Свої вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 була отримана ОСОБА_4 на підставі ордеру від 03 жовтня 1979 року на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_4, дочку ОСОБА_5, сестру ОСОБА_6, сина сестри ОСОБА_1 . Квартира не приватизована, власником особового рахунку є ОСОБА_4, яка знята з реєстраційного обліку.

Для переоформлення особового рахунку потрібна письмова згода відповідачів, які зареєстровані в спірній квартирі, але тривалий час в ній не проживають, особистих речей не мають, не сплачують комунальні платежі.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні за місцем проживання понад 6 місяців без поважної причини, просив відповідно до статей 71, 72 ЖК України визнати їх такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

У липні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та встановлення порядку користування ним.

Позов обґрунтували тим, що постійно проживали в спірній квартирі, проте в 2017 році ОСОБА_1 змінив замки, чим обмежив їх доступ до неї.

Посилаючись на наведене, просили вселити їх у квартиру АДРЕСА_1 та встановити порядок користування нею, виділивши їм у користування дві суміжні кімнати площею 15,3 кв. м та 14,7 кв. м, відповідачу (за зустрічним позовом) - кімнату площею 15,7 кв. м, інші приміщення залишити у спільному користуванні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кімнати житловою площею 15,3 кв. м та 14,8 кв. м, а ОСОБА_1 - кімнату житловою площею 15,7 кв. м, залишивши коридор, кухню, вбиральню та ванну кімнату у спільному користуванні сторін.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту відсутності відповідачів у спірній квартирі понад встановлений строк без поважних причин.

Встановивши, що позивач чинить перешкоди відповідачам у проживанні у спірній квартирі, суд дійшов висновку про наявність підстав для вселення останніх до неї.

Встановлюючи порядок користування спірною квартирою, суд виходив із житлової площі квартири, розміру кожної жилої кімнати, кількості осіб, що зареєстровані в ній та мають право проживати у зазначеному житловому приміщенні, розміру частки жилої площі, що припадає на одну особу, конфліктної ситуації яка склалась між сторонами, та вважав, що такий порядок поділу не призведе до порушення прав, свобод чи інтересів сторін у справі, погіршення їх житлових умов та постановлення на квартирний облік.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду та вважав судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бірюк М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/5955/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 643/11611/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 644/10537/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 635/9536/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження поданих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Факт непроживання відповідачів за первісним позовом з поважних причин у спірній квартирі суди не встановили та безпідставно відмовили у задоволенні позову про визнання їх такими, що втратили право користування нею.

Доводи інших осіб у справі

Представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокат Майстренко Є І. подав відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції не надходили

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 рокупоновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Подільського районного суду міста Києва справу № 758/12823/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Обставини справи

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 60,4 кв. м, житловою - 45,1 кв. м, яка складається з двох суміжних кімнат площею 15,3 кв. м та 14,8 кв. м, однієї ізольованої площею 15,7 кв. м, надана ОСОБА_4 на підставі ордера від 03 жовтня 1979 року № 28861 на склад сім`ї із чотирьох осіб - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та відноситься до державного житлового фонду. Основним квартиронаймачем до цього часу значиться ОСОБА_4, яка померла у 2015 році.

У вказаному житловому приміщенні зареєстровані: з 14 квітня 1987 року - ОСОБА_2, як дочка наймача житлового приміщення, з 03 липня 1992 року - ОСОБА_3, як онука наймача житлового приміщення, з 06 жовтня 1992 року - ОСОБА_1 як інший родич наймача.

Також установлено, що відповідачі (за первісним позовом), не маючи можливості проживати в спірній квартирі з огляду на її невелику площу, наявність однієї лише ізольованої кімнати та кількість її мешканців, за домовленістю між членами сім`ї тимчасово проживали за іншою адресою.

Після смерті у 2015 році ОСОБА_4 звернулися до ОСОБА_1 з вимогою надати доступ до спірної квартири, на що останній відмовив та змінив замки у вхідних дверях.

Через такі дії ОСОБА_1 у липні 2019 року ОСОБА_2 зверталася до Подільського УП ГУ НП в м. Києві з відповідною заявою, про що складено протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію.

Іншого житла, окрім спірного, відповідачі (за первісним позовом) не мають.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/5955/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 643/11611/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 644/10537/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 635/9536/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази та небгрунтовано відхилив клопотання про дослідження поданих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц.

Виходячи з недоведеності позивачем факту відсутності відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, та, встановивши, що між сторонами існують конфліктні відносини з приводу користування нею й відповідачі (за первісним позовом) позбавлені можливості проживати за місцем реєстрації та не втрачали інтерес до цього житла, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання їх такими, що в силу положень статей 71, 72 ЖК Української РСР втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Водночас, установивши, що позивачем чиняться перешкоди відповідачам в користуванні квартирою АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для вселення їх до спірного житлового приміщення з виділенням їм у користування двох суміжних кімнат жилою площею 15,3 кв. м та 14,8 кв. м (45,1 кв. м : 3 = 15,3 кв. м).

Такий порядок встановлення порядку користування квартирою не призведе до погіршення житлових умов осіб, що мають право користування у зазначеному житловому приміщенні.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, й не суперечать правовій позиції, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Суди під час розгляду справи, яка є предметом перегляду, встановили, що, незважаючи на зміну місця проживання у зв`язку з сімейними обставинами, квартира АДРЕСА_1 є єдиним законним місцем проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому колегія суддів відхиляє доводи скарги з цього приводу.

Доводи заявника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) також не зайшли свого підтвердження. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до неправильного їх тлумачення, незгоди з ухваленим у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.