Іменем України02 грудня 2021 рокум. Київсправа № 202/843/20-цпровадження № 61-4609св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,учасники справи: позивач - ОСОБА_1,відповідач - товариства з додатковою відповідальністю концерн "Весна", розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року в складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю концерн "Весна" (далі - ТзОВ "Весна") про поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.Позов мотивований тим, що своє звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України він вважає незаконним, безпідставним, необґрунтованим та здійсненим у зв`язку з неприязним відношенням до нього зі сторони заступника директора ТДВ концерн "Весна". Протягом багато років на зазначеному підприємстві він мав кращі показники по витребуванню дебіторської заборгованості, мав авторитет серед співробітників та не притягався до дисциплінарної відповідальності. При звільненні йому не було запропоновано посаду адміністратора з використання майна або будь-яку іншу.22 жовтня 2019 року він отримав наказ про звільнення, що стало наслідком погіршення його стану здоров`я, у зв`язку з чим він знаходився на стаціонарному лікуванні з 27 грудня 2019 року по 10 січня 2020 року. Звільнення його з роботи призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя. Також ці обставини вплинули й на стан здоров`я його матері, у зв`язку з чим йому діями відповідача була заподіяна моральна шкода, яку він оцінив у 40 000 грн.Просив суд поновити його на посаді старшого адміністратора управління з використання майна № 2 ТзОВ "Весна", стягнути з ТзОВ"Весна" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 січня 2020 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 40 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанційРішенням Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням трудового законодавства, так як у ТзОВ "Весна" відбулось скорочення штату, що призвело до вивільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ березні 2021 рокупредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_2,подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргуПідставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц, постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 321/369/17-ц, постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У червні 2021 року ТзОВ "Весна" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судами обставини справи

Встановлено, що згідно з наказом від 31 березня 2008 року № 20-о/с ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника управління з використання майна акціонерного товариства відкритого типу "Концерн "Весна".28 квітня 2011 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого адміністратора управління з використання майна № 2 з 01 травня 2011 року зі збереженням неповного робочого часу, а саме триденного робочого тижню, з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу, з посадовим окладом згідно штатного розпису.Згідно з наказом директора товариства з додатковою відповідальністю "Концерн "Весна" від 28 жовтня 2019 року № 8у зв`язку з відсутністю функціональних потреб у посаді старшого адміністратора та пов`язаних з цим змін в організації виробництва та праці здійснено скорочення штату працівників, а саме: скорочено посаду старшого адміністратора управління з використання майна № 2 і виключено її зі штатного розпису 31 грудня 2019 року.Директором товариства з додатковою відповідальністю "Концерн "Весна" було складено попередження від 28 жовтня 2019 року, в якому ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади старшого адміністратора управління з використання майна № 2 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП 30 грудня 2019 року, з повідомленням, що відсутні вакантні посади у товаристві.Із наказом від 28 жовтня 2019 року № 8 та попередженням про звільнення від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися, про що складено акт від 28 жовтня 2019 року та ОСОБА_1 було роз`яснено зміст і вимоги пункту 1 статті 40 і статті 49 КЗпП України.Наказом директора товариства з додатковою відповідальністю концерн "Весна" від 13 січня 2020 року № 5-к ОСОБА_1, старшого адміністратора управління з використання майна № 2, звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 13 січня 2020 року.Згідно зі штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців, робітників ТДВ "Концерн "Весна" на 2019 рік, затвердженим директором ТДВ "Концерн "Весна", станом на 26 жовтня 2019 року вільні посади у відповідача були відсутні. У товаристві з додатковою відповідальністю "Концерн "Весна" вакантні посади були відсутні до дня звільнення позивача, тобто до 13 січня 2020 року, що підтверджується наданою відповідачем довідкою від 06 березня 2020 року № 104/1.Позивач не був членом будь-якої профспілкової організації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі визначено у статтях 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При цьому, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця. Позивача було завчасно попереджено про наступне звільнення, вакантні посади на момент звільнення позивача були відсутні на підприємстві. Позивач не довів, що його звільнення було незаконним, а роботодавцем порушено процедуру його звільнення. Враховуючи відсутність підстав для поновлення на роботі, суди правильно вважали, що позов в частині відшкодування моральної шкоди є безпідставним.У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц, постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 321/369/17-ц, постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм права, встановлені різні фактичні обставини, а тому висновки у цих справах не підлягають застосуванню у розглядуваній справі.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуП О С Т А Н О В И В:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,залишити без задоволення.Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.