Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київсправа № 350/792/20провадження № 61-10051св21Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В.,суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Рожнятівського районного нотаріального округу Ковальчук Тарас Петрович,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2021 року у складі судді Максиміва І. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимогУ червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2007 року її мати ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений головою виконкому Суходільської сільської ради Рожнятівського району, яким заповіла позивачу Ѕ частину належного їй майна. Після смерті матері 26 жовтня 2019 року позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було повідомлено, що 26 квітня 2019 року мати склала інший заповіт, яким заповіла все своє майно онукові ОСОБА_2 . Позивач вважає заповіт від 26 квітня 2019 року недійсним, оскільки ОСОБА_3, будучи особою похилого віку, неграмотною, внаслідок психічного та емоційного стану під час складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішеньРішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Судами установлено, що заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми і змісту, волевиявлення ОСОБА_3 щодо розпорядження своїм майном на користь відповідача було вільним і відповідало її волі. Належних та беззаперечних доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_3 при складанні заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними позивачем суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів наявності дефекту волі у заповідача під час складення заповіту, яким суди не надали належну правову оцінку. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про призначення посмертної психолого-психіатричної експертизи, чим позбавив позивача можливості надати суду докази на обґрунтування позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргуУ вересні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 14 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та баба відповідача - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина, зокрема на домоволодіння АДРЕСА_1 .За життя ОСОБА_3 зробила декілька різних за змістом заповідальних розпоряджень щодо належного їй нерухомого майна:- за заповітом від 21 листопада 2005 року все своє майно вона заповіла ОСОБА_2 ;- за заповітом від 06 жовтня 2006 року Ѕ частку домоволодіння АДРЕСА_1 заповіла дочці ОСОБА_1 ;- за заповітом від 19 лютого 2007 року по Ѕ частці вказаного домоволодіння заповіла своїм дочкам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;- за заповітом від 26 квітня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Ковальчуком Т. П., ОСОБА_3 все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Після смерті матері позивач 25 березня 2020 року звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.Листом нотаріуса від 11 травня 2020 року позивачу повідомлено про неможливість видати спадщину на підставі заповіту, посвідченого 19 лютого 2007 року Суходільською сільською радою, оскільки його дія скасована внаслідок складання та посвідчення ОСОБА_3 26 квітня 2019 року нового заповіту на користь ОСОБА_2 03 червня 2020 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке складається із домоволодіння АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗа змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.Матеріали справи не містять висновку експертизи про те, що станом на 26 квітня 2019 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_3 була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Також позивач не навела інших доказів про тимчасову недієздатність її матері в момент вчинення правочину.Заявляючи позов про визнання заповіту недійсним через неусвідомлення її матір`ю значення своїх дій, позивач не просила призначити у справі відповідну експертизу (а. с. 1-3).Також протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивач не скористалася своїм процесуальним правом заявити клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, висновок якої був би належним доказом у такій категорії справ, незважаючи на те, що місцевий суд роз`яснював позивачу її процесуальні права, передбачені ЦПК України (1618-15) , зокрема заявляти клопотання, однак такого не було заявлено у суді першої інстанції, отже позивач не довела належними та допустимими доказами своїх позовних вимог.Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 дали показання, що спадкодавець будь-якими психічними захворюваннями чи розладами не страждала, була неграмотною і не вміла писати, мала проблеми зі слухом.Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку показанням свідків та правильно вважали, що наявність вад зі слухом і малограмотність спадкодавця не свідчать про те, що на час складання заповіту вона не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, показання свідків про поведінку особи тощо мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.Інших належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 26 квітня 2019 року не могла усвідомлювати значення своїх дій, матеріали справи не містять, а тому доводи касаційної скарги про те, що на момент складання заповіту спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними є помилковими. Суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, що при посвідченні оспорюваного заповіту її мати - ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та що у неї було відсутнє волевиявлення на вчинення спірного правочину.Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції про задоволення клопотання позивача про призначення психіатричної експертизи є необґрунтованими.Як зазначене вище, у суді першої інстанції позивач про призначення експертизи для визначення психіатричного стану її матері на час складення заповіту не заявляла. Так, ні позивач, ні її представник не заявила таке клопотання при пред`явленні позову у червні 2020 року (а. с. 2, 3), при проведенні підготовчого судового засідання 13 липня 2020 року (а. с. 26) та при судовому розгляді справи 10 лютого 2021 року (а. с. 130-136).Вперше клопотання про призначення відповідної експертизи позивач заявила 19 травня 2021 року у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач та її представник не надали доказів неможливості заявити клопотання про призначення посмертної психолого-психіатричної експертизи до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у призначенні такої експертизи ухвалою від 19 травня 2021 року.Інші доводи касаційної скарги, які є у значній мірі аналогічними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2021 року тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року - без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович