Постанова

Іменем України14 грудня 2021 рокум. Київсправа № 308/13060/18провадження № 61-7513св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи:позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачі: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галина Василівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", третя особа - ОСОБА_4, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, підписану адвокатом Стецяк Тетяною Іванівною, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в складі колегії суддів Бисага Т. Ю., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справиУ листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовом до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., ТОВ "Кей-Колект" про скасування державної реєстрації права власності та відшкодування моральної шкоди.Позов мотивували тим, що 04 січня 2006 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, який перебував у шлюбі з позивачкою ОСОБА_2, уклали кредитний договір № 375/01/06-Р, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 15 000 дол. США з терміном повернення до 04 січня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки №375/01/06-Р, за яким власники квартири АДРЕСА_1 (позивачі та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) передали її в іпотеку банку. Наприкінці жовтня 2018 року приватний нотаріус Кузьо Г. В. у порядку задоволення вимог іпотекодержателя здійснила реєстраційні дії з реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ "Кей-Колект", яке є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк". Позивачі зазначають, що реєстраційні дії вчинені нотаріусом за наявності накладеного обтяження на квартиру, а також за відсутності підтвердження про отримання іпотекодавцями від іпотекодержателя повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя та вимоги про усунення порушень виконання зобов`язання. Окрім цього вказували, що реєстраційні дії здійснені щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, та в якому після смерті ОСОБА_6 не визначені частки співвласників та не встановлено спадкоємців. Посилалися також на те, що приватний нотаріус на виконання вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не пересвідчилась, чи наявне у власності позивачів інше нерухоме житлове майно, а також не звернула увагу на те, що в квартирі проживає неповнолітній син позивачки.З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект", номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28642117, та стягнути з ТОВ "Кей-Колект" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 70 000 та 10 000 грн відповідно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 вересня 2020 року в складі судді Іванова А. П. позов задоволено частково: скасовано реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект", номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28642117; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: - іпотекодержатель не дотримав положень статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки вимоги про усунення порушень, надані державному реєстратору для вчинення реєстраційних дій, були направлені лише одному іпотекодавцеві - ОСОБА_6, про що свідчить зазначення одного адресата та одного вихідного номеру;- у зазначеній вимозі ТОВ "Кей-Колект" попереджало іпотекодавців про свій намір відчужити предмет іпотеки, однак скористалося іншим способом задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації за собою права власності на нерухоме майно та подальшого його продажу третій особі;- спірна квартира, яка використовується позивачами, які не мають іншого житла, як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем;- звернення стягнення на нерухоме майно, право користування яким має дитина, відбулося без отримання дозволу органу опіки та піклування;- нотаріус учинив реєстраційні дії, щодо майна, співвласником якого була ОСОБА_6, яка на момент учинення реєстраційної дії вже померла, а питання переходу її частки у праві спільної власності до інших осіб у порядку спадкування врегульовано не було;- позивачі не довели факт заподіяння їм моральної шкоди.Суд першої інстанції уважав, що залучення приватного нотаріуса до участі в справі як співвідповідача не суперечить вимогам процесуального закону.

Короткий зміст постанови апеляційного судуПостановою Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15 листопада 2018 року, скасовано.Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про недотримання відповідачем положень статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки в матеріалах справи наявні вимоги про усунення порушень, адресовані всім майновим поручителям та позичальнику, а вихідний номер поштового відправлення зазначений однаковий, оскільки вказаний номер відповідає номеру кредитної справи. Колегія суддів також зазначила, що іпотекодержатель попереджав іпотекодавців про намір задовольнити свої вимоги в один із способів, визначених у статтях 37, 38 Закону України "Про іпотеку".Суд апеляційної інстанції вважав, що відповідачі не порушили вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки мораторій підлягає застосуванню лише в тому випадку, якщо у позичальника або майнового поручителя не перебуває у власності інше нерухоме житлове майно. Установивши, що у власності позичальника ОСОБА_5 та одного з майнових поручителів ( ОСОБА_7 ) знаходиться інше житло, колегія суддів не вбачала перешкод для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.Апеляційний суд зазначив, що на час укладення кредитного та іпотечного договорів неповнолітня дитина не була зареєстрована в спірній квартирі. Подальша реєстрація дитини в квартирі без згоди іпотекодержателя не може бути перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд також зазначив, що ОСОБА_6 отримала вимогу про усунення порушень за життя, а тому її смерть не впливає на можливість іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна.

Аргументи учасників справи28 квітня 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.Касаційна скарга мотивована тим, що:- реєстраційні дії вчинені відповідачем за наявності чинного арешту на квартиру, накладеного державним виконавцем у 2012 році;- квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом сім`ї ОСОБА_8 ;- апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивачів щодо проживання в квартирі неповнолітнього сина позивачки;- суд апеляційної інстанції, встановивши наявність іншого житла у позичальника ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_7, яка поручилася за виконання сином кредитних зобов`язань, не врахував, що вказані особи не мають відношення до передання позивачами квартири в іпотеку банку, оскільки не є її власниками, а тому обставина наявності у них іншого житла не впливає на можливість застосування судом положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ;- апеляційний суд безпідставно прийняв до уваги подані відповідачем докази надсилання іпотекодавцям вимог про усунення порушень, оскільки такі вимоги були відсутні в розпорядженні державного реєстратора при вчиненні реєстраційної дії;- іпотекодержатель порушив умови договору в частині незазначення конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки у вимозі про усунення порушень;- до моменту визначення частки ОСОБА_6 у спірній квартирі та вступу спадкоємців у право володіння спадковим майном державний реєстратор не мав права вчиняти реєстраційні дії;- апеляційний суд у зв`язку з введенням протиепідеміологічних заходів не допустив представника позивачів, яка з`явилася в приміщення суду, у судове засідання, розглянувши справу за її відсутності.У липні 2021 року від ТОВ "Кей-Колект" на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд установив відсутність будь-яких обтяжень на квартиру (крім іпотеки) під час вчинення приватним нотаріусом реєстраційної дії. Зазначає, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) застосуванню не підлягають, оскільки позасудове задоволення вимог іпотекодержателя не є примусовим стягненням майна. Крім того, апеляційний суд установив, що у позичальника та одного з майнових поручителів у власності перебуває інше житлове майно. Вказує, що реєстрація в квартирі неповнолітньої дитини без згоди іпотекодержателя не є підставою для скасування реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Зазначає, що ТОВ "Кей-Колект" у повному обсязі виконало вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку", направивши вимоги про усунення порушень позичальнику та всім іпотекодавцям. У серпні 2021 року від ОСОБА_4 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін. Окрім доводів, що містяться у відзиві ТОВ "Кей-Колект", посилається на те, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки на момент розгляду справи судами право власності на спірну квартиру вже було зареєстровано за ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справіта відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року.Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2021 рокузазначено, що відповідач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що апеляційний суд при вирішенні спору не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/1310/17, від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 та від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17. Крім цього, справу розглянуто апеляційним судом за відсутності позивачів, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку виключно в частині відмови в задоволенні позовної вимог про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект". В іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуди встановили, що 04 січня 2006 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 375/01/06-Р, за умовами якого позичальник отримав у банку кредит в іноземній валюті в розмірі 15 000 дол. США.Квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .За договором іпотеки № 375/01/06-Р від 04 січня 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 передали в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк" належну їм квартиру на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором.У розділі 5 договору іпотеки наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.За договором факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року та додатком №1 до договору ПАТ "УкрСиббанк" передало, а ТОВ "Кей-Колект" отримало право вимоги, зокрема, за кредитним договором №375/01/06-Р від 04 січня 2006 року.За договором відступлення прав вимоги по договорам іпотеки від 12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" передало, а ТОВ "Кей-Колект" отримало право вимоги, в тому числі за договором іпотеки № 375/01/06-Р від 04 січня 2006 року.У листопаді 2017 року та квітні 2018 року ТОВ "Кей-Колект" надіслало позичальнику та іпотекодавцям вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, в яких повідомило про намір задовольнити свої вимоги як кредитора за рахунок іпотечного майна. Вказані вимоги отримані ОСОБА_6 23 вересня 2017 року, ОСОБА_1 25 квітня 2018 року, ОСОБА_2 25 квітня 2018 року та ОСОБА_3 (без зазначення дати).За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка 144235994 від 06 листопада 2018 року) по квартирі АДРЕСА_2, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект", підстава виникнення права власності: виписка з договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В.При цьому в Реєстрі наявна інформація від 13 січня 2006 року про договір іпотеки, а також від 04 січня 2006 року про заборону на відчуження майна, що виникла на підставі договору іпотеки. Разом з тим відомості про обтяження нерухомого майна у вигляді арешту відсутні.Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка 146394262 від 22 листопада 2018 року) по квартирі АДРЕСА_2, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 ; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 531 від 13 листопада 2018 року; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н. ВШлюб позивачки ОСОБА_2 та позичальника за кредитним договором ОСОБА_5 розірвано рішенням суду у грудні 2009 року.Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 .За довідкою про склад сім`ї від 2005 року у квартирі АДРЕСА_2 постійно проживають і зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.За інформацією відділу реєстрації місця проживання від 2019 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її син ОСОБА_11, 2004 року народження, який зареєстрований в квартирі з 22 листопада 2011 року.

Позиція Верховного СудуКолегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) ).Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що: "за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) . Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. […] В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання".У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що всі іпотекодавці отримали вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, направлену ТОВ "Кей-Колект" у порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку". Не заперечують вказану обставину й позивачі в касаційній скарзі. Апеляційний суд надав належну оцінку доводам позивачів про те, що такі вимоги не були наявні в розпорядженні приватного нотаріуса при вчиненні реєстраційної дії, та про те, що іпотекодержатель не вказав конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши, що такі аргументи не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи документах.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 310/2400/18 (провадження № 61-21539св19) зазначено, що "безпідставними є висновки судів, що при вчиненні дій стосовно зміни власника квартири, право проживання у якій мали діти, відповідачі повинні були попередньо отримати на такі дії відповідний дозвіл органу опіки і піклування в порядку частини четвертої статті 12 Закону України "Про основи соціального захист бездомних осіб і безпритульних дітей", з огляду на таке. Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Виключно на батьків як законних представників дитини покладено обов`язок діяти в її інтересах та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такий обов`язок не може перекладатися на інших осіб, в цій конкретній справі - на банк. Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Позивач не повідомляла кредитора про реєстрацію дитини в спірному житловому будинку".Установивши, що неповнолітній син позивачки був зареєстрований у спірній квартирі після укладення договору іпотеки та без отримання згоди іпотекодержателя, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що вказана обставина не є підставою для скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем.Суд апеляційної інстанції також установив, що на момент вчинення реєстраційної дії будь-яких обтяжень на спірну квартиру, крім іпотеки, в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не значилося.Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про розгляд апеляційним судом справи за відсутності даних про належне повідомлення позивачів про розгляд справи як такі, що спростовуються розпискою представника позивачів ОСОБА_12 (т.2, а.с. 134). Аргументи касаційної скарги про те, що представник позивачів з`явилася до приміщення суду 25 березня 2021 року, однак не була допущена в судове засідання, колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.Разом з тим у пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м? для квартири та 250 м? для житлового будинку.Аналіз зазначеної норми права свідчить, що положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не застосовуються в тому разі, коли у власності позичальника або майнового поручителя, тобто іпотекодавця (якщо його особа відрізняється від особи позичальника) знаходиться інше житлове майно. Наявність іншого житла у власності осіб, які є учасниками кредитних правовідносин, однак не є іпотекодавцями нерухомого майна, не має правового значення при застосуванні положень указаного Закону.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21) зазначено, що " Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Тому висновок апеляційного суду про те, що положення Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), є помилковим. Суд апеляційної інстанції не з`ясував чи підпадає квартира, що є предметом спору, під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , зокрема, чи використовує позивач предмет іпотеки як місце постійного проживання. За таких обставин перевірці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця".З огляду на викладене суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .Установивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивачів, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, суд першої інстанції зробив правильний висновок про недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.Зазначаючи про непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі апеляційний суд своїх висновків у цій частині жодним чином не мотивував та не спростував установлені судом першої інстанції обставини, а саме те, що позивачі використовують спірну квартиру як місце постійного проживання, а іншого житла у власності не мають.Посилаючись на те, що основний позичальник ОСОБА_5, а також його поручитель ОСОБА_7 мають у власності інше житло, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_7 не є майновим поручителем ОСОБА_5, а несе з ним солідарну відповідальність за невиконання умов кредитного договору на підставі договору поруки № 375/01/06-Р від 04 січня 2006 року. Ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_7 не є сторонами договору іпотеки, за яким позивачі передали в іпотеку банку спірну квартиру, а тому факт наявності у них іншого нерухомого житлового майна не свідчить про дотримання іпотекодержателем положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за відповідачем, пред`явленої до ТОВ "Кей-Колект", проте помилився щодо мотивів задоволення позову, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні".У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір виник між позивачами як іпотекодавцями та ТОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем та особою, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру. Тому приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. є неналежним відповідачем у справі і в зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до неї, необхідно було відмовити саме з указаної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20), від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20), від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 310/2400/18 (провадження № 61-21539св19), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову до ТОВ "Кей-Колект" про скасування державної реєстрації прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в цій частині - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Оскаржена постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову до приватного нотаріуса про скасування державної реєстрації підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги з ТОВ "Кей-Колект" на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі по 1 409,60 грн кожному.Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, підписану адвокатом Стецяк Тетяною Іванівною, задовольнити частково.Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галини Василівни про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" скасувати.Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 вересня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, по 1 409,60 грн кожному.З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук