зводяться до попереднього договору, укладеного 04 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ВРМЖК", який визнано як попередній договір купівлі-продажу, додаткового тлумачення всі заявлені дії не потребують.

Щодо прилюдних торгів та інших позовних вимогЧастиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).Таким чином, правова природа продажу майна з прилюдних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.Зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).При цьому правом оспорювати правочин ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.У справі, що переглядається, позивач не є учасником прилюдних торгів. Отже, позивач зобов`язана була довести, що оспорюваними прилюдними торгами порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.Водночас позивач посилається на те, що вона набула у власність спірну квартиру, яка була предметом продажу на прилюдних торгах, а тому вважала, що було порушено її право власності на вказане майно.Разом з тим, як правильно установлено судами попередніх інстанцій, позивач не набула права власності на спірну квартиру, оскільки попередній договір купівлі-продажу, який є нечинним, як і акт приймання-передачі, не є правовстановлюючими документами на спірне майно, а договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було, а тому прилюдними торгами не порушуються права та інтереси позивача на квартиру.Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними акт уцінки квартири від 05 березня 2013 року, результати проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - житлової квартири АДРЕСА_3, акту державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого начальником Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ 28 березня 2013 року.З огляду на те, що позивач не довела порушення свої прав та інтересів проведеними прилюдними торгами, то суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на ім`я переможця торгів ОСОБА_2 .Водночас ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої права в інший передбачений законом спосіб.Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року- без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.