розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Микита Тарас Володимирович, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова, у складі судді Фролової Л. Д., від 26 березня

2020 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 18 лютого 2021 року,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Траст Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Траст Фінанс", товариство) звернулось до суду із заявою про заміну стягувача публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк", банк) його правонаступником ТОВ "ФК "Траст Фінанс".

Заяву обґрунтовано тим, що заочним рішенням Галицького районного суду

м. Львова від 20 жовтня 2017 року у справі № 461/13054/14-ц стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором № KF49755 від 05 червня 2008 року у розмірі 62 457,81 доларів США та судовий збір у розмірі 1 887,90 грн з кожного.

29 грудня 2017 року між банком та товариством було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а TOB "ФК "Траст Фінанс" набуло права вимоги за вказаним договором кредиту.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, заяву ТОВ "ФК "Траст Фінанс" задоволено. Замінено стягувача

ПАТ "ВіЕс Банк" на ТОВ "ФК "Траст Фінанс" у справі № 461/13054/14-ц за позовом ПАТ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ "ВіЕс Банк" відступило, а TOB "ФК "Траст Фінанс" набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором № KF 49755 від 05 червня 2008 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Микита Т. В., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про заміну стягувача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Микита Т. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду

м. Львова від 26 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважаючи, що суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 04 червня 2020 року у справі

Звертає увагу на те, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, набуття прав та обов`язків за договором факторингу встановлюється належним його виконанням відповідно до умов договору та ЦК України (435-15) .

Стверджує, що у розглядуваній справі, всупереч висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, не встановлено зміст та обсяг переданих прав та обов`язків від первісного кредитора до заявника.

Також вказує на те, що умови і порядок відступлення права вимоги визначені пунктом 3 договору відступлення, зміст якого відтворено не в повному обсязі.

Вважає, що договір відступлення права вимоги припинив свою дію, а права вимоги залишилися у власності первісного кредитора, оскільки заявником не надано на підтвердження виконання цього договору підписаний додаток про перелік кредитних договорів, за якими відступається право вимоги, та акт приймання-передачі права вимоги за договорами. Також вважає, що витяг з додатку № 1 не є належним доказом, оскільки в ньому відсутні дані щодо підписання його сторонами.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 жовтня

2017 року у справі № 461/13054/14 позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором № KF 49755 від 05 червня 2008 року в розмірі 62 457,81 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 20 жовтня 2017 року становить 1 655 131,96 грн; стягнуто з

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" судовий збір в розмірі

1 887,90 грн з кожного.

29 грудня 2017 року між ПАТ "ВіЕс Банк" та TOB "ФК "Траст Фінанс" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого

ПАТ "ВіЕс Банк" відступило, а TOB "Фінансова компанія "Траст Фінанс" набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором № KF 49755

від 05 червня 2008 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача.

Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

За змістом частин першої, п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи зі змісту наведених норм права, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи універсального правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття первісного кредитора з одночасною заміною його новим кредитором.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження та її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник у таких правовідносинах, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження

№ 61-16520сво18).

Вирішуючи питання про можливість заміни сторони виконавчого провадження у разі відсутності відкритого виконавчого провадження, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

При цьому, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.

За таких обставин звернення до суду із заявою про надання статусу стягувача правонаступнику кредитора відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що на підставі договору відступлення права вимоги

від 29 грудня 2017 року ПАТ "ВіЕс Банк" відступило, а TOB "ФК "Траст Фінанс" набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту № KF 49755

від 05 червня 2008 року,дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про заміну стягувача.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що TOB "ФК "Траст Фінанс", з огляду на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, не набуло прав та обов`язків за договором відступлення права вимоги, є помилковими.

Так, переглядаючи судові рішення в справі № 916/2286/16, Верховний Суд виходив із того, що умови договору відступлення права вимоги передбачали, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення розрахунків за цим договором.

Однак у розглядуваній справі договором відступлення права вимоги

від 29 грудня 2017 року між ПАТ "ВіЕс Банк" та TOB "ФК "Траст Фінанс" передбачено, що дата відступлення прав вимоги це дата підписання даного договору (пункт 1.1); в дату відступлення прав вимоги первісний кредитор вважається таким, що відступив, а новий кредитор таким, що набув права вимоги до боржників та набув усіх прав та обов`язків сторони - кредитора за кредитними договорами (пункт 2.2).

Отже, у справі, що розглядається, сторони правочину погодили інший порядок набуття прав кредитора, ніж у справі № 916/2286/16, на яку посилався заявник в касаційній скарзі.

Колегія суддів також відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, з огляду на те, що в справі №910/1755/19 вирішувався позов про визнання недійсними договору відступлення права вимоги та договору відступлення прав за договорами застави, в той час як у розглядуваній справі судами вирішувалось питання про заміну стягувача.

Відомості про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29 грудня 2017 року в матеріалах справи відсутні.

Для вирішення заяви TOB "ФК "Траст Фінанс"про заміну стягувача у справі

№ 461/13054/14-ц мали значення відомості саме щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором № KF 49755 від 05 червня 2008 року, а не перелік всіх кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені на підставі договору від 29 грудня 2017 року.

Крім того, переглядаючи справу № 461/6252/18 за позовом ТОВ "ФК "Траст Фінанс" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року вважав помилковими мотиви суду першої інстанції щодо відмови в позові через те, що

ТОВ "ФК "Траст Фінанс" є неналежним позивачем у справі.

При цьому у разі якщо ОСОБА_1 вважає, що заборгованість, яка стягнута рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 жовтня 2017 року у справі № 461/13054/14, погашена, то він не позбавлений права надати відповідні докази виконавцю, або за наявності підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України, звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

ОСОБА_2 ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 березня

2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року в касаційному порядку не оскаржує.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Микита Тарас Володимирович, залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін.