Короткий зміст позовних вимогУ серпні 2019 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовна заява мотивована тим, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12017100100006663, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_5 щодо вчинення ОСОБА_3 та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Коноваловою Е. А. кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство), встановлено, що група нежитлових приміщень № 29 по АДРЕСА_1, які належать територіальній громаді міста Києва, вибули з володіння власника поза його волею. Зокрема, уповноваженим органом не приймалося рішення про приватизацію спірного майна, а тому спірне майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради. Воно не могло бути відчужено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_1 не набула право власності на вказане нежитлове приміщення, не проживала там, нарахування житлово-комунальних послуг на квартиру почало здійснюватися з квітня 2016 року.Крім того, згідно з відповіддю приватного нотаріуса Криворучко В. П., ним не посвідчувався договір АВН 105121, серія та номер 3683 від 22 вересня 2000 року про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_2, а тому укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири не відповідає вимогам статей 47, 48, 59, 225, 227 ЦК Української РСР і має бути визнаний судом недійсним. При цьому підлягає визнанню недійсним і договір купівлі-продажу від 16 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 не мав достатній обсяг повноважень для відчуження зазначеної квартири, право власності на яку не набув.У подальшому ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року, також не маючи на це повноважень власника.Прокурор уважав, що спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади міста Києва поза волею власника з порушенням встановленого законодавством порядку та на підставі неіснуючих документів. Крім того, у зв`язку з наведеним підлягають скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 грудня 2015 року та від 11 вересня 2017 року, за якими право власності на спірну квартиру було зареєстровано відповідно за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Також просив витребувати спірне майно у ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України (право власника на витребування майна від добросовісного набувача).Крім того, прокурор обґрунтував поважність причин пропуску позовної давності тим, що про порушення прав територіальної громади йому стало відомо лише у травні 2017 року з листа Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 травня 2017 року № 109/01/25-4171. Раніше Київська міська рада не знала та не могла знати про порушення своїх прав, оскільки не була стороною вищевказаних правочинів, а тому вказував, що позовна давність для звернення до суду з указаним позовом пропущена з поважних причин і наявні підстави для поновлення строку звернення до суду.З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, позивач просив суд:- поновити строк позовної давності для звернення до суду із указаним позовом;- визнати недійсним договір купівлі-продажу АВН № 105121 квартири АДРЕСА_2, укладений 22 вересня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2, оформлену записом, вчиненим 16 грудня 2015 року приватним нотаріусом Коноваловою Е. А. за № 12560461, про право власності на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 806926880000;- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири НАН 036833, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 3349;- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3, оформлену записом, вчиненим 16 грудня 2015 року приватним нотаріусом Коноваловою Е. А. за № 12560783, про право власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 806926880000; - витребувати від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення, зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як квартира АДРЕСА_2 ; - скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, оформлену записом, вчиненим 11 вересня 2017 року приватним нотаріусом Ляшенко В. В. за № 22283256, про право власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 806926880000.

Короткий зміст судових рішеньУхвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2019 року позовну заяву повернуто прокурору, оскільки до позовоної заяви не долучено документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2020 року вищевказану ухвалу районного суду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року відкрито провадження у справі.Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року задоволено клопотання прокурора про зміну органу, який звернувся до суду з позовом у цій справі, - Київську місцеву прокуратуру № 10, на Шевченківську окружну прокуратуру міста Києва.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанціїРішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року позов керівника Київської місцевої прокуратури № 10 (Шевченківської окружної прокуратури міста Києва) в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без задоволення.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що із наданих прокурором доказів не вбачається наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів, які б підтверджували набуття Київською міською радою речових прав на спірне нерухоме майно, а також тієї обставини, що майно належить до комунальної власності та має статус нежитлових приміщень. Крім того, надані документи суперечать один одному, оскільки відповідно до деяких із них, спірна квартира належить до нежитлових приміщень, а з інших встановлено, що переведення квартири до нежитлового фонду не здійснювалося, зазначена різна площа спірної квартири (нежитлових приміщень), різні адреси місцезнаходження нерухомого майна (№ 17 та № 17 Б).Крім того, не прийнято до уваги рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2016 року у справі № 910/18977/16 за позовом комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до громадської організації "Взаємодопомога" про стягення заборгованості по орендній платі, так як на час ухвалення судового рішення відомості щодо зміни власника спірного нерухомого майна вже було внесено до Державного реєстру речових правна нерухоме майно, а вказаний доказ не підтверджує недійсність оспорюваних договорів.Врахувавши відповідні положення ЦК Української РСР (1540-06) , чинного на час виникнення спірних правовідносин, районний суд указав, що лист приватного нотаріуса про те, що оспорюваний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ним не посвідчувався, не може бути достатнім доказом того, що оспорювані прокурором договори укладено з порушенням норм чинного на момент укладення спірного договору законодавства. Доказів того, що оспорювані договори укладено на підставі підроблених чи неіснуючих документів матеріали справи не містять. Оскільки відсутні правові підстави для задоволення вимог прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу спірної квартири (статті 47, 224, 225, 227 ЦК Української РСР, статті 203, 215 ЦК України), то не підлягають задоволенню і вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірне нерухоме майно.Суд першої інстанції вказав, що Київська міська рада не довела наявності у неї речових прав на спірне нерухоме майно, недійсності оспорюваних договорів, а тому не доведено і тієї обставини, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади не з її волі, що вказує про відсутність підстав для витребування від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірного нежитлового приміщення (стаття 388 ЦК України), а також скасування державної реєстрації права власності за останньою.Районний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимогу зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, а тому відсутні підстави для поновлення позовної давності, про що заявляв прокурор, та для застосування позовної давності, про що просила суд ОСОБА_4 .

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року залишено без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.Апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та необґрунтованістю є правильним.Прокурором не доведено наявності у міської ради речових прав на спірне нерухоме майно, не доведено обставини, що спірні договори укладені з порушенням норм чинного законодавства та є недійсними, а отже, не доведено і тієї обставини, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади не з її волі, іншим шляхом.Крім того, суд першої інстанції правильно не застосував строки позовної давності до спірних правовідносин, а також не знайшов підстав для поновлення строків позовної давності, оскільки у позові відмовлено за безпідставністю. Доводи апеляційної скарги у частині неправильного застосування районним судом норм щодо строку позовної давності не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд послався на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ серпні 2021 року заступник керівника Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов прокуратури задовольнити.Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 227 ЦК Української РСР у подібних правовідносинах. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/31796/19 із Шевченківського районного суду міста Києва. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково не застосовано до спірних правовідносин статтю 327 ЦК України, статті 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",

статті 31, 32 Закону України "Про власність" та не враховано, що Київська міська рада є власником спірного майна в силу закону. Крім того, спірний об`єкт нерухомості є комунальною власністю відповідно до рішень Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642, від 02 грудня 2010 року

№ 284/5096, розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 80 (у редакції від 30 грудня 2016 року № 801). При цьому до вказаних рішень включено як житлові, так і нежитлові приміщення.

У цій частині посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17, та від 04 листопада 2020 року у справі № 761/46240/16-ц. Вищевказане підтверджується також судовими рішеннями у господарських справах щодо цього нерухомого майна № 910/18977/16 та № 910/23748/16.

Вказує, що за допомогою співставлення технічних паспортів можна зробити висновок про ідентичність нерухомого майна територіальної громади міста Києва та квартири, право власності на яку зареєстровано

за ОСОБА_4 . Прокуратоурою доведено наявність права власності територіальної громади на спірне майно, відсутність реєстрації такого права не має правового значення у вказаному спорі.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано відповідні норми ЦК Української РСР (1540-06) , зокрема статті 227 цього Кодексу, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2000 року, укладений

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, а відсутність указаного тягне за собою недійсність правочину. Висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутній.

Зазначає, що право власності на квартиру АДРЕСА_2, ні на приміщення за цією самою адресою

не реєструвалося. Указане свідчить про те, що ОСОБА_1 не могла набути право власності на нерухоме майно, а отже, не мала права ним розпоряджатися. Відповідний правочин є недійсним (стаття 225 ЦК Української РСР). Не могли набути право власності на спірний об`єкт нерухомості відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Державну реєстрацію права власності відповідачів на спірний обєкт нерухомості проведено на підставі договорів, які підлягають визнанню недійсними, а тому така державна реєстрація підлягає скасуванню.

Оскільки відчуження об`єкта комунальної власності відбулося без волевиявлення власника (територіальної громади), то наявні підстави для витребування майна від особи, яка є його останнім набувачем (статті 387, 388 ЦК України).

Крім того, суди помилково відмовили у задоволенні позову прокурора

за недоведеністю позовних вимог, вказавши одночасно і про сплив позовної давності (статті 256, 257, 261 ЦК України), що суперечить судовій практиці Верховного Суду. Разом із цим, позовна давність у спорі не пропущена,

якби вказанй строк було пропущено, вважає, що існують достатні підстави

для визнання причин його пропуску поважними.

Відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиЗгідно з договором купівлі-продажу спірної квартири від 22 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворучком В. П., зареєстрованого в реєстрі за № 3683, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .(а. с. 147-148, т. 1)Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № В-2015 № 4231, виданої ОСОБА_2, спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу (а. с. 150, т. 1).На підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Коноваловою Е. А., зареєстрованого в реєстрі за № 3349, ОСОБА_3 набула у власність спірну квартиру (а. с. 134-137, т. 1).Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 49986289 від 16 грудня 2015 року, попереднім власником - ОСОБА_2, право власності на спірну квартиру було набуто на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 3683, виданий 22 вересня 2000 року, видавник - приватний нотаріус Криворучко В. П.Відповідним витягом від 16 грудня 2015 року № 49987722 встановлено, що за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну квартиру(а. с. 138, т. 1).Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири від 11 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Ляшенко В. В., зареєстрованим в реєстрі за № 2149, за яким ОСОБА_4 набула у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 132-133, т. 1).З інформаційної довідки № 131634472 від 20 липня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що вказана квартира є об`єктом житлової нерухомості, відомості про право власності на неї вперше внесені 16 грудня 2015 року з посиланням на оскаржувані договори. Власником майна зазначена ОСОБА_4 (а. с. 156-158, т. 1).Розпорядженням голови Київської міської державної адміністрації від 06 липня 1999 року № 1099 будинки АДРЕСА_1 переведені у нежилі. Посилання у цьому розпорядженні щодо будинку АДРЕСА_1 відсутнє (а. с. 76-77, т. 1).Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва, до яких, зокрема, увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 74-75, т. 1).У довідці Київського міського бюро технічної інвентаризації від 09 листопада 2018 року зазначено, що при проведенні технічної інвентаризації 20 жовтня 1964 року за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі були проінвентаризовані дві житлові квартири: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . В подальшому інвентаризація була проведена у 2014, 2015 роках. За даними матеріалів інвентаризаційної справи колишні квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 і нежитлові приміщення АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 відносяться до одних і тих самих об`єктів нерухомого майна (а. с. 128, т. 1).Відповідно до інформаційної довідки комунального підприємства Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації від 31 січня 2017 року ББ-2017 № 5, згідно з даними реєстрових книг Бюро, за адресою АДРЕСА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 не зареєстровані. По нежитловому фонду нежиле приміщення № 29 у вищевказаному будинку на праві власності не зареєстровано (а. с. 77, т.1).Довідкою вказаного комунального підприємства (грудень 2015 року), виданою ОСОБА_2, підтверджено факт того, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за реєстровим номером 2281 за ОСОБА_2 (а. с. 150, т. 1).Відповідно до копії повідомлення комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, від 06 грудня 2016 року № 1455/вих, адресованого начальнику Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, нежитлові приміщення, загальною площею 50,5 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 були передані в оренду громадськй організації "Взаємодопомога", однак при обстеженні зазначеного приміщення було встановлено, що двері до приміщення зачинені, орендар на зв`язок не виходить, у приміщеннях проводяться ремонтні роботи (а. с. 64, т. 1).04 червня 2017 року розпочато кримінальне провадження № 12017100100006663 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство), за фактом незаконного вибуття з володіння поза волею власника групи нежитлових приміщень № 29 по АДРЕСА_1 (до 1992 року - АДРЕСА_1, які належали територіальній громаді міста Києва (а. с. 37, 58, т. 1).Згідно з листа Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 травня 2017 року № 109/01/25-4171, адресованого голові постійної комісії Київради з питань власності, за інформацією комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" встановлено випадки заволодіння без правових підстав нежитловими приміщеннями комунальної власності територіальної громади міста Києва, у тому числі, й за адресою: АДРЕСА_1, площею 50,5 кв. м. Про вказані обставини повідомлено правоохоронні органи (а. с. 65-66, т. 1).У листі Департаменту комунальної власності м. Києва від 13 серпня 2018 року № 062/06/90-7378 зазначено, що департамент не є розпорядником інформації про окремі приміщення у будинках, їх опис, місце розташування, поверхові плани тощо, приватизацію запитуваних приміщень не здійснював, оскільки до 2010 року жилий будинок, загальною 57,4 кв. м (у тому числі, нежилі приміщення, площею 47,5 кв. м) по АДРЕСА_1 належав до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району, а рішення щодо майна (користування, продажу) приймалися Шевченківською районною у м. Києві радою (а. с. 71-73, т. 1).Відповідно до листа Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 14 серпня 2018 року № 109/01-45-7526 на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112, додатку 3 до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121, розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80, житловий будинок АДРЕСА_1 разом із нежитловими приміщеннями, загальною площею 47,5 кв. м, закріплено за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". На підставі відповідного розпорядження від 05 червня 2015 року № 316 між Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, громадською організацією "Взаємодопомога" та комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" укладено договір № 380/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва, а саме: групи нежитлових приміщень № 29, загальною площею 50,5 кв. м, в оренду громадській організації "Взаємодопомога". У подальшому за рішенням Господарського суду м. Києва від 28 лютого 2017 року вказаний договір було розірвано. Крім того, відсутня інформація щодо відчуження нежитлових приміщень за вказаною адресою (а. с. 68-69, 93-104, т. 1).Приватний нотаріус Криворучко В. В. у листі від 28 серпня 2018 року (вих. № 16/01-16) повідомив Київську місцеву прокуратуру № 10 про те, що ним не посвідчувалися договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, зареєстровані в реєстрі 04 вереня 2000 року та 22 вересня 2000 року за реєстровими № 2123 та № 3683 (а. с. 122, т. 1).Згідно з листа Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 24 травня 2019 року за № 12/2405/2 приватизація чи відчуження з комунальної власності у будь-який інший спосіб нежитлових приміщень або квартири АДРЕСА_2 не здійснювалися. Рішення про приватизацію нежитлових приміщень або квартири АДРЕСА_2 не приймалося. Переведення квартири до нежитлового фонду не здійснювалося (а. с. 68, т. 1).Відповідно до копій технічного паспорту на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок, група нежитлових приміщень № 29, будинок АДРЕСА_1, виготовлений на замовлення комунального підприємства "Керуюча дирекція Шевченківського району" 12 травня 2014 року, за підписом начальника Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_6, інвентаризаційна справа № 548, район Шевченківський; додаток 6.3 "Експлікація", загальна площа нежитлових приміщень № 29 50, 5 кв. м. Адреса вказана: АДРЕСА_1, а не АДРЕСА_1, яка є предметом спору у даній справі (а. с. 82-85, т. 1).Згідно з листом комунального концерну "Центр комунального сервісу" від 26 квітня 2019 року № 02/4640, адресованого керівнику Київської місцевої прокуратури № 10, зазначено, що концерн не здійснює обліку житлових та нежитлових приміщень та власників (наймачів, орендарів) таких приміщень. Відповідно до даних програмно-апаратного комплексу для нарахувань за житлово-комунальні послуги, нарахування житлово-комунальних послуг здійснюється на житлову квартиру АДРЕСА_2 . Особовий рахунок відкритий з квітня 2016 року, з жовтня 2017 року власником особового рахунку є ОСОБА_4 . Крім того, надано довідку від 23 квітня 2019 року № 02/10-41 щодо наявності заборгованості ОСОБА_4 за оплату житлово-комунальних послуг (а. с. 167-168, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.Безпідставне втручання держави у право власності є порушенням указаних норм.Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18).Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальна громада міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальна громада набуває і здійснює цивільні права та обов`язки у межах їхньої компетенції, встановленої законом.Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.Відповідно до статті 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).У справі, яка переглядається, доводи позивача ґрунтувалися на тому, що спірна квартира є нежитловим приміщенням, належала на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва та вибула з її володіння поза її волею.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).З урахуванням вищенаведених норм права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно встановивши фактичні обставини справи, зробив вірний висновок про те, що позивач не довів факт набуття територіальною громадою речових прав на спірне нерухоме майно (нежитлове приміщення), а також, що воно належить до комунальної власності та має статус саме нежитлових приміщень. Указане є його процесуальним обовязком у силу положень статей 12, 81 ЦПК України.Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що надані прокурором докази є суперечливими за своїм змістом, оскільки з частини відповідних письмових доказів вбачається, що спірна квартира належить до нежитлових приміщень, а з інших - що переведення квартири до нежитлового фонду не здійснювалося. Також зазначена різна площа спірного об`єкта нерухомості, різні адреси його місцезнаходження.Крім того, обґрунтованими є висновки судів про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними. При цьому судами у цій частині, з урахуванням дати укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, вірно враховано як відповідні норми ЦК України (435-15) (статті 203, 204, 215), так і норми ЦК Української РСР (1540-06) (статті 48, 49, 225, 227).Колегія суддів вважає, що лист приватного нотаріуса про те, що оспорюваний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ним не посвідчувався, не є належним і допустимим доказом того, що оспорювані прокурором договори укладені з порушенням норм чинного на момент укладення спірного договору, законодавства. У матеріалах справи відсутні докази того, що оспорювані договори укладені на підставі підроблених чи неіснуючих документів.Відповідні доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.Таким чином, оскільки прокурором не доведено наявності у міської ради речових прав на спірне нерухоме майно, не доведено обставини, що спірні договори укладені з порушенням норм чинного законодавства та є недійсними, то не доведено і тієї обставини, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади не з її волі іншим шляхом, а тому висновки судів про відсутність підстави для витребування від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірного нежитлового приміщення, скасування державної реєстрації її права власності відповідають вимогам закону і встановленим у справі обставинам.Верховний Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у відповідній частині.З тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову прокурора з підстав його безпідставності та необґрунтованості, і такі висновки є правильними.Доводи касаційної скарги про те, що суди у судових рішеннях одночасно зазначили про безпідставність позовних вимог і про позовну давність є безпідставними, так як суди чітко зазначили, що оскільки у позові прокурора відмовляється за безпідставністю, то підстав вирішувати питання про поновлення позовної давності немає необхідності. Верховний Суд зазначає і те, що на час розгляду справи відсутній вирок у кримінальному провадженні № 12017100100006663, при наявності якого судові рішення можуть бути переглянуті у порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) .Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду