розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року у складі судді Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів:

Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про відшкодування вартості поліпшення майна.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом є він та ОСОБА_2

14 липня 2009 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом та 15 липня 2009 року зареєстрував своє право власності на вказаний будинок. 07 квітня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ № 781013 про право власності на земельну ділянку, площею

0,0588 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначав, що протягом чотирьох років він проводив у будинку ремонтні роботи, витрачав грошові кошти, привів будинок у належний та придатний для проживання стан. Проте, у вересні 2012 року, проживаючи у спірному будинку, йому стало відомо про наявність договору дарування спірного житлового будинку, за яким 04 серпня 2006 року покійна

ОСОБА_3 подарувала його дочці ОСОБА_2 .

У зв`язку з припиненням його права власності на вищевказаний житловий будинок він має право на відшкодування вартості проведених поліпшень цього нерухомого майна. За висновком № 19/17, сформованим за результатами проведення будівельно-технічних дослідження судовим експертом Марченковим Г. Г. від 05 травня 2017 року ринкова вартість (ретроспективна) житлового будинку з надвірними будівлями по

АДРЕСА_1 станом на липень 2009 року становила 219 274,00 грн без ПДВ; ринкова вартість (ретроспективна) спірного житлового будинку станом на березень 2014 року, з урахуванням невідокремлюваних поліпшень нерухомого майна, становила 791 679,00 грн без ПДВ.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з

ОСОБА_2 на його користь 572 405,00 грн у відшкодування вартості поліпшень нерухомого майна.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 18 лютого 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості поліпшення майна закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що є рішення суду, яке набрало законної сили та яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет спору й з тих самих підстав.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 07 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 19 вересня 2013 року позивачу стало відомо про факт вибуття з його власності домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Саме з цього дня у

ОСОБА_1 виникло право вимоги до відповідача щодо відшкодування вартості здійснених ним, як добросовісним набувачем, вартості поліпшень спірного домоволодіння. Однак з позовом щодо відшкодування вартості поліпшень нерухомого майна ОСОБА_1 звернувся тільки у квітні

2017 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, про застосування якого зроблену заяву відповідачем, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 здійснено поліпшення в будинку АДРЕСА_1 . Однак, про факт вибуття з володіння ОСОБА_1 домоволодіння по АДРЕСА_1 стало відомо ще 19 вересня 2013 року, але з позовом про відшкодування вартості поліпшень нерухомого майна звернувся тільки у квітні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої подана відповідачем заява, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з цих підстав є правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

25 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу (надійшла 01 липня 2020 року)

на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 07 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 02 червня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц,

від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів щодо пропуску позовної давності є помилковим, оскільки право власності на житловий будинок з надвірними будівлями

АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_2 саме з моменту державної реєстрації права власності на зазначене домоволодіння. Відповідач зареєструвала своє право власності на спірний будинок 05 березня

2014 року, а тому потенційна можливість звернення до суду з цим позовом виникла лише після 05 березня 2014 року, тобто коли позивач дізнався про порушення свого права власності.Крім того, вказував, що про факт набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно він дізнався 08 квітня 2014 року, під час розгляду справи за його позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а тому вважає, що перебіг позовної давності має починатися з цього моменту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

ОСОБА_2 не долучила до відзиву на касаційну скаргу доказів на підтвердження надіслання його заявнику та іншим учасникам справи.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Таким чином, зазначений відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає залишенню без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір`ю сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті матері ОСОБА_1 прийняв спадщину і 14 липня 2009 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

15 липня 2009 року право власності ОСОБА_1 на цей будинок зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно.

26 лютого 2010 року рішенням 33 сесії Хмельницької міської ради № 18 задоволено заяву ОСОБА_1 про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0588 га в силу того, що він був власником спірного домоволодіння та видано йому 07 квітня 2010 року державний акт про право власності на земельну ділянку.

Протягом 2009-2012 років ОСОБА_1 здійснено ремонтні роботи в спірному житловому будинку, зокрема, замінено підлогу, перекрито дах будинку, влаштовано нову систему опалення, встановлено нові двері та вікна, замінено труби газопостачання, влаштовано септики, водопостачання до кухні тощо, у зв`язку з чим він поніс витрати на поліпшення будинку та господарських будівель.

У зв`язку з виявленням договору дарування будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2, 02 вересня 2010 року Першою хмельницькою державною нотаріальною конторою накладено заборону відчуження цього житлового будинку і роз`яснено ОСОБА_1, що свідоцтво про право на спадщину вважається недійсним і ОСОБА_2 в судовому порядку має право визнати за собою право власності на житловий будинок по договору дарування.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 24 травня 2013 року у справі № 2218/19617/2012 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 липня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 та скасовано реєстрацію його права власності на будинковолодіння; визнано за ОСОБА_2 право власності на будинковолодіння, що по

АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення 33 сесії Хмельницької ради від 26 лютого 2010 року № 18 в частині рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 588 кв. м, що розташована за вищевказаною адресою та визнано недійсним державний акт про право власності на означену земельну ділянку виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 19 вересня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24 травня 2013 року в частині задоволення вимог про визнання недійсним рішення 33 сесії Хмельницької міської ради від 26 лютого 2010 року №18 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0588 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 визнання недійсним відповідного державного акту про право власності на земельну ділянку скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

05 березня 2014 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на будинковолодіння, яке знаходиться по

АДРЕСА_1, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

20 березня 2014 року ОСОБА_2 провела державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння та реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власного речового права.

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення на підставі статей 1212, 1213 ЦК України майнової та моральної шкоди у зв`язку з проведенням у 2009-2012 роках ремонту того ж самого будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 15 жовтня 2014 року вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 193 825 грн на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 03 березня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 15 жовтня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

За висновком № 19/17, сформованим за результатами проведення будівельно-технічних дослідження судовим експертом Марченковим Г. Г. від 05 травня 2017 року, ринкова вартість (ретроспективна) житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, станом на липень 2009 року становила 219 274 грн, без ПДВ; ринкова вартість (ретроспективна) спірного житлового будинку станом на березень 2014 року, з урахуванням невідокремлюваних поліпшень нерухомого майна, становила 791 679,00 грн без ПДВ.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Отже, положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Як встановлено судами у цій справі про факт вибуття з володіння

ОСОБА_1 домоволодіння по АДРЕСА_1 стало відомо ще 19 вересня 2013 року, але з позовом про відшкодування вартості поліпшень нерухомого майна він звернувся тільки у квітні

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, оскільки звернувшись 10 квітня 2017 року до суду із позовом у цій справі,

ОСОБА_1 пропустив позовну давність, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач дізнався про порушення свого права лише 08 квітня 2014 року є необґрунтованими, оскільки у вересні

2013 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення на підставі статей 1212, 1213 ЦК України майнової та моральної шкоди у зв`язку з проведенням у 2009-2012 роках ремонту того ж самого будинку по АДРЕСА_1 .

Крім того, у зв`язку з виявленням договору дарування будинку на ім`я ОСОБА_2, 02 вересня 2010 року Першою хмельницькою державною нотаріальною конторою накладено заборону відчуження цього житлового будинку і роз`яснено ОСОБА_1, що свідоцтво про право на спадщину вважається недійсним і ОСОБА_2 в судовому порядку має право визнати за собою право власності на житловий будинок за договором дарування.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень

Верховного Суду.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.