розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Філіпової І. М. від 16 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С., від 11 серпня 2021 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, щопостановою у справі про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесеною головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненком Р. В., її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 34, частинами першою, другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 5, 11 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (466-2011-п) , та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 950, 00 грн.

Вказана постанова була винесена на підставі протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 31 травня 2019 року та акту перевірки № 197 від 30 травня 2019 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 280/3198/19 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю: визнано протиправною та скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В., визнано протиправним та скасовано припис № 46 від 31 травня 2019 року, винесений головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. Постановою Третього адміністративного суду від 13 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду було змінено щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Позивачка вважала, що вона не вчиняла адміністративного правопорушення, та її безпідставно було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Із урахуванням зазначеного, позивачка просила стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області на свою користь у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено порушення її прав при проведенні відповідачем позапланової перевірки, особливо враховуючи те, що позивачка не є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, а лише представляє інтереси власника ОСОБА_2 за довіреністю. Позивачкою також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та погіршенням її стану здоров`я. Позивачка посилалася на те, що діями відповідача було нанесено шкоду її діловій репутації, проте вона не зазначила у чому полягає така шкода, яким чином винесення спірної постанови та припису могло вплинути на її ділову репутацію. Крім того, заявлена позивачкою сума моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн жодним чином не обґрунтована.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року

у цій справі змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак помилково відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, оскільки у задоволенні позовних вимог необхідно було відмовити з підстав незалучення до участі у цій справі іншого (належного) відповідача - Держави України в особі Державної казначейської служби України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

23 вересня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду Запорізької області від 16 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що висновки судів не відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц

У касаційній скарзі заявниця звертає увагу, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження та порушуючи її конституційні права, вчинив неправомірні дії, які полягають у наступному: проведення незаконної перевірки; винесення незаконної постанови, якою її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення; винесення припису; здійснення втручання в особисте життя; здійснення несанкціонованої фотофіксації місця її проживання.

Заявниця також вказує на те, що внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності принижено її ділову репутацію як юриста, для відновлення якої необхідно докласти зусиль.

Згідно доводів позивачки, внаслідок незаконних дій щодо неї, здійснених головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненком Р. В., непропорційного і невиправданого втручання в охоронювані законом права на свободу та особисту недоторканість, їй завдано психологічних та моральних страждань, які вона, із урахуванням положень статті 23 ЦК України, оцінила у розмірі 100 000, 00 грн.

На думку ОСОБА_1,залучення, або ж незалучення у спорах подібної категорії Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України. Незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 травня 2019 року Головним інспектором державного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. складено акт № 197 за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Вказана перевірка проводилася на підставі направлення № 161 від 15 травня 2019 року для здійснення позапланової перевірки на об`єкті "споруда невідомого призначення" за адресою: АДРЕСА_1, за зверненням Долинської сільської ради від 11 квітня 2019 року.

31 травня 2019 року головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно- будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В. було складено припис № 46 щодо усунення виявлених порушень, в якому він вимагав з 31 травня 2019 року зупинити будівельні роботи на об`єкті "житловий будинок з господарським будівлями та спорудами" за адресою: АДРЕСА_1, до отримання права на виконання будівельних робіт у відповідності до вимог законодавства, а також привести зазначений об`єкт у відповідність до вимог законодавства.

Постановою № 48 від 19 червня 2019 року по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 96 КУпАП та неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5 950, 00 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 280/3198/19 визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення № 48 від 19 червня 2019 року, винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області Черненок Р. В.; визнано протиправним та скасовано припис № 46 від 31 травня 2019 року, винесений головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Черненок Р. В.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року в адміністративній справі № 280/3198/19 змінено, шляхом доповнення його резолютивної частини абзацом наступного змісту "Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1".

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, а тому у задоволені позовних вимог слід відмовити саме з цих підстав, не розглядаючи вимоги по суті.

Однак із таким висновком погодитися не можна виходячи із наступного.

Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці правовідносини характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000сво18 зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі відповідного територіального органу Державної казначейської служби України. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у цій справі інтереси держави представляють органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України, неправомірними рішеннями яких, як вважала позивачка, їй завдано шкоду.

Відмовивши у задоволенні позову з формальних міркувань, апеляційний суд не переглянув справу в апеляційному порядку по суті, не надав належної оцінки доводам апеляційної інстанції та обґрунтованості позовних вимог.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина третя статті 411 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду винесена без додержання норм процесуального права, а висновки суду апеляційної інстанції не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у вищевказаних постановах.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржена постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Запорізького апеляційного суду.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції, із урахуванням висновків викладених у цій постанові, необхідно надати належну оцінку доводам апеляційної інстанції, а також обґрунтованості заявлених позивачкою позовних вимог.