Позов обґрунтовувала тим, що вона з листопада 1997 року по день смерті ОСОБА_3 проживала з ним разом, вела спільне господарство. 17 вересня 2001 року ними за спільні кошти, які разом заробляли та відкладали, придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру оформлено на ОСОБА_3

14 червня 2006 року вона з ОСОБА_3 уклали церковний шлюб, а 17 листопада 2015 року зареєструвала свій шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького МУЮ, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Вважає, що квартира АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю, оскільки вона придбана під час проживання однією сім`єю, на спільні кошти та на підставі договору купівлі-продажу, а також вважає, що має право на визнання за нею 1/2 ідеальної частки зазначеної квартири.

Квартира придбана до набрання СК України (2947-14) чинності 01 січня 2004 року, положення статті 74 СК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому слід зазначити, що квартира придбана за кошти від спільної праці з ОСОБА_3, а саме - доходу від реставрації старих меблів. Протягом трьох років вона та ОСОБА_3 отримували спільні доходи та змогли зібрати відповідну суму на купівлю квартири.

ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю її, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з листопада 1997 року і по день смерті ОСОБА_3, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1, та визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частину зазначеної квартири.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно.

Зустрічну позовну заяву обґрунтовувала тим, що ОСОБА_3 є її сином, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, згідно якої ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом, тому вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

17 вересня 2001 року на ім`я ОСОБА_3, за договором купівлі-продажу оформлена квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 стверджувала, що під час роботи за кордоном, в період з квітня 2000 року по травень 2001 року переказала в Україну 3 543 дол. США на придбання квартири. Саме на її переказані кошти син уклав договір купівлі-продажу спірної квартири. Зазначала, що дана квартира її, однак оформлена не на її ім`я, оскільки в той час перебувала за кордоном та не мала можливості приїхати для належного оформлення зазначеної квартири. Запевняла, що ОСОБА_1 та її померлий син не мали джерел доходу для придбання нерухомого майна, оскільки вони являються інвалідами та їх єдиний дохід це пенсія по інвалідності. Стверджувала, що з січня 2004 року постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 просила суд визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, оскільки спірна квартира фактично придбана нею, за її особисті кошти і виключно для її проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 10 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року і по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартиру АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання разом з померлим ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з листопада 1997 року по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема на підтвердження ведення сторонами спільного господарства та бюджету, планування спільного відпочинку, виконання взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Отже слід встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_3, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів зворотнього суду не надано та визнано відповідачем.

Спірна квартира набута внаслідок спільної праці ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в період проживання однією сім`єю, тому належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у рівних частках.

Тому суд вважав, що в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 позов необхідно задовольнити.

Разом з тим, належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірна квартира придбана на кошти ОСОБА_2 .

Надані квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових коштів, свідчать лише про передачу грошових сум без вказівки призначення платежу, що не може бути належним доказом підтвердження купівлі спірної квартири за кошти ОСОБА_2 . Крім того, 18 липня 2003 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу купила іншу квартиру АДРЕСА_2, що може свідчити про те, що вказана квартира придбана за передані нею кошти.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 березня 2020 року в частині встановлення факту постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, змінив, встановивши факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 16 листопада 2015 року.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 березня 2020 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, скасував.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно відмовив.

У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували свій шлюб 17 листопада 2015 року, тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, на підтвердження своїх вимог про визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_1 мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання квартири.

Між тим, сам факт отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доходів від реставрації меблів та ремонту побутової техніки не може бути доказом участі у придбанні спірної квартири, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у купівлі цього нерухомого майна і розміру такої участі.

Отже, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття спірного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності,.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана на кошти ОСОБА_2, належними та допустимими доказами не підтверджені, оскільки надані квитанції грошових переказів міжнародної системи термінових коштів, свідчать лише про передачу грошових сум без вказівки призначення платежу та не можуть бути належними доказами на підтвердження купівлі спірної квартири. Крім того, 18 липня 2003 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу купила іншу квартиру АДРЕСА_2, що може свідчити про те, що вказана квартира була придбана за передані нею кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 через адвоката Мандзюка В. Б., посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 509/5351/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 355/1599/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 127/13504/15-ц.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши факт отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доходів від реставрації меблів та ремонту побутової техніки (тобто факт одержання доходів від спільної праці), не правильно застосував пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року (v0020700-95) № 29.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно вважав доведеною обставину, що завдяки спільним трудовим зусиллям (реставрації меблів, отримання доходу від такої діяльності, ведення спільного господарства, спільному бюджету) ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як сім`ї, придбана спірна квартира.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Зазначає, що доводи ОСОБА_1 про існування спільного доходу з ОСОБА_3 від реставрації і реалізації старих меблів, як джерела для придбання спірної квартири, не відповідають приписам статей 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України, ґрунтуються виключно на показах свідків, які не мають інформації про суми, які нібито було ними зароблені та про порядок розрахунків за спірну квартиру.

Вважає, що суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

У лютому 2021 року ОСОБА_4 (правонаступник померлої ОСОБА_2, якого залучено до участі у справі під час касаційного перегляду) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що починаючи з листопада 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом. 14 червня 2006 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 уклали церковний шлюб. 17 листопада 2015 року позивач та ОСОБА_3 одружились.

17 вересня 2001 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру оформлено на ОСОБА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2001 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3, спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину являються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інших спадкоємців за законом які прийняли спадщину не має.

Також встановлено, що свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з 1997 року. Вказували, що не тільки вели спільно господарство, а й працювали разом, реставруючи старі меблі, після чого їх продавали, також за грошову винагороду ремонтували побутову техніку. Також зазначали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбана квартира, однак при оформленні договору чи передачі грошей не були присутні, деталі купівлі-продажу їм невідомі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 509/5351/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 355/1599/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 127/13504/15-ц.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки заявник оскаржує постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1, тому в іншій частині оскаржене судове рішення Верховним Судом не переглядається.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 17 листопада 2015 року, тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, на підтвердження своїх вимог про визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_1 мала надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання квартири.

Сам факт отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доходів від реставрації меблів та ремонту побутової техніки не може бути доказом участі у придбанні спірної квартири, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у купівлі цього нерухомого майна і розміру такої участі.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття спірного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира придбана на кошти ОСОБА_2, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Крім того, 18 липня 2003 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу купила іншу квартиру АДРЕСА_2, що може свідчити про те, що вказана квартира була придбана за передані нею кошти.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на момент придбання спірного майна) визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного ЦК України (435-15) .

Відповідно до статей 16- 18 Закону України "Про власність", статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).

В інших випадках спільна власність громадян визнавалася частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності в разі придбання майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одружились.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що вони з ОСОБА_3 не тільки вели спільне господарство, а й працювали разом реставруючи старі меблі, які продавали, а також отримували дохід за ремонт побутової техніки.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, дослідивши обставини справи, надані докази сторонами, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частину зазначеної квартири. При цьому, лише показання свідків, без надання інших належних та допустимих доказів, не можуть вважатися достатніми доказами, якими підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали спірну квартиру внаслідок спільних зусиль.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 127/13504/15-ц є необґрунтованими, оскільки висновки, викладені в оскарженій постанові апеляційного суду не суперечать висновкам, зазначеним у вищенаведеній постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 509/5351/15-ц є безпідставними, оскільки у зазначених справах, на відміну від справи, що є предметом касаційного перегляду, позивачами доведено належними та допустимими доказами придбання спірного майна внаслідок їхньої спірної праці та за спільні грошові кошти.

Посилання заявника в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 355/1599/15-ц колегією суддів не приймаються, оскільки, Верховний Суд у зазначеній справі виходив з того, що судові рішення в частині встановлення факту, що позивач з особою, якою проживав разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет в період з 1981 року по 11 травня 2013 року та факту, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами побудований внаслідок їх спільної праці, відповідачем не оскаржуються, а позовні вимоги про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку є похідними від них, тому підстави для скасування рішень в оскарженій частині відсутні. Тобто, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Верховний Суд виходив з інших мотивів ніж зазначені у справі, яка переглядається.

При цьому, розглядаючи дану справу, суд апеляційної інстанції встановив всі фактичні обставини справи, враховав доводи сторін, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосував вищезазначені норми права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Мандзюк Віктор Борисович, залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 залишити без змін.