Ухвала

Іменем України 16 грудня 2021 рокум. Київсправа № 344/7124/17провадження № 61-17585ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Бойчука І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Позовна заява мотивована тим, що позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_9, ОСОБА_10 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням про реєстрацію від 23 листопада 2001 року, реєстраційний запис №5503, книга № 106. Підставою для реєстрації права власності є свідоцтво про право власності від 15 червня 1999 року, видане Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду згідно з розпорядженням міського голови від 02 квітня 1999 року №149-р. Сарай розміщено в дворі будинковододіння НОМЕР_1 на земельній ділянці необхідній для обслуговування указаного домоволодіння. 30 серпня 2016 року сусід ОСОБА_2 з використанням трактора вчинив самоправні дії та пошкодив сарай. ОСОБА_2 посилається на те, що сарай знаходиться на земельній ділянці, яка є його власністю та підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 980067, виданий відповідно до п. 2.50 рішення XXVII сесії Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року.Відповідно до пункту 2.50 рішення XXVII сесії Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року землекористувачам ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 затверджено технічну документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, а саме земельну ділянку, площею 0,0996 га, на АДРЕСА_3 . Позивач указує, що Івано-Франківською міською радою було незаконно затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку, площею 0,0996 га, по АДРЕСА_3 землекористувачам ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, оскільки не було залучено до участі в погодженні меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 суміжних власників земельної ділянки, а саме власників домоволодіння НОМЕР_1 та неправомірно включено в межі земельної ділянки, яка надана у користування відповідачам частину земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_1 під сараєм позивача. Будь-яких документальних доказів погодження меж земельної ділянки між позивачем, як власником сараю, та відповідачами при оформленні оскаржуваного державного акту на право власності на землю зроблено не було. 08 серпня 2014 року приватним нотаріусом Дузінкевич Л. Б. на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 989067 з реєстраційним номером №010929400491 від 25 травня 2009 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер № 1530794 від 08 серпня 2014 року, номер запису про право власності № 6620817, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 422281926101) за ОСОБА_12 на земельну ділянку, площею 0,0996 га, кадастровий номер 2610100000:06:001:0139, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_3 . Позивач зазначала, що указана реєстрація права власності на земельну ділянку на № 422281926101 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є незаконною, так як видана на підставі незаконного державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 989967 з реєстраційним номером 010929400491 від 25 травня 2009 року. ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати пункт 2.50 рішення ХХVІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №989967 з реєстраційним номером № 010929400491, виданий 20 травня 2009 року на земельну ділянку, площею 0,0996-га, кадастровий номер 2610100000:06:001:0139; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер № 15030794 від 08 серпня 2014 року, номер запису про право власності № 6620817, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 422281926101) за ОСОБА_12 на земельну ділянку, площею 0,0996 га, кадастровий номер 2610100000:06:001:0139, за адресою: АДРЕСА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2021 року провадження у справі в частині щодо відповідача ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення з даним позовом. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 2.50 рішення XXVII сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року "щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передання у власність, земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд" на земельну ділянку, площею 0,0996 га, кадастровий помер 2610100000:06:001:0139 на АДРЕСА_3 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №989967 з реєстраційним номером №010929400491, виданий 20 травня 2009 року на земельну ділянку, площею 0,0996 га, кадастровий номер 2610100000:06:001:0139. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 15030794 від 08 серпня 2014 року, номер запису про право власності: 6620817, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 422281926101 за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0996 га, кадастровий номер 2610100000:06:001:0139, за адресою АДРЕСА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення вимог закону при виготовленні технічної документації межі спірної земельної ділянки встановлювалися та закріплювалися на місцевості без повідомлення позивача, як суміжного землекористувача. Пункт 2.50 рішення Івано-Франківської міської ради (XXVII) п`ятого демократичного скликання від 20 травня 2008 року є незаконним, та таким, що суперечить актам цивільного законодавства, грубо порушує права позивача та законні інтереси, як власниці сараю, що розташований на даній земельній ділянці, відповідно створює перешкоду щодо реалізації права останньої на володіння та користування майном, яке належить їй відповідно до чинного законодавства, а отже дане рішення в частині підлягає скасуванню. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 989967 від 28 жовтня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_2, підлягає визнанню недійсними у зв`язку з тим, що був виданий з порушенням чинного законодавства та порушує права ОСОБА_1 щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій розміщений сарай, що перебуває у власності цієї особи. Визнання недійсним державного акту на право власності відповідно тягне за собою і скасування такого запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки не вчинення даної дії створить перешкоду для позивача, як власниці відповідної земельної ділянки в користуванні нею, а також виготовленні технічної документації з метою узаконення права власності на неї. При поновленні строку позовної давності суд виходив з того, що причини пропущення позивачем строку позовної давності є поважними, тому порушене право підлягає захисту.Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_13, Івано-Франківської міської ради задоволено, рішення Івано-Франківського міського суду від 02 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем ОСОБА_1 не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог. При скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що для вирішення даного спору необхідно визначити правовий режим сараю, а саме, встановити, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних, чи є нежитловим приміщенням та з`ясувати чи порушуються права ОСОБА_1 . Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не подала суду доказів того, що спірний сарай відноситься до допоміжних приміщень до належної їй квартири, чи є нежитловим приміщенням, цей сарай розміщений на прибудинковій території житлового будинку по АДРЕСА_3, є рішення міської ради про надання чи закріплення за вказаним житловим будинком земельної ділянки, чи передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність позивачки.Апеляційний суд зазначив, що рішенням Івано-Франківської міської ради (XXVII) п`ятого демократичного скликання від 20 травня 2008 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю. Відповідно до п. 2.50 рішення землекористувачам ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 передано у власність, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, а саме земельну ділянку, площею 0,0996 га, на АДРЕСА_3 . Земельна ділянка, що розташована за вищезазначеною адресою, ОСОБА_1 у власність чи у користування (постійне чи оренду) не передавалась. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином підстави для визнання пункту 2.50 рішення ХХVІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року незаконним відсутні, так як відсутні підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №989967 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку за ОСОБА_2 ОСОБА_1 обґрунтовує підставу для визнання пункту 2.50 рішення ХХVІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20.05.2008 року незаконним тим, що на земельній ділянці (кадастровий номер 2610100000:06:001:0139) розміщений сарай. Проте, доказів, або будь-яких інших фактичних даних щодо права користування зазначеною земельною ділянкою не наводить.Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду 07 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 880,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановою суду апеляційної інстанції від 13 липня 2021 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, на позивача покладаються витрати ОСОБА_2 зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги.ОСОБА_1 21 жовтня 2021 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 08 листопада 2021 року ці недоліки було усунуто та надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, яке подано на виконання ухвали Верховного суду від 08 листопада 2021 року, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що у зв`язку із доглядом за батьком позивач змушена проживати за іншою адресою. Поштова кореспонденція, яка їй направлялась, поверталася за закінченням терміну зберігання. Відповідно до супровідних листів апеляційного суду від 19 липня 2021 року та 08 вересня 2019 року ОСОБА_1 було направлено копії оскаржених постанов до відома, однак докази їх направлення та вручення у матеріалах справи відсутні, а тому позивач не могла бути обізнана про існування оскаржених постанов та не могла вчасно їх оскаржити. 07 жовтня 2021 року позивач подала заяву про ознайомлення із матеріалами справи, з якими ознайомилась 11 жовтня 2021 року та дізналася про оскаржені постанови. Також 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про видачу та 13 жовтня 2021 року отримала копії оскаржених постанов апеляційного суду. На підтвердження указаних обставин суду надано: копію амбулаторної карти пацієнта (консультація кардіолога) від 01 червня 2021 року на ім`я ОСОБА_14 ; акт від 24 листопада 2021 року обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї; копії матеріалів справи, а саме: конверта, адресованого апеляційним судом ОСОБА_1, який повернувся з відміткою "за закінченням терміну зберігання"; копії супровідних листів Івано-Франківського апеляційного суду від 19 липня 2021 року та від 08 вересня 2021 року про направлення ОСОБА_1 копій постанови від 13 липня 2021 року та додаткової постанови від 07 вересня 2021 року; копію заяви ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами справи від 07 жовтня 2021 року з розпискою про ознайомлення 11 жовтня 2021 року; копія заяви ОСОБА_1 про видачу копії рішення від 11 жовтня 2021 року. Також разом з первісною касаційною скаргою ОСОБА_1 було додано копію оскаржених судових рішень зі штампом "видано" 13 жовтня 2021 року Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області № 578. Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). У частині другій статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.Підставою, на якій подається касаційна скарга у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 308/2974/15-ц.Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не взято до уваги те, що із схеми технічної документації щодо земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_2 вбачається, що частина земельної ділянки під сараєм позивача неправомірно включено до земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_2 . ОСОБА_1 зазначає, що нею було надано докази на підтвердження права власності, однак суд їх застосував на користь відповідачів, що є неприпустимим. ОСОБА_1 зазначає, що основою для прийняття незаконного рішення стала довідка від 27 квітня 2017 року, де зазначено, що сарай збудовано самовільно. Однак апеляційний суд не вірно прочитав зміст указаної довідки, де в розділі "площа самовільно збудованого" міститься прочерк, а не сарай, тобто це не є самочинне будівництво. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року (v004p710-04) у справі № 1-2/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. ОСОБА_1 зазначає, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини і аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 308/2974/15-ц, який судом апеляційної інстанції не взято до уваги. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції що рішення міської ради порушує права позивача, оскільки передана відповідачам земельна ділянка є прибудинковою територією, якою спільно користується позивач, як власник квартири багатоквартирного будинку.У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.Апеляційний суд встановив, що квартира за адресою АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї - чоловіку ОСОБА_9, доньці ОСОБА_10 та зазначено, що квартира АДРЕСА_1 приватизована разом з сараєм, площею 7,0 кв. м. Згідно довідки обласного комунального підприємства Івано-Франківського обласне бюро технічної інвентаризації від 27 квітня 2017 року № 00728 встановив, що за ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10 зареєстровано право власності на квартиру з сараєм по АДРЕСА_3 . Переходів права власності на даний об`єкт не зареєстровано. Разом з тим зазначено, що сарай, площею 7,0 кв. м, збудовано самовільно. Відповідно до розпорядження міського голови про приватизацію квартир державного житлового фонду від 02 квітня 1999 року № 149-р, на підставі якого 15 червня 1999 року Госпрозрахунковою групою по приватизації державного житлового фонду видано свідоцтво, належить квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї- чоловіку ОСОБА_9, доньці ОСОБА_10 . Рішенням Івано-Франківської міської ради (XXVII) п`ятого демократичного скликання від 20 травня 2008 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю. Відповідно до пункту 2.50 рішення землекористувачам ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, а саме земельну ділянку, площею 0,0996 га, по АДРЕСА_3 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 виготовлено державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 989967.Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дузінкевич Л. Б. внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень земельної ділянки, площею 0,0996 га, по АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд кадастровий номер 2610100000:06:001:0139.За змістом технічної документації щодо земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_2, що перебуває в спільній власності землекористувачів: ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та акту обстеження і узгодження меж землекористування в натурі про спірний сарай та його площу не вказано.Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що "погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку".У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що "стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18)".Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 обґрунтовує підставу для визнання п. 2.50 рішення ХХVІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року незаконним тим, що на земельній ділянці (кадастровий номер 2610100000:06:001:0139) за адресою: АДРЕСА_3, розміщений сарай.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що: сарай відноситься до допоміжних приміщень до належної їй квартири чи є нежитловим приміщенням, чи розміщений на прибудинковій території житлового будинку по АДРЕСА_4 ; що є рішення міської ради про надання, чи закріплення за вказаним житловим будинком земельної ділянки, чи передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність позивача; ОСОБА_1 не надала доказів щодо права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3, яка передана у власність відповідачам. Позивач не довела належними та допустимими доказами, що оспорений пункт 2.50 рішення ХХVІІ сесії 5 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 20 травня 2008 року порушує її права чи законні інтересиЗа таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 308/2974/15-ц необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року та додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року.Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2021 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков