Короткий зміст позовних вимог і рішень судівУ червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.В обґрунтування позову зазначив, що з 11 червня 2004 року сторони перебувають у шлюбі. За час шлюбу вони набули у власність житловий будинок АДРЕСА_1, що є їхньою спільною сумісною власністю. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0460 га, яка належить позивачу, а тому у разі поділу спірного житлового будинку в рівних частинах між подружжям, до ОСОБА_2 має перейти право власності на 1/2 частини від земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та 1/2 частини земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, тобто 148,8 кв. м, що складає 33/100 частки площі земельної ділянки. Інші 67/100 частки земельної ділянки має залишитись в особистій власності ОСОБА_1 . Позивач переконував, що відступлення від рівності часток подружжя має застосовуватись у даній справі таким чином: частка будинку, яка переходить до ОСОБА_2, має бути зменшена на вартість частки земельної ділянки, яка переходить до неї разом із 1/2 частиною спірного будинку.З огляду на наведене, з урахуванням збільшення позовних вимог і зміни підстав позову, ОСОБА_1 просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності на 36/100 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 33/100 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:25:014:0121, площа 0,0460 га; визнати за собою право власності на 64/100 частки житлового будинку у АДРЕСА_1 ; визнати за собою право власності на 67/100 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5110136900:25:014:0121, площа 0,0460 га.У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що будинок АДРЕСА_1 спільно побудований сторонами в період шлюбу, у зв`язку з чим є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонам в рівних частках. При поділі майна подружжя ОСОБА_2 має перейти право власності на 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, на якій розташований спірний будинок. Здійснюючи державну реєстрацію спірного житлового будинку, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, відповідач одночасно припинив своє право власності на 1/2 частини земельної ділянки.З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просила суд визнати за собою право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1, на якій розташований спірний будинок, а за ОСОБА_1 визнати право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1, на якій розташований спірний будинок. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо судових витрат.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в період шлюбу сторони на земельній ділянці, належній на праві особистої приватної власності позивачу ОСОБА_1, побудували будинок, який в силу положень статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, що не оспорюється сторонами, а тому з моменту виникнення права власності на побудований будинок, який є спільною сумісною власністю, припинилося одноособове право власності позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки неможливе виникнення спільної сумісної власності на будинок без виникнення спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він побудований, що відповідає принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що сторони в позовних заявах не ставлять питання щодо виділу часток в натурі, а лише заявляють вимоги про поділ майна з визначенням ідеальних часток.Постановою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року - без змін.Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування або зміни немає. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справиУ квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, в якій, з урахуванням уточнень та посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:- не звернули увагу на те, що у випадку коли земельна ділянка, яка знаходиться у приватній власності, більша за розмірами, ніж об`єкт спільної сумісної власності - нерухоме майно, то поділу підлягає лише та частина земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт, а не вся земельна ділянка;- безпідставно не взяли до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 листопада 2019 року № 94/19, яким встановлено, що площа земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка зайнята 1/2 частиною житлового будинку, та частина земельної ділянки, яка необхідна для використання та обслуговування 1/2 частини цього будинку, становить 148 кв. м;- не надали належну оцінку тому, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 отримана ОСОБА_1 у дар, а тому є його особистою приватною власністю;- не звернули увагу на те, що законодавець не визначив вичерпного переліку обставин, в разі настання яких відбувається відступ від засад рівності часток, а вказано лише на істотність зазначення таких обставин;- не надали належну оцінку тому, що позбавлення ОСОБА_4 права власності на частину земельної ділянки на користь ОСОБА_2 у результаті поділу спільного будинку є порушенням його права, яка підлягає захисту шляхом застосування частини другої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), а саме компенсації у вигляді відступлення від засад рівності часток подружжя;- не вказали у своїх рішеннях мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, які викладені в його позовній заяві та апеляційній скарзі;- не врахували висновків щодо застосування статті 70 СК Україниу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 314/5265/16 та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16.Також у касаційній скарзі заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 70 СК України у випадку переходу права власності на земельну ділянку, яка належить одному з подружжя на праві приватної власності і не підлягає поділу між подружжям, до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку, у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям.Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року, яке обґрунтовано тим, що набрання оскаржуваними судовими рішеннями законної сили є підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірне майно, у результаті чого ОСОБА_1 буде позбавлений права власності на таке майно.Станом на дату розгляду справи Верховним Судом від інших учасників справи не надходило відзивів на вищезазначену касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанціїВідповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 13 квітня 2021 року касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 30 квітня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), витребувано матеріали справи № 520/14688/19 із Київського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмолено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня 2021 року.У липні 2021 року матеріали справи № 520/14688/19 надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року справу № 520/14688/19 призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справиСудами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування частини земельної ділянки від 18 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О., ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар частину земельної ділянки площею 460,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.11 червня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 11 червня 2004 року, актовий запис № 515.Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 03 березня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, в цілому належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Об`єкт складається з житлового будинку літ. "Е", загальною площею 297,3 кв. м, житловою площею 84,8 кв. м, альтанки літ. "Ж", що відображено у технічному паспорті від 25 січня 2010 року. Свідоцтво видане на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 12 листопада 2009 року, розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 42.Реєстрація права власності на вказаний житловий будинок 04 березня 2010 року підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04 березня 2010 року № 25481690.Отже, вказаний житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 297,3 кв. м, побудований в період шлюбу.Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 надав суду висновок експерта № 94/19, складений 26 листопада 2019 року судовим експертом Сікорською О. А. В якому позивачем на вирішення судовому експерту були поставлені такі питання:1. Визначити, яка частка земельної ділянки загальною площею 0,0460 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, зайнята 1/2 частиною житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та яка необхідна для використання та обслуговування 1/2 частини житлового будинку літ. "Е" на АДРЕСА_1 ? 2. Визначити частку, яку можливо виділити ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "Е" на АДРЕСА_1, з вирахуванням вартості площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, яка необхідна для використання та обслуговування частини спірного житлового будинку ?У вказаному висновку судовим експертом визначено, що площа земельної ділянки АДРЕСА_2, яка зайнята 1/2 частиною житлового будинку літ. "Е" на АДРЕСА_1, з вирахуванням вартості площі земельної ділянки, яка необхідна для використання та обслуговування 1/2 частини житлового будинку літ. "Е" становить 148,8 кв. м. Реальна частка, яка виділяється ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "Е" на АДРЕСА_1, з вирахуванням вартості площі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, яка необхідна для використання та обслуговування частини житлового будинку літ. "Е" на АДРЕСА_1, становитиме 36/100 частки.

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Згідно з частиною другою статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.Згідно з частиною третьою статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.Частиною дугою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скаргиУхвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, правильно виходив із того, що оскільки будинок АДРЕСА_1, споруджений сторонами на земельній ділянці, належній на праві особистої приватної власності позивачу ОСОБА_1, у період шлюбу, то цей будинок в силу положень статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з моменту виникнення права власності на побудований будинок, який є спільною сумісною власністю, припинилося одноособове право власності позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки неможливе виникнення спільної сумісної власності на будинок без виникнення спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він побудований, що відповідає принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 70 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про поділ спірного майна між сторонами в рівних долях.Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 листопада 2019 року № 94/19, якими встановлено, що площа земельної ділянки на АДРЕСА_1, яка зайнята 1/2 частиною житлового будинку, та частина земельної ділянки, яка необхідна для використання та обслуговування 1/2 частини цього будинку, становить 148,8 кв. м, відхиляються Верховним Судом, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що в силу приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.Доводи касаційної скарги про те, що у випадку коли земельна ділянка, яка знаходиться у приватній власності, більша за розмірами, ніж об`єкт спільної сумісної нерухомості, то поділу підлягає лише та частина земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт, зводяться до суб`єктивного тлумаченням заявником чинних норм цивільного, земельного та сімейного законодавства України.Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 є цілісним об`єктом нерухомого майна площею 460,0 кв. м, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.1 а. с. 11).Тому, відповідно до положень частини першої статей 372, 377 ЦК України, частини четвертої статті 120 ЗК України, з моменту виникнення права власності на побудований будинок, який є спільною сумісною власністю сторін, припинилося одноособове право власності позивача ОСОБА_1 на всю земельну ділянку, на якій він побудований.Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування статті 70 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 314/5265/16 та постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів встановлено різні фактичні обставини справ. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не вказали у своїх рішеннях мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, які викладені в його позовній заяві та апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.