Іменем України15 грудня 2021 рокум. Київсправа № 205/4616/15-цпровадження № 61-12830св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Пашніною Анною Володимирівною, на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Остапенко Н. Г. від 20 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А. від 08 червня 2021 року,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 грошову позику в сумі 220 000 грн, а останній зобов`язався повернути суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів та сплатити проценти за користування позикою в розмірі 3% на місця від суми позики. Указану позику відповідач отримав для ведення комерційної діяльності, яку проводить в своїх інтересах та інтересах сім`ї. Станом на день укладення договору позики ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 270 000 грн, у свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 8 100 грн на місяць.

04 вересня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позики в сумі 30 000 грн, після чого загальна сума позики склала 300 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позики в сумі 9 000 грн на місяць.

03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позики в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 350 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 10 000 грн на місяць.

03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 450 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 13 500 грн на місяць.

03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 500 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 15 000 грн на місяць.

03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 600 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою у сумі 18 000 грн на місяць.

30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 із письмовою вимогою про повернення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою. На даний час сума позики ОСОБА_2 не повернута. Загальна сума основного боргу складає 600 000 грн, а загальна сума процентів складає 599 800 грн. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів в рівних частках суму основного боргу за договором позики в розмірі по 300 000 грн з кожного, та відсотки у розмірі по 299 900 грн, з кожного, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання по поверненню грошових коштів необхідно покласти на відповідачів оскільки ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання свого чоловіка, який взяв позику в інтересах сім`ї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Ленінського районнгого суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 300 000 грн та відсотки від суми неповернутої позики в розмірі 299 900 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, однак скасував судове рішення у зв`язку з неповідомленням ОСОБА_3 про розгляд справи у місцевому суді, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

29 липня 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Пашніна А. В. звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, які оскаржує в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 суми основного боргу та процентів за договором позики.

Судові рішення в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 01 січня 2012 року спільним боргом подружжя та стягнення з неї боргу, оскільки зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 її не підписувала, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що остання у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики в розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини. Матеріали справи також не містять доказів того, що отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики були використані в інтересах сім`ї

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від 28 серпня 2019 року в справі № 638/20603/16, від 03 травня 2018 року в справі № 639/7335/15-ц та постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Також заявник посилається на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

02 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що апеляційний суд вирішуючи цей спір правомірно послався на статті 631, 1046, 1047 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу № 205/4616/15-ц з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти в розмірі 220 000 грн, а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики на першу вимогу з попереднім повідомленням у строк за 30 днів, а також сплачувати щомісячно 3% кожного першого числа місяця.

01 серпня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого сума позики склала 270 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 8 100 грн на місяць.

04 вересня 2012 позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 30 000 грн, після чого загальна сума позики склала 300 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 9 000 грн на місяць.

03 жовтня 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 350 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 10 000 грн на місяць.

03 листопада 2012 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 450 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 13 500 грн на місяць.

03 квітня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 50 000 грн, після чого загальна сума позики склала 500 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 15 000 грн на місяць.

03 липня 2013 року позивач надав ОСОБА_2 додаткову позику в сумі 100 000 грн, після чого загальна сума позики склала 600 000 грн, в свою чергу ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати позивачу проценти за користування позикою в сумі 18 000 грн на місяць.

30 квітня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 із письмовою вимогою від 22 квітня 2015 року про проведення суми позики та сплату процентів за весь час користування позикою протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.

У порушення умов договорів позики позичальник позичені кошти не повернув.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 2004 року, що підтверджується копіями їхніх паспортів.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, суди встановили правову природу укладеного між сторонами договору, а саме, що зобов`язання випливають з договору позики, за яким борг не повернуто. З тексту договорів позики вбачається, що стороною договорів є відповідач, який підтверджував отримання сум у борг з обов`язком їх повернення, інших даних, а також підпису відповідачки боргові розписки не містять.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_2 за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано, а відтак висновок суду апеляційної інстанції про те, що унаслідок укладення ОСОБА_2 договору позики виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з матеріалами справи.

Покладаючи на відповідачку обов`язок по сплаті частини боргу за договорами позики, суд виходив із того, що відповідачі перебувають у шлюбі, а відтак повинні нести відповідальність перед кредитором спільно. Проте перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах: від 28 серпня 2019 року № 638/20603/16, від 03 травня 2018 року № 639/7335/15 та постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскаржуваній частині постановлено без додержання норм матеріального права (частини четвертої статті 65 СК України). У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскаржувані частині про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 скасувати, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Пашніною Анною Володимирівною, задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати.