Постанова

Іменем України 14 грудня 2021 рокум. Київсправа № 357/8112/18 провадження № 61-16383св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи:позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші",відповідачі: ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Олійник Оксана Петрівна, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Кошель Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" (далі - ТОВ Агрофірма "Матюші"; Агрофірма) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (далі - ТДВ "ШЦЗ"), державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" (далі - державний реєстратор) Олійник О. П. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 19 червня 2014 року Агрофірма та ОСОБА_1 уклали договір оренди належної останній земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2392 га, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 10 років, який було у встановленому законом порядку зареєстровано державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі рішення від 09 лютого 2015 року за № 19206000.

У подальшому Агрофірмі стало відомо, що 15 березня 2018 року державним реєстратором здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ТДВ "ШЦЗ", предметом якого є вказана земельна ділянка, яка перебуває в оренді в Агрофірми.

Укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить чинному законодавству і порушує права Агрофірми як належного орендаря, оскільки попередній договір оренди, укладений 19 червня 2014 року між Агрофірмою та ОСОБА_1, є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний сторонами, а тому відповідачка не мала права передавати ділянку в оренду іншій особі.

У зв`язку із наведеним, ТОВ Агрофірма "Матюші" просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та скасувати рішення державного реєстратора від 15 березня 2018 року про державну реєстрацію права її оренди за ТДВ "ШЦЗ".

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову ТОВ Агрофірма "Матюші" відмовлено.Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:- укладений 19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" і ОСОБА_1 договір оренди землі у встановленому законом порядку зареєстровано, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 09 лютого 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Наведене свідчить, про те, що скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди, держава офіційно не визнає і не підтверджує факт набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, належну ОСОБА_1, оскільки відповідні відомості виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;- реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за ТДВ "ШЦЗ" на підставі договору оренди після скасування реєстрації права оренди позивача не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні, бо право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав;- позов не підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку площею 4,2392 га за ТДВ "ШЦЗ" державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за ТОВ Агрофірма "Матюші" була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову. Дані обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що станом на момент державної реєстрації (15 березня 2018 року) права оренди за відповідачем на підставі оспорюваного договору оренди землі, що був укладений між ОСОБА_1 і ТДВ "ШЦЗ", не існувало державної реєстрації договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма "Матюші", оскільки остання була скасована раніше того ж дня (т. 1, а. с. 25-27);- доводи ТОВ Агрофірма "Матюші" про відсутність у Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України повноважень по розгляду колективної скарги на дії державного реєстратора за 2014-2015 роки, тобто до 01 січня 2016 року, та порушення Міністерством юстиції України норм чинного законодавства суд відхиляє як необґрунтовані. На час розгляду даної справи наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма "Матюші" на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, є чиним, не змінено, не скасовано і не визнано недійсним.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма "Матюші" залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року - без змін.Апеляційний суд зазначив, що:- встановивши, що станом на момент державної реєстрації права оренди за ТДВ "ШЦЗ" право оренди у ТОВ Агрофірма "Матюші" було відсутнім внаслідок його скасування наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення прав та інтересів позивача, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші";- доводи апеляційної скарги про те, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження розглядати скарги на дії державних реєстраторів, вчинені у період до 01 січня 2016 року, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, колегія суддів відхиляє, оскільки цей наказ Міністерства юстиції України не скасований та є чинним, а набуття права оренди законом пов`язується саме з державною реєстрацією такого права.

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги У листопаді 2020 року до Верховного Суду від ТОВ Агрофірма "Матюші" надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.У касаційній скарзі представник ТОВ Агрофірма "Матюші" зазначає, що:- під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм статей 207, 210, 638, 640 ЦК України, статей 124, 125 ЗК України, статей 6, 14, 17 Закону України "Про оренду землі", статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у порушення приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України врахували висновки Верховного Суду у справах врахували висновки Верховного Суду у справах № 922/3412/17, № 322/1178/17, № 357/8110/18, № 357/7734/18, № 915/127/18, № 367/2022/15-ц, які не підлягали врахуванню при розгляді цієї справи, а натомість не врахували висновки Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, №291/426/17, № 704/1551/16-ц, № 823/378/16, які мали бути враховані під час розгляду цієї справи. - указані порушення призвели до неправильного висновку про те, що права позивача не були порушені укладенням оспорюваного договору та проведенням державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТДВ "ШЦЗ";- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, № 291/426/17 про те, що договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, а також висновки Верховного Суду у справі № 823/378/16, згідно з якими скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі;- висновки Верховного Суду у справах № 322/1178/17, № 357/8110/18, № 357/7734/18 стосуються застосування норм статті 18 Закону України "Про оренду землі" № 161-ХІV до договорів оренди землі, які були укладені у період дії цієї норми, тобто до 01 січня 2013 року. Водночас договір оренди землі між ТОВ "Агрофірма "Матюші" і ОСОБА_1 був укладений 05 липня 2014 року, тобто після 01 січня 2013 року, так само як і договори, з приводу яких виник спір у справах № 357/8110/18, № 357/7734/18, коли норми статті 18 Закону № 161-ХІV втратили чинність. постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1878-17) , якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-ХІV (161-14) були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі;- поняття "державна реєстрація договору оренди землі" та "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку" не слід ототожнювати, оскільки це різні правові інститути, які діяли у різні часові проміжки, про що наголосила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 696/1693/15-ц;- поняття "державна реєстрація договору оренди землі" застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, а поняття "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку" застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року;- чинна редакція Закону № 161-ХІV (161-14) , яка діяла також на момент укладення позивачем і відповідачем договору оренди землі, не передбачає державної реєстрації договору оренди землі. При цьому, Закон № 161-ХІV (161-14) у редакції, що діє з 01 січня 2013 року, у тому числі норми частини п`ятої статті 6, статті 17 цього Закону, на які в оскаржуваних судових рішеннях неправильно послалися суди попередніх інстанцій, також не передбачає, що договір оренди землі набирає чинності після державної реєстрації права оренди за цим договором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;- для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, мають застосовуватися загальні норми ЦК України (435-15) , які стосуються договорів, для яких законом встановлена письмова форма;- момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України, згідно з якими договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права оренди, як неправильно вказали суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, якщо тільки сторони договору не домовилися про інше. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм статей 638, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України, статей 14, 17 Закону № 161-ХІV, статей 2, З Закону № 1952-ХІV у правовідносинах щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року, висловленими під час розгляду справ № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, № 291/426/17, у межах яких, зокрема, досліджувався момент укладення та набрання чинності договорів оренди землі, укладених після 01 січня 2013 року. Саме ці висновки підлягають врахуванню судом під час розгляду цієї справи;- саме по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не призводить до скасування підстави її проведення, тобто до недійсності договору оренди землі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, які суди попередніх інстанцій не врахували під час розгляду цієї справи;- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди землі, з формальних підстав не припинило дію договору оренди землі, жодним чином не вплинуло на його дійсність, враховуючи дію щодо нього презумпції правомірності правочину, встановлену у статті 204 ЦК України;- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у справах № 291/421/17, № 291/422/17,№ 291/426/17, згідно з якими відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем;- чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, щодо якої ним вже укладено договір оренди землі, передавати її у користування іншій особі шляхом укладення з нею договору оренди землі. Вказане підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17;- право оренди на земельну ділянку набувається на підставі договору оренди землі, що набрав чинності, а не його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня 2019 року у справі №392/1829/17, в яких Верховний Суд вказав, що державна реєстрація певного речового права на нерухоме майно не є підставою для його набуття, а є лише засвідченням державою набуття цього права, яке виникло на підставі певного правочину або іншого юридичного факту, що унеможливлює ототожнення факту набуття права з фактом його державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація права не є підставою його виникнення, оскільки такої підстави закон не передбачає;- ураховуючи те, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку не є підставою для набуття такого права, її скасування не призводить до того, що особа вважається такою, що не набула таке право;- суди попередніх інстанцій не врахували, що до спірних правовідносин належить застосувати доктрину заборони суперечливої поведінки.

Рух справиУхвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного переглядуПереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі про відкриття касаційного провадження вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, від № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16.

Фактичні обставини справиСуди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 4,2392 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а Агрофірма прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір оренди укладений строком на 10 років і в установленому законом порядку зареєстрований реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 09 лютого 2015 року за № 19206000Відповідно до пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 задоволена колективна скарга громадян, у тому числі відповідачки ОСОБА_1, та серед іншого скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма "Матюші" на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 19 червня 2014 року. Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрофірма "Матюші" стало звернення власників земельних ділянок до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України зі скаргою, яка обґрунтована тим, що договори оренди із ТОВ Агрофірма "Матюші" були зареєстровані за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій та інше.02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ТДВ "ШЦЗ" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТДВ "ШЦЗ" у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2392 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:01:001:0033. Договір оренди укладений строком на сім років і 15 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором.

Позиція Верховного СудуКолегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Стосовно позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, ТОВ "ШЦЗ"Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі №357/7886/18 (провадження №61-14414св20) зазначено, що: "частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України). Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені Земельним кодексом України (2768-14) та спеціальним законом - Законом України "Про оренду землі" (161-14) . Відповідно до статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. За змістом статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) . Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У відповідності до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно з частиною четвертою статті 3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Системний аналіз статей 210, 638 ЦК України у взаємозв`язку зі статями 125, 126 ЗК України та статтею 6 Закону України "Про оренду землі" дають підстави для висновку, що договір оренди землі є вчиненим з дня проведення державної реєстрації.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду України, наведеними у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

З урахуванням наведеного для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Установлено, що 05 липня 2014 року між ТОВ "Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 було укладено договори оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно договору оренди землі, який укладено між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 18 березня 2015 року.

Проте, вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року, як таке, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

Вказаний наказ у встановленому законом порядку не скасований та є чинним.

Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року.

Зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права.

Установивши, що державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня 2018 року, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші", оскільки на момент початку перебігу строку дії укладеного 02 березня 2018 року договору оренди землі, відлік якого обраховується з 15 березня 2018 року - часу здійснення на підставі вказаного договору державної реєстрації речового права за ТзДВ "Шамраївський цукровий завод", права та інтереси позивача порушені не були, оскільки права на вказаний об`єкт нерухомого майна у нього вже були відсутні. Тобто, укладення оскарженого договору оренди не стало перешкодою для позивача у реалізації права користування тією самою земельною ділянкою, що виключає наявність підстав для визнання договору оренди землі,укладеного між відповідачами недійсним.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у пунктах 47, 48 постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430 цс19). Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №357/8110/18 (провадження №61-15401св19), правовідносини у якій є аналогічними зі справою, яка переглядається".У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18 (провадження № 61-14418св20) зазначено, що "зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме: скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права".У справі, що переглядається, суди встановили, що: 19 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі строком на 10 років і в установленому законом порядку зареєстрований РС Білоцерківського МРУЮ Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 09 лютого 2015 року за № 19206000. Відповідно до пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації; наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма "Матюші" на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 19 червня 2014 року. Наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 не скасований та є чинним; 02 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ТДВ "ШЦЗ" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТДВ "ШЦЗ" у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2392 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:01:001:0033. Договір оренди укладений строком на сім років і 15 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором.За таких обставин, установивши, що станом на момент державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ТДВ "ШЦЗ" право оренди цієї ж земельної ділянки у ТОВ Агрофірма "Матюші" було відсутнім внаслідок його скасування наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність порушення прав і інтересів позивача та відмовили у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до ТОВ "Шамраївський цукровий завод" та ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2 .Аргумент касаційної скарги про те, що поведінка ОСОБА_1 суперечить її попередній поведінці, і це є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що "доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".Застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення визнання недійсним оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для його недійсності.

Стосовно позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Олійник О. П. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 522/14566/17 (провадження № 61-2392св18) зазначено, що: "зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача";

"спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір уТОВ Агрофірма "Матюші" є з ТОВ "ШЦЗ" та ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2 Державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Олійник О. П. є неналежним відповідачем. Тому у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Олійник О. П. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави, а тому оскаржені рішенні в цій частині підлягають зміні в мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі №357/7886/18 (провадження № 61-14414св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 357/7884/18 (провадження № 61-14418св20) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 522/14566/17 (провадження № 61-2392св18), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення у частині позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора - змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржені рішення - залишити без змін.Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" задовольнити частково.Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Олійник Оксани Петрівни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук