Постанова

Іменем України 07 грудня 2021 рокум. Київсправа № 627/79/20провадження № 61-10427 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Михайловин Дмитро Васильович,

відповідач - фермерське господарство "Агрослобода"

третя особа - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайловина Дмитра Васильовича, на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року у складі судді Каліберди В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства "Агрослобода" (далі - ФГ "Агрослобода", господарство), третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору оренди недійсним.В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) землі, яка перебувала у колективній власності Мурафського колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП "Мурафське"), розміром 4,50 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). 16 квітня 1991 року ОСОБА_3 склала заповіт, у тому числі й на неї, згідно з яким вона успадкувала зазначену земельну ділянку, проте належним чином не оформила право власності на неї. У листопаді 2017 року їй зателефонував невідомий чоловік, який представився ОСОБА_4 - керівником ФГ "Агрослобода", та повідомив, що він може допомогти їй в отриманні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, оскільки в подальшому бажає укласти з нею договір оренди землі. Останній надіслав їй текст довіреності, де повіреною особою було зазначено ОСОБА_2, зміст якої вона не читала.Зауважувала, що через необізнаність в юридичних тонкощах оформлення документів на земельну ділянку та сподіваючись на порядність ОСОБА_4, 17 листопада 2017 року вона видала довіреність ОСОБА_2, якою довірила йому представляти її інтереси, у тому числі, з питань оформлення права власності на земельну ділянку. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С. В. У подальшому вона передала нотаріально посвідчену довіреність, видану нею особисто, ОСОБА_2 . Після цього ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на її телефонні дзвінки не відповідали. Згодом їй стало відомо, що 28 березня 2018 року за нею зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6323584700:04:001:0863, площею 4,4301 га, 05 квітня 2018 року - ФГ "Агрослобода" зареєструвало право оренди на цю земельну ділянку, строком на 49 років.Отже, ОСОБА_2, скориставшись довіреністю, якою вона надала йому повноваження лише на оформлення за нею права власності на землю, будучи у змові з головою ФГ "Агрослобода" ОСОБА_4, ввівши в оману посадових осіб, зареєстрували оспорюваний договір оренди належної їй земельної ділянки.Крім того, жодних платежів за оренду земельної ділянки вона не отримувала, будь-яких інших послуг від ФГ "Агрослобода", які надаються орендарями земельних ділянкою, не надавалися й не пропонувалися. При цьому строк дії договору, а саме - 49 років, є невигідним для неї, а розмір орендної плати - мінімальним (3 %).Вказувала, що на час видачі довіреності об`єкта оспорюваного договору оренди від 05 квітня 2018 року не існувало, їй належало лише право на земельну частку (пай), а тому вона не могла надати повноваження на укладення указаного договору оренди земельної ділянки.Вважала, що діями керівника ФГ "Агрослобода" ОСОБА_4та ОСОБА_2 порушені її законні права та інтереси, оспорюваний правочин укладено за відсутності її вільного волевиявлення та за зловмисної домовленості її представника з керівником господарства.З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6323584700:04:001:0863, площею 4,4301 га, укладений 05 квітня 2018 року між нею в особі представника ОСОБА_2 та ФГ "Агрослобода".

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанційРішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 72,40 грн.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, і, зокрема, наявності у діях ОСОБА_2 зловмисної домовленості з відповідачем на укладення оспорюваного правочину. Також судом не встановлено жодних негативних наслідків для довірителя. Відсутність волевиявлення позивача на укладення зазначеного договору оренди та його укладення на 49 років із мінімально визначеною орендною платою не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним із заявлених позивачем вимог (стаття 232 ЦК України). При цьому районний суд керувався положеннями статей 203, 215 ЦК України.Договір оренди земельної ділянки від 05 квітня 2018 року підписано представником позивача - ОСОБА_2, на підставі добровільно виданої ОСОБА_1 довіреності, посвідченої 17 листопада 2017 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С. В., за реєстровим № 2011, яка на момент укладення договору була дійсною, що підтверджується копією Скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 01 червня 2020 року № 41955850. При цьому вказана довіреність не оспорена та не скасована. Цією довіреністю ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з питань оформлення права власності на земельну ділянку, у тому числі й стосовно передачі в оренду земельної ділянки на умовах за його розсудом. Тому, видаючи довіреність, позивачка повинна була усвідомлювати, що наділила третю особу правом укладання договору оренди земельної ділянки з будь-якою особою на умовах, визначених повіреним на власний розсуд, про що й зазначено у тексті вказаної довіреності. За встановлених судом обставин, оспорюваний договір оренди земельної ділянки був укладений саме в інтересах позивача, а тому суд вважав відсутніми підстави визнання указаного правочину недійсним, як такого, що вчинений з порушенням вимог статті 232 ЦК України.Твердження позивача про те, що земельна частка (пай) та земельна ділянка з кадастровим номером є різними об`єктами цивільних прав спростовуються матеріалами справи, зокрема, розпорядженням Краснокутської районної державної адміністрації від 01 лютого 2018 року № 64 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель реформованого КСП "Мурафське", орієнтовною площею 4,5 умовних кадастрових гектарів (рілля), для подальшого надання у власність; розпорядженням Краснокутської районної державної адміністрації від 27 березня 2018 року № 167 про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 6323584700:04:001:0863, площею 4,4301 га (рілля)із земель реформованого КСП "Мурафське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.Крім того, районний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача.Судом враховано відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду у подібних справах. Постановою Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайловина Д. В., залишено без задоволення, рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року залишено без змін.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства. Суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо вчинення оспорюваного правочину під впливом обману, оскільки такі не підтверджені жодними доказами у розумінні статей 77- 80 ЦПК України. Зі змісту довіреності від 17 листопада 2017 року, якою, окрім оформлення права власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 позивачем було надано право бути її представником із усіх без винятку питань щодо передачі в оренду вказаної земельної ділянки на умовах за його розсудом, укладати договори, а тому останній, укладаючи оспорюваний договір оренди земельної ділянки, діяв виключно в межах повноважень, наданих йому позивачем на підставі довіреності. Апеляційний суд не погодився з твердженнями позивача та її представника про те, що ОСОБА_2 згідно з вказаною довіреністю не надавалося право на укладення договору оренди новосформованої земельної ділянки, кадастровий номер 6323584700:04:001:0863, а лише надавалось право на оформлення права власності на земельну ділянку (пай), яка отримана у спадок позивачем, а також розпорядився належною їй на праві власності земельною ділянкою всупереч її волі та не на її користь.Апеляційний суд відхилив доводи щодо нетотожності земельної частки (паю) та нібито іншої сформованої земельної ділянки, оскільки зміна номеру ділянки внаслідок правомірного та необхідного оформлення її як спадку не свідчить про новоутворену концептуально іншу ділянку. Таке оформлення права власності на земельну ділянку є лише процесуальним моментом, передбаченим законодавством, і не може слугувати підставою для підміни понять.Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано зауважив про незалучення до участі в справі ОСОБА_2 як співвідповідача.Крім того, районний суд обґрунтовано стягнув із ОСОБА_1 на користь держави недоплачений нею судовий збір у розмірі 72,40 грн, як різницюміж фактичною сплаченою та необхідною до сплати сумою (840,80-768,40).

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Михайловин Д. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Михайловину Д. В., строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу заявника залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Михайловин Д. В., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 627/79/20 із Краснокутського районного суду Харківської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргуКасаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Михайловина Д. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у подібних справах, зокрема, щодо відмінності об`єктів земельної частки (паю) та земельної ділянки; неможливості вчинення представником правочину, який не мав права вчиняти сам довіритель; обов`язковості волевиявлення власника на укладення договору, а також належного відповідача у справі та обов`язок суду мотивувати підстави такого залучення. Судами помилково ототожнено два різні об`єкти цивільних прав: земельну частку (пай) та сформовану земельну ділянку з кадастровим номером. У довіреності від 17 листопада 2017 року вказано право повіреного представляти інтереси довірителя саме як власника земельної частки (паю) з питань оформлення права власності на земельну ділянку та, зокрема, вчиняти дії щодо цього об`єкта, у тому числі, здавати в оренду. Однак, після виділення земельного паю утворився новий об`єкт - земельна ділянка, кадастровий номер 6323584700:04:001:0863, площею 4,4301 га, право розпорядження якою указана довіреність не містила. Посилається у цій частині на відповідні правові висновки Верховного Суду.Вказав, що право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 виникло лише 28 березня 2018 року, а тому, видаючи 17 листопада 2017 року довіреність, остання не могла уповноважити третю особу ( ОСОБА_2 ) на розпорядження цією ділянкою, так як сама не мала таких правомочностей. Тобто судами безпідставно встановлено наявність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки, якої не існувало. Висновки судів про підписання договору оренди земельної ділянки саме ОСОБА_2 від імені позивача, є припущеннями. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 мав бути залучений співвідповідачем у справі, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 захищає своє право на земельну ділянку, право користування якою незаконно зареєстроване за ФГ "Агрослобода", а тому належним відповідачем у спорі є саме ФГ "Агрослобода". Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув із позивача на користь держави судовий збір, не навівши мотивів такого стягнення, проте апеляційний суд цих порушень не усунув.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ФГ "Агрослобода", в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказується, що нотаріально посвідчена довіреність від 17 листопада 2017 року за своєю формою відповідає вимогам статті 245 ЦК України, вона не скасована, ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1, за цією довіреністю здійснив усі визначені дії щодо виділення в натурі належної їй земельної частки (паю) та оформлення права власності на неї. Твердження позивача про те, що вона не могла уповноважити особу на розпорядження земельною ділянкою (об`єктом оспорюваного договору оренди земельної ділянки), так як сама не мала таких правомочностей, є безпідставними з огляду на те, що на момент видачі довіреності рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 07 вересня 2017 року у справі № 627/309/17 за ОСОБА_1 було визнано право на земельну частку (пай), розміром 4,50 в умовних кадастрових гектарах, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0229869 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства (пункт 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Михайловина Д. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.Стаття 792 ЦК України встановлює, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила на підставі статей 203, 215, 232 ЦК України визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05 квітня 2018 року, вчинений, на її переконання, за відсутності її вільного волевиявлення та за зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.Главою 17 ЦК України (435-15) унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися

за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу

з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує,

чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї (постанова Верховного Суду

від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, провадження

№ 61-16849св19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин,

що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19).

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони,

яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 238 ЦК України встановлено,

що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала,

та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено,

що 17 листопада 2017 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Момот С. В. посвідчено довіреність за реєстровим № 2011, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, як власника земельної частки (паю) з питань щодо оформлення права власності на земельну ділянку,

яка перебуває у колективній власності Мурафського КСП, розміром

4,50 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості)

з виготовленням кадастрового номера та бути її представником з усіх без винятку питань щодо передачі в оренду вказаної земельної ділянки

на умовах за його розсудом; в зв`язку з вищевикладеними повноваженнями надається право: представляти її у будь-яких установах, підприємствах, організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування, нотаріальних органах,…бюро технічної інвентаризації та органах Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, бути її представником у Державного кадастрового реєстратора, органах архітектури та державної архітектурної будівельної інспекції, експертних організаціях з правом отримання встановлених Витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно

на її ім`я та вчиняти інші дії передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) …, всюди за неї розписуватися, виконувати всі дії пов`язані з цією довіреністю.

Для чого надається право: подавати та отримувати від її імені відповідні заяви, довідки, документи, витяги, а також інші документи,

що стосуватимуться її прав та законних інтересів,…всюди без винятку за неї розписуватися, у тому числі підписувати необхідні договори та угоди вносити необхідні платежі, використовувати земельну ділянку

за призначенням, сплачувати всі податки та збори по зазначеній земельній ділянці, здавати земельну ділянку в оренду, складати договори оренди,… одержувати проєктну документацію по землеустрою щодо встановлення меж в натурі тощо, виконувати всі дії, які пов`язані з цією довіреністю

(а. с. 9-10, т. 1)

Аналізуючи зміст довіреності від 17 листопада 2017 року, колегія суддів звертає увагу на те, що така видана з дотриманням положень статті 245 ЦК України, не була припинена та/або скасована довірителем, а отже,

з урахуванням викладених у ній положень, наділяла повіреного відповідними правами.

Зокрема, ОСОБА_1 надала повноваження ОСОБА_2 "бути її представником з усіх без винятку питань щодо передачі в оренду вказаної земельної ділянки на умовах за його розсудом".

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості

яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений

з метою завдання шкоди довірителю.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими,

що є неприйнятними для довірителя.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом

у постановах: від 22 квітня 2019 року у справ № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, провадження № 61-11158св19, від 05 серпня 2020 року у справі

№ 638/2324/14-ц, провадження № 61-16084св18, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18, провадження № 61-12793св19, від 19 квітня

2021 року у справі № 748/41/20, провадження № 61-18420св20 та інших.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги

чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився

й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

від 05 квітня 2018 року, а також наявності у діях ОСОБА_2 зловмисної домовленості з відповідачем на укладення оспорюваного правочину,

та виникнення через це негативних наслідків для довірителя.

Правильними є посилання судів і про те, що довіреність від 17 листопада 2017 року видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 добровільно,

на момент укладення договору була дійсною, не скасована

та у встановленому законом порядку недійсною не визнавалась (стаття 204 ЦК України).

При цьому відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Разом із цим, колегія суддів ураховує й те, що факт видачі зазначеної довіреності для оформлення права власності на земельну ділянку позивачем не оспорюється.

Доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа - контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину.

Водночас, представник за довіреністю вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає, а отже,

за відсутності належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 діяв усупереч інтересам довірителя, договір оренди земельної ділянки

не може бути визнаний недійсним з підстав зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Процесуальний обов`язок доказування покладено саме на позивача

(статті 12, 81 ЦПК України).

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те, що суди

у тексті оскаржуваних судових рішень безпідставно вказали і про незалучення в якості відповідача у даній справі - ОСОБА_2, так як належним відповідачем повинно бути лише господарство, оскільки указане не впливає на правильність вирішення судами спору по суті й не може бути підставою для скасування законних судових рішень. При цьому

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за їх недоведеністю, товариство було залучено у спорі в якості відповідача, а відповідні посилання не впливають на доведення позивачем своїх вимог.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог і застосовані до них норми права.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані судами попередніх інстанцій правові позиції є релевантними до спірних правовідносин, підстави для відступлення від яких відсутні. Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

При цьому судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, у тому числі, щодо розподілу судових витрат,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника

з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними доводам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Михайловина Дмитра Васильовича, залишити без задоволення.Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 22 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць