Короткий зміст вимог позовної заявиУ грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями недійсними. Свої вимоги обґрунтовували тим, що вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, внаслідок якого їхня донька отримала травми, від яких невдовзі померла у лікарні, на підставі чого йому було призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортним засобом на 3 роки, із остаточним звільненням від покарання на підставі Закону України "Про амністію в 2014 році" (1185-18) .Цим вироком також було задоволено їхній цивільний позов про стягнення з ОСОБА_3 на їх користь по 259 200,00 грн кожному окремо в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.Зазначали, що після набрання вироком законної сили ОСОБА_3 добровільно присуджену компенсацію не сплачує. На підставі виконавчих листів у Московському відділу ДВС міста Харкова з 01 вересня 2017 року здійснюються виконавчі провадження за № 54604339 та № 54604312.Станом на 01 жовтня 2010 року відповідач мав у власності земельну ділянку та будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 101,4 кв. м, та будинок за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 59,7 кв. м. Через два тижні після смерті їх доньки, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 з метою уникнення відповідальності за завдану шкоду відчужив своє майно на користь інших осіб, а саме: на підставі договору дарування від 22 жовтня 2011 року подарував своїй дружині ОСОБА_4 71/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями вартістю 246 657,00 грн, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який вона в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року продала ОСОБА_5 . Під час укладення договорів дарування та купівлі-продажу житлового будинку не було дотримано вимог статей 377, 659 ЦК України щодо зазначення у договорі про частину земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .Вироком було встановлено, що ОСОБА_3 відчужив належне йому майно на підставі недостовірних документів з метою приховування справжніх намірів учасників правочинів та невідшкодування їм завданої ним шкоди.22 жовтня 2010 року під час укладання договору дарування частини житлового будинку дружині ОСОБА_3 достовірно знав, що їх донька ОСОБА_7 померла, а інші четверо постраждалих осіб перебувають у лікарні, а також про свою вину у дорожньо-транспортній пригоді. Дружина відповідача ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_4 достовірно знала про скоєне ним ДТП з тяжкими наслідками, проте підписала договір дарування частини житлового будинку та прийняла в дар нерухоме майно з метою не відшкодування збитків потерпілим.На фіктивність укладеної угоди дарування частини житлового будинку вказує той факт, що її сторони занизили вартість будинку майже на 1/3 - до 175 127,18 грн, хоча його дійсна вартість відповідно до витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно становила 246 658,00 грн. Крім того, спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є подружжям. Вони не бажали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином. Про це свідчить те, що після укладення спірного правочину, як указують їх сусіди, ОСОБА_3 продовжував і в подальшому фактично володіти та користуватись цим майном: проживав у подарованому дружині будинку, був зареєстрованим за зазначеною адресою до березня 2012 року, виховував спільно з дружиною дітей, особисто сплачував комунальні послуги на відкриті на його ім`я рахунки, продовжував володіти земельною ділянкою, на якій розташований будинок. Тобто ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_3 не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, що свідчить про їх спільний умисел на вчинення фіктивного правочину з метою невідшкодування шкоди потерпілим.Про наявність спільного умислу на досягнення фіктивного характеру договору свідчить і те, що 26 листопада 2011 року ОСОБА_4, укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, із ОСОБА_5, надала недостовірні документи нотаріусу ОСОБА_8, в яких зазначено неправдиву інформацію про те, що вказане майно розташоване на ділянці площею 714,00 кв. м, зареєстрованій на підставі рішення РВК Московської ради від 30 листопада 1954 року за № 830, а не на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 .Оскільки на той час ОСОБА_3 мав процесуальний статус підсудного та заборону слідчого від 27 грудня 2010 року на відчуження будь-якого належного йому майна, про що було відомо і його дружині ОСОБА_4, відповідачі надали нотаріусу неправдиву інформацію щодо права власності на земельну ділянку та недійсні документи. Зазначений договір купівлі-продажу нотаріус ОСОБА_8 посвідчила ІНФОРМАЦІЯ_2, а прийняла рішення про його державну реєстрацію лише 14 грудня 2011 року.Зміст оспорюваних правочинів суперечить моральним засадам суспільства, що також є підставою визнання їх недійсними. ОСОБА_4 та ОСОБА_3, достовірно знаючи про тяжкі наслідки від скоєння за вини останнього ДТП, спільно прийняли рішення про укладання фіктивного правочину - договору дарування, тим самим відмовилися матеріально допомагати потерпілим, а такі дії суперечать моральним засадам суспільства, є не добросовісними та не справедливими.Внаслідок такої протиправної поведінки відповідно до даних Московського відділу ДВС міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у відповідача ОСОБА_3 наразі відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення в порядку виконання зазначеного вироку.Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивачі просили: - поновити позовну давність до заявлених позовних вимог, - визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини, укладений 26 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, внаслідок його фіктивності, скасувати державну реєстрацію цього договору та повернути сторони в первісний стан, - визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок його фіктивності, скасувати державну реєстрацію правочину та повернути сторони в первісний стан; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав на майно, зареєстроване в реєстрі за № 1783 від 22 жовтня 2010 року, прийняте нотаріусом Петриченко О. О.; - скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме - реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.Поновлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 строк звернення до суду із позовом.Визнано договір дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, р-р № 1783, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О., недійсним внаслідок його фіктивності зі скасуванням державної реєстрації договору.Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640,00 грн, а також витрати на надання правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн, всього 6 640,00 грн, тобто по 3 320,00 грн з кожного.Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн, а також витрати на надання правової допомоги в розмірі 6 000,00 грн, всього 6 640,00 грн, тобто по 3 320,00 грн з кожного.У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що:- укладаючи договір дарування від 22 жовтня 2010 року, сторони приховали його справжню мету - ухилення від стягнення із ОСОБА_3 сум відшкодування шкоди за рахунок нерухомості, що підтверджується фактом невиконання вироку в частині відшкодування шкоди потерпілим. ОСОБА_3 був обізнаний про трагічну загибель потерпілої ОСОБА_9 і з огляду на це передбачав негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування. Він подарував частину будинку дружині, але залишався деякий час проживати та був зареєстрований в будинку, а потім зареєструвався в квартирі тещі - матері колишньої дружини. Відповідно до акту з місця проживання ОСОБА_3, наданого із кримінальної справи, дарувальник фактично володів та користувався подарованим майном, був у ньому зареєстрований майже до наступної угоди до 02 листопада 2011 року, а потім зареєструвався в квартирі тещі, що свідчить, що зв`язок вже з юридично колишньою дружиною не був перерваний (т. 2, а. с.43, 153);- на момент укладання договору дарування тривало слідство по кримінальній справі, в той час ОСОБА_3 передав безоплатно у власність дружині ОСОБА_4 нерухомість, а саме частину житлового будинку. Він передбачав негативні наслідки для себе у випадку його засудження та стягнення відшкодування шкоди шляхом звернення стягнення саме на це нерухоме майно, яке в результаті договору дарування вже йому не належить. Ці обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання зазначеного договору дарування недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки він був укладений між відповідачами з метою уникнення відшкодування завданої шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;- ОСОБА_3 відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно з метою уникнення звернення стягнення на майно для відшкодування шкоди, що також було встановлено вироком суду від 14 грудня 2016 року, так як міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які були на той час подружжям і передбачали реальне настання правових наслідків, їх дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно саме до члена родини з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про відшкодування шкоди. Тому в частині вимог про визнання договору дарування від 22 жовтня 2010 року та скасування його державної реєстрації позов підлягає задоволенню;- щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 листопада 2011 року, то суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог. Установлено, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За продаж будинку ОСОБА_4 отримала грошові кошти, сплатила податок з доходів від продажу нерухомого майна, була проведена державна реєстрація права власності на будинок, ОСОБА_5 разом із родиною зареєструвала місце свого проживання в даному будинку, користується та проживає в ньому після укладення договору, уклала договори про надання комунальних послуг та сплачує їх, що підтверджується копіями відповідних договорів (а. с. 213-215), а також уклала договір на охорону будинку та встановлення сигналізації. Про те, що ОСОБА_3 був учасником ДТП та має відшкодовувати шкоду, ОСОБА_5, за її показаннями, не було відомо до отримання копії позовної заяви у даній справі, інших відомостей, які б спростовували дане твердження відповідача та наявність умислу ОСОБА_5 на укладання фіктивного договору, суду надано не було;- суд, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, не встановив обставин, які свідчать про фіктивність правочину, волевиявлення сторін правочину було спрямоване на припинення права власності у попереднього власника будинку та виникнення такого права у нового власника, що відповідає правовій природі договору купівлі-продажу. Оскільки наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини цього будинку ОСОБА_5, та ухвалено в цій частині нове судове рішення.Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих у АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини, укладеного 26 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 р-р № НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О., скасовано державну реєстрацію договору.У порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину: повернуто у власність ОСОБА_3 71/100 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих у АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 198 800,00 грн, сплачених за придбання вказаної частки житлового будинку з надвірними будівлями.Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі по 4 551,00 грн з кожного.В іншій частині рішення суду залишено без змін.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:- оскільки рішення суду першої інстанції про визнання недійсним внаслідок його фіктивності, скасування державної реєстрації договору дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, р-р № 1783, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. - не оскаржується, то в цій частині відповідно до статті 367 ЦПК України справа у апеляційному порядку не перевіряється та не переглядається. При цьому з передбачених частиною першою статті 273 ЦПК України підстав вважається, що в цій частині рішення суду набуло чинності;- у справі відсутні належні і допустимі докази, що ОСОБА_5 при укладенні спірного договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями діяла недобросовісно;- оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав;- оцінюючи законність договору купівлі-продажу, суд першої інстанції не звернув уваги, що на обґрунтування своїх вимог в якості підстав визнання недійсними оскаржуваних договорів дарування та купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали на те, що відчуження ОСОБА_3 на підставі договору дарування та у подальшому ОСОБА_4 - на підставі договору купівлі-продажу належних ОСОБА_3 71/100 частину спірного житлового будинку з надвірними будівлями були спрямовані на уникнення ОСОБА_3 від цивільно-правової відповідальності за вчинення злочину та всупереч вимогам постанови слідчого про арешт майна, що порушує їх право на стягнення присудженого за чинним вироком суду відшкодування шкоди та становить їх цивільний інтерес, який має бути захищений за допомогою правового механізму, передбаченому статтями 215, 216 ЦК України, тобто реституції, а не віндикації;- обраний позивачами, які не є власниками спірного майна, спосіб захисту в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року житлового будинку з надвірними будівлями, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а не звернення до суду з позовом до добросовісного набувача із віндикаційним позовом, оскільки позивач не є власником спірного майна, відповідає вимогам закону. Саме до такого правового висновку щодо застосування згаданих норм матеріального права статей 215, 216, 388 ЦК України дійшов Верховний Суд у складі КЦС у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, яку з огляду на аналогічні обставини справи відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України застосовує колегія суддів та відхиляє доводи скарги про те, що у даному випадку позивачі не мають право витребувати спірне майно за правилами реституції, за їх безпідставністю;- оскільки спірний договір від 26 листопада 2011 року купівлі-продажу житлового будинку був спрямований на порушення публічного порядку відшкодування потерпілим позивачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 шкоди, завданої ОСОБА_3 унаслідок злочину, то відповідно до статті 228 ЦК України цей договір є недійсним та нікчемним. Тому відповідно до статті 216 ЦК України він не породжує в цій частині позитивних юридичних наслідків, внаслідок чого державна реєстрація цього договору в частині продажу 71/100 частини має бути скасована;- відповідно до висновку СОД ОСОБА_10 ринкова вартість оцінки для реалізації станом на 25 листопада 2011 року 71/100 частини спірного житлового будинку за надвірними будівлями, яку ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_4 на підставі спірного договору купівлі-продажу, становить 198 800,00 грн (т. 2, а. с. 190), які були сплачені ОСОБА_5 у складі загальної вартості спірного житлового будинку з надвірними будівлями 273 789,00 грн на підставі спірного договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року (т. 2, а. с. 179);- у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, передбачених статтею 216 ЦК України (реституції), належить також повернути у власність ОСОБА_3 71/100 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих у АДРЕСА_1, та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 198 800,00 грн, сплачених за придбання вказаної частки спірного житлового будинку з надвірними будівлями;.- що стосується заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених у статті 267 ЦК України, то колегія суддів у цьому питанні виходить з того, що заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов спрямований на захист цивільного інтересу на звернення стягнення на майно боржника за їх позовом про відшкодування немайнової шкоди, завданої смертю їх доньки, і тому в силу пунктів 1, 3 частини першої статті 268 ЦК України на такі вимоги позовна давність не поширюється. Як вбачається з вироку Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2016 року у кримінальній справі № 23011/9106/12 по звинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, невдовзі після ДТП 01 жовтня 2010 року ОСОБА_3 здійснив заходи до відчуження належного йому на праві власності майна з метою уникнення відшкодування завданої шкоди (т.1, а. с. 14). Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України встановлені цим вироком обставини мають преюдиціальне значення у цій справі.

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги ОСОБА_5 .У лютому 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_5 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; змінити розподіл судових витрат.У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 зазначає, що:- підставою для позовних вимог, на якій наполягали позивачі та щодо якої протягом трьох років розглядався даний спір, було те, що позивачі вважали договір купівлі-продажу недійсним унаслідок його фіктивності. Сторонами подавались та досліджувались докази і доводи саме щодо фіктивності даного договору. Зазначена підстава на момент розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення рішення не змінювалась. Разом з тим суд апеляційної інстанції при перегляді рішення виходив з інших підстав позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;- зміст договору купівлі-продажу свідчить про те, що сторони при його укладенні мали намір створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, і повністю реалізували свої правомочності для їх досягнення. Тому підстави для визнання даного договору фіктивним відсутні;- для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, однак позивач не довела, що відповідач, як другий учасник оспорюваного правочину, не мав на меті настання реальних юридичних наслідків. Право власності на спірний об`єкт нерухомості після укладення оспорюваного правочину було зареєстровано за відповідачем, подальші дії сторін свідчили про виконання договору в натурі;- договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Договір купівлі-продажу житлового будинку від 26 листопада 2011 року цим ознакам не відповідає у в першу чергу за складом сторін. На момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 листопада 2011 року продавець ОСОБА_4 вважалась належним власником даного майна, мала повну цивільну правоздатність та дієздатність і воля її була спрямована на відчуження належного їй майна на умовах оплатного договору купівлі-продажу. Внаслідок такого відчуження ОСОБА_5 стала новим власником будинку. ОСОБА_4 не була боржником, а ОСОБА_5, яка також не є боржником, не була обізнана щодо боргу на момент укладення правочину. Тому ОСОБА_5 є добросовісним набувачем щодо спірної частини будинку.У березні 2021 року представник ОСОБА_5 надав доповнення до касаційної скарги, в яких зазначає, що судом при винесенні вироку не зазначено, коли саме, яким чином, яке майно відчужив ОСОБА_3, дано лише неконкретну характеристику, якою керувався суд при призначенні покарання. Апеляційний суд не врахував, що характеристика на ОСОБА_3, яку надали сусіди з місця його проживання, є неналежним та недопустимим доказом. Обставини укладення договору дарування від 22 жовтня 2010 року і договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року і сторони цих договорів різні. Тому визнання недійсним договору дарування від 22 жовтня 2010 року не може автоматично призвести до визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 листопада 2011 року, сторонами якого є особи, що не мають ніяких зобов`язань перед позивачами. Апеляційний суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), проте не врахував, що правовідносини, які були предметом судового розгляду, не є подібними з даною справою. Апеляційний суд неправильно застосував положення статей 215, 234 ЦК України та помилково застосував статтю 228 ЦК України.У квітні 2021 року представник ОСОБА_5 надав пояснення, в яких вказує, що у справі відсутні належні і допустимі докази, що ОСОБА_5 при укладенні спірного договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями діяла недобросовісно. Фактично апеляційним судом визнано, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем. Тому згідно частини першої статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Це додатково доводить, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 листопада 2011 року не було.

Зміст та доводи касаційної скарги ОСОБА_3 .У лютому 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову; вирішити питання про розподіл судових витрат.У касаційній скарзі ОСОБА_3 та уточненій її редакції зазначає, що:- суди неправильно застосували статтю 234 ЦК України в якій зазначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину;- суд не взяли до уваги факти, які вказували на відсутність умислу укласти фіктивний договір без настання реальних наслідків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: цивільний позов позивачів до ОСОБА_3 у кримінальній справі був поданий у грудні 2010 року; зміна статусу ОСОБА_3 зі свідка у кримінальній справі на обвинуваченого відбулась лише в грудні 2010 року; експертизи у кримінальній справі за результатами яких, змінили процесуальний статус ОСОБА_3 були проведені в грудні 2010 року. Тобто на час укладення договору дарування 71/100 домоволодіння від 22 жовтня 2010 року ОСОБА_3 жодним чином не міг спрогнозувати результати експертиз і наявність в його діях ознак кримінального правопорушення;- у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 договір дарування, який був визнаний недійсним за статтею 234 ЦК України, був укладений після виникнення у особи боргу та прийняття рішення про стягнення цього боргу з відповідача, яке набрало законної сили. Тобто відповідач на час укладення не тільки мав прострочений борг, але й був обізнаний про наявність рішення, яким цей борг з нього стягується. Таким чином суд суд застосував статтю 234 ЦК України без врахування правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16;- апеляційний суд застосував статтю 228 ЦК України без урахування правового висновку зазначеного в постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 621/2173/16, постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 2а-12868/12/2670, Постанові Верховного Суду від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на порушення публічного порядку, не врахував, що спірні правовідносини не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави та при укладені оспорюваних правочинів в їх сторін була відсутня вина, яка виражалася у намірі порушити публічний порядок, доказами якої може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.Аналіз оскаржених рішень та касаційних скарг свідчить, що рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та повернення сторін в первісний стан. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося, тому не є предметом касаційного перегляду.

Короткий зміст відзивуУ березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5, у якому позивачі просять відмовити у задоволенні касаційної скарги. У відзиві зазначають, що твердження ОСОБА_5 у касаційній скарзі про те, що у неї є тільки одне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, спростовується письмовими доказами в матеріалах справи. Інші аргументи позивачів на спростування доводів відповідача ОСОБА_5 спростовуються матеріалами справи.У квітні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому представник зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Відзив мотивований тим, що оскільки рішення суду першої інстанції про визнання недійсним внаслідок його фіктивності, скасування державної реєстрації договору дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не оскаржувалося, то в цій частині відповідно до статті 367 ЦПК України справа у апеляційному порядку не перевірялася та не переглядалася. Тому згідно частини першої статті 273 ЦПК України вважається, що в цій частині рішення суду набуло чинності. У зв`язку із цим рішення суду першої інстанції у цій частині не може оскаржуватися в касаційному порядку згідно статті 389 ЦПК України. Доводи про безпідставність застосування апеляційним судом статті 228 ЦК України є необґрунтованими, оскільки під виглядом купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями було отримано у власність відповідача ОСОБА_5 і земельну ділянку в безоплатній формі. Факт того, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень. Позивачі вважать, що оскільки їх позов до ОСОБА_3 подавався під час до судового розслідування (16 жовтня 2020 року), то зазначена постанова слідчого, яка винесена на підставі норм КПК України 1960 (1001-05) року і не була скасована на момент укладання спірного правочину, має аналогічну юридичну силу, що і ухвала суду про забезпечення позову

Рух справиУхвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року: відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 ;витребувано справу із суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_5, поданого представником ОСОБА_6, про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.Ухвалою Верховного Суду від08 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_5, подане представником ОСОБА_6, про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено. Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 . Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного переглядуПереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі Верховного Суду від 25 лютого 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/17712/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-1997цс14.В ухвалі Верховного Суду від 08 квітня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 621/2173/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 2а-12868/12/2670, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Позиція Верховного СудуКолегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких мотивів.Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).Аналіз статті 375 ЦПК України свідчить, що підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін є ухвалення судом першої інстанції судового рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і такий висновок має робитися судом апеляційної інстанції тільки у тому разі, якщо судове рішення суду першої інстанції переглядається по суті;якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то це не є підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції в цій (неоскарженій) частині без змін із вказівкою про це в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції, оскільки в неоскарженій частині перегляд рішення суду першої інстанції не здійснюється. Тобто, якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції мають міститися висновки, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, в якій саме частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін, змінено чи скасовано. У справі, що переглядається:ОСОБА_1, ОСОБА_2, з урахуванням уточнення позовних вимог, просили: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини, укладений 26 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, внаслідок його фіктивності; 2) скасувати державну реєстрацію цього договору; 3) повернути сторони в первісний стан; 4) визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 внаслідок його фіктивності; 5) скасувати державну реєстрацію правочину; 6) повернути сторони в первісний стан; 7) скасувати рішення про державну реєстрацію прав на майно, зареєстроване в реєстрі за № 1783 від 22 жовтня 2010 року, прийняте нотаріусом Петриченко О. О.; 8) скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме - реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано договір дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, р-р № 1783, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О., недійсним внаслідок його фіктивності зі скасуванням державної реєстрації договору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року в апеляційному порядку оскаржували позивачі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити в цій частині позов у повному обсязі (т. 4, а. с. 101-117). Тобто ОСОБА_1, ОСОБА_2 рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2020 року в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржували;

у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначено, що: "Оскільки рішення суду першої інстанції про визнання недійсним внаслідок його фіктивності, скасування державної реєстрації договору дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 22.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, р-р № 1783, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О. О. - не оскаржується, то в цій частині відповідно до ст. 367 ЦПК України справа у апеляційному порядку не перевіряється та не переглядається. При цьому з передбачених частиною першою статті 273 ЦПК України підстав вважається, що в цій частині рішення суду набуло чинності";

в резолютивній частині постанови апеляційний суд зазначив: "Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.11.2011 року житлового будинку з надвірними будівлями розташованого у АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини цього будинку ОСОБА_5, і в цій частині ухвалити нове судове рішення. Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями розташованих АДРЕСА_1, в частині відчуження 71/100 частини, укладеного 26.11.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 р-р № 11251240, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О., скасувавши державну реєстрацію договору. У порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину: повернути у власність ОСОБА_3 71/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями розташованих АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 198800 грн, сплачених за придбання вказаної частки житлового будинку з надвірними будівлями. Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі по 4551 грн з кожного. В іншій частині рішення суду залишити без змін".Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалося позивачами у частині задоволених позовних вимог; не навів мотивів залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині вимог про скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, а тому зробив передчасний висновок про часткове задоволення апеляційної скарги позивачів.Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скаргДоводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із порушення норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_5, подане представником ОСОБА_6, про зупинення дії постанови Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено. Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її дії відсутні.

Щодо розподілу судових витратЗгідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,