розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зняття з реєстраційного обліку місця проживання особи.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Її син

ОСОБА_2 також є співвласником та зареєстрований у вказаній квартирі, однак фактично в ній не проживає з 2014 року. З цього часу і по час звернення до суду із цим позовом він не бере участі в утриманні квартири та не оплачує комунальні послуги. Окрім цього, зазначала, що через реєстрацію останнього вона позбавлена можливості оформити субсидію.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку місця проживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 10 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що не може підлягати до задоволення вимога позивача про зняття відповідача з реєстраційного обліку у власній квартирі, за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням (згідно із абзацом третім частини першої статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановивши, що відповідач нарівні з позивачем є співвласником вказаної квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим здійснення ними прав як співвласників на майно відбувається спільно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зняття його з реєстраційного обліку.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що обставини непроживання відповідача в квартирі з 2013 року, які підтверджені свідками, не є достатніми для позбавлення його права користування житлом, як складової права власності нарівні з правом володіння, оскільки Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) гарантовано право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати, в той час як право власності не зобов`язує особу зареєструвати місце проживання та проживати саме в тому житлі, яке знаходиться у власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункти 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що підставою позову було саме усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку місця проживання на підставі статті 391 ЦК України. Правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є саме проживання чи перебування особи за певною адресою. Натомість відповідач не проживає (не перебуває) у зазначеній квартирі вже більше

5 років та жодного разу у квартирі не з`являвся. Заявник вказує, що зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача жодним чином не вплине на його право користування зазначеною квартирою, натомість усуне їй перешкоди у вільному користуванні та вона не буде переплачувати зайві комунальні послуги та зможе оформити соціальну допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності: ОСОБА_1 - 1/3 частка, ОСОБА_2 - 1/3 частка, ОСОБА_3 - 1/3 частка, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження від 13 листопада 2009 року № 3/262-09.

За даними довідки від 02 березня 2020 року, виданої адресно-довідковим підрозділом ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області, у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 .

У судовому засідання в суді першої інстанції як свідка допитано

ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які повідомили суд, що ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2013 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Конституція України (254к/96-ВР) у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтею 150 ЖК УРСР громадяни, що мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання та проживання членів їх сімей, та вправі розпоряджатися цією власністю за своїм розсудом.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначені матеріально-правові норми за своїм змістом визначають право власника вимагати відновлення свого порушеного права будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла в силу наявності особистого сервітуту мають право користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач нарівні з позивачем є співвласником вказаної квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, у зв`язку з чим здійснення ними прав як співвласників на майно відбувається спільно, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зняття його з реєстраційного обліку.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що обставини непроживання відповідача в квартирі з 2013 року, які підтверджені свідками, не є достатнім для позбавлення його права користування житлом, як складової права власності нарівні з правом володіння, оскільки Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) гарантовано право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати, в той час як право власності не зобов`язує особу зареєструвати місце проживання та проживати саме в тому житлі, яке знаходиться у власності.

Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки відповідач є співвласником квартири, а тому примусове зняття його з реєстраційного обліку є неможливим, оскільки право власності згідно вимог чинного законодавства є непорушним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень

Верховного Суду.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.