Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.Обґрунтовуючи позов, посилався на те, що 19 грудня 2011 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 2 077 400,00 грн, що еквівалентно 260 000,00 дол. США.Згідно з договором позики ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати щомісяця 3 % за користування коштами та повернути позику не пізніше трьох років з моменту укладання договору, тобто до 19 грудня 2014 року.На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 19 грудня 2011 року між ним і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до якого позичальник за згодою чоловіка, ОСОБА_3, передала позикодавцю в іпотеку належну їй на праві власності квартиру № АДРЕСА_2 .Строк повернення позики сплив, однак відповідач коштів, отриманих за договором позики, не повернула, зустрічей і контактів уникає. Направлене ОСОБА_2 26 листопада 2016 року повідомлення про виконання умов договору позики і повернення грошових коштів та про наслідки його невиконання, яке вона отримала 30 листопада 2016 року, залишене без реагування.У зв`язку з невиконанням умов договору позики у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 14 грудня 2017 року становить 6 808 993,56 грн і складається з неповерненої позики у розмірі 2 077 400,00 грн, процентів за позикою в розмірі 2 239 571,23 грн, 3 % річних на неповернену позику в розмірі 186 112,27 грн, 3 % річних на неповернуті проценти в розмірі 97 819,65 грн, інфляційних нарахувань на суму позики в розмірі 1 687 406,83 грн та інфляційних нарахувань на проценти - 520 683,58 грн.Уточнивши в лютому 2018 року предмет позову, ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості за договором позики в розмірі 6 808 993,56 грн звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст прийнятих у справі рішеньРішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року позов задоволено.На погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 6 808 993,56 грн, з яких 2 077 400 грн - основний борг; 2 239 571,23 грн - проценти; 186 112,27 грн - 3 % річних за основним боргом; 97 819,65 грн - 3% річних за процентами; 1 687 406,83 грн - інфляційні нарахування за основною сумою позики та 520 683,58 грн - інфляційні нарахування за процентами, звернено стягнення на належну ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності -незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.Суд першої інстанції дійшов висновку, що протягом тривалого часу позичальник не виконує своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів та відсотків, тому у зв`язку з невиконання позичальником грошових зобов`язань за договором позики необхідно захистити порушені права позикодавця, забезпечені іпотекою, в обраний ним спосіб.Встановивши факт невиконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушених прав позикодавця ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб. Пред`явлений до стягнення позивачем розмір заборгованості за позикою в сумі 6 808 993, 56 грн суд вважав доведеним та обґрунтованим.Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року в розмірі 4 067 659, 99 грн, з яких неповернена сума позики - 2 077 400 грн, нараховані на позику 3 % річних - 186 112,27 грн, інфляційні втрати на позику - 1 687 406, 83 грн, проценти - 62 322 грн, інфляційні втрати на проценти - 48 835,52 грн та нараховані 3 % річних - 5 583, 37 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка є предметом договору іпотеки від 19 грудня 2011 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд розглянув справу без участі третьої особи, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи.Ухвалюючи нове рішення у справі, встановивши, що строк дії договору позики сплив 19 грудня 2014 року, а позов у цій справі подано до суду лише 14 грудня 2017 року, апеляційний суд з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за позикою в розмірі 2 077 400 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики в сумі 186 112, 27 грн та інфляційних втрат, нарахованих на суму позики, в розмірі1 687 406, 83 грн, заборгованості за процентами в розмірі 62 322 грн, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 48 835, 52 грн, та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання зі сплати процентів у сумі 5 583, 37 грн за період з 20 грудня 2014 року до 14 грудня 2017 року.Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року без задоволення залишено касаційну скаргу ОСОБА_2, постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін.Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Верховний Суд вважав, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б тягнули за собою скасування оскарженої постанови.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводиУ жовтні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 рокуі ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.У касаційній скарзі вказує на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права, як то неповідомлення його про розгляд справи в суді першої інстанції (повістки йому не надсилались), призначений на 18 березня 2020 року, 26 травня 2020 року та 26 червня 2020 року, та розгляд справи 26 червня 2020 року за його відсутності, про що він зазначав в апеляційній скарзі.Суд апеляційної інстанції також не дотримав вимог процесуального закону щодо повідомлення його про час і місце розгляду справи, адже судові повістки про виклик його до суду повернулись із вказівкою "за закінченням терміну зберігання".Наведені порушення призвели до позбавлення його можливості викласти в судових засіданнях свою позицію у цій справі, зокрема про те, що фактично позичальником виступав саме він, і всі кошти за договором позики від 19 грудня 2011 року він повернув ОСОБА_1 протягом 2013 - 2014 років, повертав близько 12 000,00 дол. США кожного місяця, до кінця 2014 року борг було повністю погашено, однак той хитрощами, користуючись тим, що між ними склались добрі стосунки, розписок про отримання коштів не надавав, а після повного розрахунку відмовився вчиняти дії щодо зняття іпотеки. Заяву про повне погашення боргу за договором від 19 грудня 2011 року ОСОБА_1 склав тільки 15 лютого 2019 року, заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. (копія заяви від 15 лютого 2019 року додана до касаційної скарги). Також суди позбавили його можливості надати доказ повного розрахунку за договором позики. Вказане, на думку особи, яка подала касаційну скаргу, призвело до ухвалення неправомірного рішення про задоволення позову до неналежного відповідача.Вважає, що суди неправомірно не взяли до уваги його заяву від 22 січня 2018 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. Г., про те, що саме він є боржником за договором позики, підписаним між його дружиною - відповідачем у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а апеляційний суд не взяв до уваги і доданий до його апеляційної скарги висновок про результати дослідження з використанням поліграфа від 03 вересня 2020 року.ОСОБА_3 також вказує, що отримавши від ОСОБА_1 заяву про повне виконання ним умов договору від 19 грудня 2011 року, він вважав, що відповідач звернеться до суду із заявою про відмову від позову, як вони і домовились.

Доводи інших учасників справиДо Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, поданий адвокатом Гедьо А. С., в якому він просить залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін, вказуючи на безпідставність доводів скарги.Вважає, що доводи ОСОБА_3 про те, що справу в апеляційному порядку розглянуто без його участі, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 є третьою особою, а його дії свідчать про затягування розгляду справи та ухилення від повернення боргу відповідачем ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/26502/17, витребувано справу з Голосіївського районного суду м. Києва.Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд встановив, що 19 грудня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 76, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 2 077 400,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день підписання цього договору еквівалентно 260 000,00 дол. США (а. с. 10).У пункті 3 договору позики визначено, що за кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю 3 % від зазначеної суми. За домовленістю сторін виплата процентів за користування грошовими коштами здійснюється позичальником щомісяця до дня повернення позики.Згідно з пунктом 5 цього договору сторони домовились, що позичальник зобов`язаний повернути всю позику не пізніше ніж через 3 роки з моменту укладання цього договору, тобто до 19 грудня 2014 року. Повернення позики підтверджується заявою позикодавця.Відповідно до пункту 6 договору в разі прострочення позичальником виконання зобов`язання за цим договором позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.Пунктом 12 договору позики визначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний цей договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.19 грудня 2011 року, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 78, відповідно до якого ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язання передала в іпотекуквартиру за адресою: АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В. за реєстровим номером 5078.Згідно з пунктом 3.2.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його та/або вимагати від Іпотекодавця дострокового виконання зобов`язань, що випливають із договорів позики, за умови невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики.Відповідно до пункту 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію незалежно від настання строку виконання іпокекодавцем будь-яких зобов`язань за договором позики при виникненні підстав, вказаних у пункті 3.2.3 договору.Пунктом 4.2.1 договору іпотеки передбачено позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки застереження в цьому договорі є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.Пунктом 4.2.2 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель вправі звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.Пунктом 1.11 договору іпотеки визначено, що цей договір укладено за згодою чоловіка іпотекодавця, ОСОБА_3 28 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. із заявою про передання ОСОБА_2 повідомлення про прострочення повернення грошових коштів. Також у цій заяві зазначено, що в разі невиконання позичальником добровільно умов договору позики заявник змушений буде звернутисядо відповідних органів за захистом своїх прав.30 листопада 2016 року ОСОБА_2 особисто отримала цю заяву.У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором позики в повному обсязі, однак з моменту укладання договору позики ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконує, взятих у борг грошових коштів не повертає, унаслідок чого станом на 14 грудня 2017 року утворилася заборгованість, розмір якої становить 6 808 993,56 грн.Третя особа у справі - ОСОБА_3 протягом всього часу розгляду справи стверджував, що саме він є боржником і саме він виконував обов`язок із повернення боргу, а тому позов подано до неналежного відповідача.Матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 від 22 січня 2018 року про те, що саме він є боржником за договором позики, підписаним між його дружиною - відповідачем у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 52).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Особа, яка звернулася з касаційною скаргою, є третьою особою у справі. Підставами для звернення з касаційною скаргою зазначає, зокрема, те, що він не був повідомлений про час і місце розгляду справи в апеляційному суді, внаслідок чого був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи в апеляційному порядку, що, на його думку, призвело до безпідставного відхилення доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що вона не є належним відповідачем, адже справжнім боржником за договором позики є саме він, третя особа у справі ОСОБА_3 . Крім того, він був позбавлений можливості надати докази у справі.15 квітня 2021 року, розглядаючи цю справу, апеляційний суд дійшов висновку, що справа не була вирішена протягом більше двох з половиною років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про порушення розумних строків її розгляду, а тому не врахував клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу по суті з прийняттям судового рішення.Проте з такою позицією апеляційного суду в повністю погодитись не можна з огляду на таке.Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№ 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).Європейський суд з прав людини зауважив, що під правом на публічний розгляд, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і оновоположних свобод (далі - Конвенція), мається на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).За результатом перевірки встановлено, що судові повістки про час і місце розгляду справи в апеляційному суді, направлені на адресу ОСОБА_3, повертались до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) викладено висновок про те, що "приписи ЦПК України (1618-15) як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.Крім того, відповідно до висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16 (провадження № 61-4668св18), повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.Пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України містить чітко визначені підстави для повного або часткового скасування рішень і передання справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду: судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасниківсправи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.Відповідно до частини першої статті 41 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.Отже, оскільки доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, розглянувши справу за відсутності третьої особи ОСОБА_3, є обґрунтованими, касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа - направленню на новий розгляд до апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.Згідно з частинами першою і третьою статті 405 ЦПК України, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 416 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду, залишена без змін постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року, прийнята без додержання норм процесуального закону. За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду, а також постанова Верховного Суду, якою залишена без змін оскаржувана постанова, - скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Щодо судових витратЗгідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 400, 405, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Верховного Суду від 30 вересня 2021 року скасувати. Справу передати на новий апеляційний розгляд.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.