Іменем України26 січня 2022 рокум. Київсправа № 206/1234/19провадження № 61-2542св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідачі: Приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія", Приватне виробничо-сервісне підприємство СТО "Карлссон",розглянуву порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року у складі судді Румянцева О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

Позивачі звернулися із позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія"), Приватного виробничо-сервісного підприємства СТО "Карлссон" (далі -ПВСП СТО "Карлссон") про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.

В обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що в провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться кримінальне провадження № 12016040030000880, відомості про яке внесені до ЄРДР 28 жовтня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

27 квітня 2017 року ОСОБА_6 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення.

Потерпілими у кримінальному провадженні № 12016040030000880 є ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Відповідно до обставин справи, 28 жовтня 2016 року близько 08.30 год. водій ОСОБА_6, керуючи технічно справним автобусом "Мерседес Бенц Спринтер", державний номер НОМЕР_1, що знаходиться в оренді ПВСП СТО "Карлссон", рухався в Самарському районі м. Дніпра по вул. Маршала Малиновського з боку вулиці Білостоцького в напрямку Самарського мосту.

Під час руху водій ОСОБА_6, порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, перед зміною напрямку руху праворуч, не впевнився, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, в районі будинку 92 по вул. Маршала Малиновського, змінив напрям свого руху праворуч та зіткнувся зі стоячим попереду нього вантажним автомобілем "Мерседес Бенц Аксор", державний номер НОМЕР_2, з напівпричепом "Шварцмюллер", д.н. НОМЕР_3 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автобуса "Мерседес Бенц Спринтер" ОСОБА_1, спричинено тілесні ушкодження, які за своїм характером згідно висновку судово-медичної експертизи № 1215е від 26 квітня 2017 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.І.З - б, м "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень" затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Пасажиру ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які за своїм характером згідно висновку судово-медичної експертизи № 203е від 24 січня 2017 року відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день), згідно п.2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Пасажиру ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження, які за своїм характером згідно висновку судово-медичної експертизи № 1208е від 26 квітня 2017 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3 - в, л "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Пасажиру ОСОБА_4, який є батьком позивача ОСОБА_4, спричинено тілесні ушкодження, які за своїм характером згідно висновку судово-медичної експертизи №23 03/547-Н від 29 листопада 2016 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у причинному зв`язку з настанням смерті.

Відповідно до цивільно-правового договору № ЦЦ від 24 жовтня 2016 року ПВСП СТО "Карлссон", укладеного між підприємством в особі директора Бевзюк В. П. та фізичною особою ОСОБА_6, останній виконував роботи водія транспортного засобу з перевезення пасажирів.

Станом на 31 липня 2017 року жодних виплат позивачам як потерпілим ПВСП СТО "Карлссон" та ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" здійснено не було.

ОСОБА_1 просив стягнути:

з ПрАТ "Українська охоронна-страхова компанія" майнову шкоду у розмірі 49 000,00 грн,

з ПВСП СТО "Карлссон" майнову шкоду у розмірі 51 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

ОСОБА_2 просила стягнути:

з ПрАТ "Українська охоронна-страхова компанія" майнову шкоду у розмірі 49 000,00 грн,

з ПВСП СТО "Карссон" моральну шкоду у розмірі 251 000,00 грн.

ОСОБА_3 просила стягнути:

з ПрАТ "Українська охоронна-страхова компанія" майнову шкоду у розмірі 49 000,00 грн,

з ПВСП СТО "Карлссон" майнову шкоду у розмірі 466 031,56 грн та моральну шкоду у розмірі 249 000,00 грн.

ОСОБА_4 просив стягнути:

з ПрАТ "Українська охоронна-страхова компанія" майнову шкоду у розмірі 49 000,00 грн,

з ПВСП СТО "Карлссон" майнову шкоду у розмірі 15 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 439 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" та ПВСП СТО "Карлссон" про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої злочином залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність належних правових підстав для відшкодування відповідачем ПВСП СТО "Карлссон" завданої моральної та майнової шкоди, оскільки позивачами не надано належних доказів прийняття ОСОБА_6 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не надано доказів факту роз`яснення його прав і обов`язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Суд першої інстанції критично поставився до посилань позивачів на ті обставини, що шкода була завдана ОСОБА_6 під час виконання ним своїх трудових обов`язків у ПВСП СТО "Карлссон", а тому останнє, в свою чергу, має нести відповідальність за заподіяну шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення майнової шкоди з відповідача ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія", суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог в цій частині, зокрема, подані позивачами позови не містять в собі будь-якого змістовного обґрунтування сум заявленої ними майнової шкоди, а також її розрахунків, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості надати належну юридичну оцінку цим вимогам та встановити розмір матеріальних збитків, що були завдані позивачам з урахуванням раніше виплачених їм сум.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5, у якій просять скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі одностороннього та неповного з`ясування всіх обставин справи, без надання оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи. Суди залишили без уваги наявні в матеріалах справи докази, а саме наданий представником ВПСП СТО "Карлссон" наказ від 24 жовтня 2016 року № 56-ст "Про допуск до стажування водія, відповідно до якого допущено до стажування водія ОСОБА_6 з 25 жовтня 2016 року до 30 жовтня 2016 року під керуванням водія-інструктора ОСОБА_8 . Цей наказ підтверджує факт саме трудових відносин між водієм та підприємством. Також, суд не прийняв до уваги протокол допиту підозрюваного, в якому ОСОБА_6 зазначив місцем роботи саме ВПСП СТО "Карлссон". Суди першої та апеляційної інстанцій не допитали самого ОСОБА_6 . Суди не звернули уваги на роз`яснення Верховного Суду щодо стажування водіїв (справа № 809/1060/16), де зазначено, що стажування водіїв проводиться виключно у разі прийняття їх на роботу, тобто після оформлення трудових відносин, але до моменту фактичного допуску до роботи у вигляді керування колісним транспортним засобом. Шкода (у тому числі моральна), завдана в наслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України, від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, та у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 461/11814/14-ц.

Позиція інших учасників справи

У травні 2021 року ПРСП СТО "Карлссон" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін, касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що відповідно до положень цивільно-правового договору, укладеного між ПВСП СТО "Карлссон" та ОСОБА_6, останній не перебував у трудових відносинах із підприємством. Відповідно до частини другої пункту 7. 1 Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою", затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15 (z0231-05) , стажування та дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт підвищеної небезпеки у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці. Оскільки згідно з положеннями статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, а ОСОБА_6 відповідно до умов цивільно-правового договору мав виконувати роботу водія транспортного засобу, саме тому йому було проведено стажування та видано наказ № 56-ст від 24 жовтня 2016 року. Цивільно-правовий договір, який укладений між ПВСП СТО "Карлссон" та ОСОБА_6 цілком і повністю відповідає всім вимогам даного виду договору, які передбачені чинним законодавством. Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 206/1234/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2021 року справі № 206/1234/19 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 рокузазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 809/1060/16, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 461/11814/14-ц та у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 28 жовтня 2016 року близько 08.30 год. водій ОСОБА_6, керуючи технічно справним автобусом "Мерседес Бенц Спринтер", державний номер НОМЕР_1, що знаходиться в оренді ПВСП СТО "Карлссон", рухався в Самарському районі м. Дніпро по вул. Маршала Малиновського з боку вулиці Білостоцького в напрямку Самарського мосту.

Під час руху ОСОБА_6, порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, перед зміною напрямку руху праворуч, не впевнився, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, в районі будинку 92 по вул. Маршала Малиновського, змінив напрям свого руху праворуч та зіткнувся зі стоячим попереду нього вантажним автомобілем "Мерседес Бенц Аксор", державний номер НОМЕР_2, з напівпричепом "Шварцмюллер", державний номер НОМЕР_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автобуса "Мерседес Бенц Спринтер" ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, спричинено тілесні ушкодження різних ступенів тяжкості.

Вищезазначені обставини встановлені вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі пункту "в" статті 1 ЗУ "Про амністію в 2016 році" № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання. Вирок набрав законної сили.

Встановлено, що згідно полісу № АЕ/3575690 цивільно-правова відповідальність ПВСП СТО "Карлссон" застрахована ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія". Останньою в рахунок відшкодування завданої шкоди було відшкодовано ОСОБА_4 29 921,31 грн, ОСОБА_1 - 14 960,66 грн, ОСОБА_2 - 11 220,49 грн.

Відповідно до договору оренди автомобіля від 03 лютого 2016 року автомобіль Mersedes Benz Sprinter 313CDI, державний номер НОМЕР_4, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_10, на час дорожньо-транспортної пригоди перебував в оренді ПВСП СТО "Карлссон" .

24 жовтня 2016 року між ПВСП СТО "Карлссон" та ОСОБА_6 укладений цивільно-правовий договір, строком дії до 31 грудня 2016 року, відповідно до якого Замовник (ПВСП СТО "Карлссон") доручає, а Виконавець (ОСОБА_6) бере на себе зобов`язання виконувати роботи водієм транспортних засобів, які використовує Замовник у своїй діяльності по обслуговуванню маршрутів загального користування. Згідно пункту 1.1. цивільно-правового договору № ЦЦ 24.10.16 від 24 жовтня 2016 року. ОСОБА_6 взяв на себе зобов`язання виконувати роботи водієм транспортних засобів, які використовує ПВСП СТО "Карлссон" у своїй діяльності по обслуговуванню маршрутів загального користування. При цьому, пунктом 1.2. визначено, що ОСОБА_6 виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який відшкодовує шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, яким є його законний володілець.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 177/472/16 (провадження № 61-2796св20), зазначено, що "в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм".

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

13 квітня 2018 року ухвалено вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська стосовно ОСОБА_6, якого визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію в 2016 році" № 1810-VІІІ від 22 грудня 2016 року та задоволено частково цивільні позови.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 в частині цивільного позову скасовано та призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції (т. 2 арк. спр. 52-55).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність належних правових підстав для відшкодування відповідачем ПВСП СТО "Карлссон" завданої моральної та майнової шкоди, оскільки позивачами не надано належних доказів прийняття ОСОБА_6 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не надано доказів факту роз`яснення його прав і обов`язків та проінформування під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №809/1060/16 (адміністративне провадження №К/9901/22765/18), на яку посилались позивачі в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "стажування водіїв у порядку, визначеному пунктом 3.2 Порядку №975, проводиться виключно у разі прийняття їх на роботу, тобто, після оформлення трудових відносин, але до моменту фактичного допуску до роботи у вигляді керування колісним транспортним засобом. Стажування водіїв, як передумова для подальшого укладення з ними трудового договору, Порядком №975 не передбачена, оскільки норми даного Порядку встановлюють єдиний наслідок закінчення стажування - прийняття рішення про допуск водія до роботи. Тому, стажування водіїв до укладення з ними трудового договору свідчить про недотримання особою, яка використовує їх найману працю, вимог частини 3 статті 24 КЗпП України".

До матеріалів цивільної справи додані матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_6, які суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, не надав оцінки копії наказу ПВСП СТО "Карлссон" від 24 жовтня 2016 року № 56-ст про стажування водія ОСОБА_6 та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.