Короткий зміст позовних вимогУ липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила визначити розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,1406 га, яка розташована на АДРЕСА_1, відведеної для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, господарських будівель та споруд, встановивши їх в наступних частках/розмірах: за ОСОБА_1 - 3/4 частини земельної ділянки; за ОСОБА_3 - 1/4 частини земельної ділянки.Також просила встановити порядок користування вказаною земельною ділянкою шляхом виділення їй в натурі (на місцевості) окремої частини земельної ділянки загальною площею 1 054,50 кв. м, що становить 3/4 її частини, в межах та конфігурації, які визначені першим варіантом порядку користування земельною ділянкою (Додаток № 2 до висновку експерта № 1909 від 25 травня 2018 року); ОСОБА_3 просила виділити окрему частину земельної ділянки загальною площею 351,50 кв. м, що становить 1/4 її частини, в межах та конфігурації, які визначені першим варіантом порядку користування земельною ділянкою (Додаток № 2 до висновку експерта № 1909 від 25 травня 2018 року).В обґрунтування позову зазначала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 592, виданого 29 березня 1986 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області, та договору дарування, укладеного 25 грудня 1974 року між нею і ОСОБА_4, посвідченого виконавчим комітетом Великобичківської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області за № 249, їй, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ), на праві спільної часткової власності належить ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_2 .Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 1985 року ОСОБА_3 було виділено в натурі 1/4 частину в будинку АДРЕСА_2 та частину відкритої веранди площею 25,70 кв. м, виселено її з сім`єю з приміщень АДРЕСА_4 і вселено туди ОСОБА_3 .Отже, на даний час житловий будинок фактично розділений між співвласниками пропорційно до часток, визначених рішенням суду.Листом Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області № Т-00220/02-14 від 04 березня 2016 року її повідомлено про те, що за дворогосподарством АДРЕСА_2 обліковується земельна ділянка площею 0,1406 га.Разом із тим, присадибна земельна ділянка на сьогодні перебуває у спільній сумісній власності сторін без визначення її часток та виділення їх в натурі.На пропозицію досудового врегулювання спору шляхом надання згоди на розподіл присадибної земельної ділянки пропорційно до часток в праві власності на житловий будинок, з подальшим виготовленням кожним із співвласників відповідної документації щодо місця розташування та конфігурації земельних ділянок, які будуть відведені на місцевості (в натурі), відповідач відповіді не надала.Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанціїРішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.Визначено розмір часток співвласників - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0, 1406 га, яка розташована на АДРЕСА_1, встановлено їх в наступник частках/розмірах: за ОСОБА_1 - ѕ частини земельної ділянки; за ОСОБА_3 - ј частину земельної ділянки.Встановлено порядок користування земельною ділянкою шляхом виділення в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 окремої частини земельної ділянки загальною площею 1 054, 50 кв. м, що становить ѕ частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в межах та конфігурації, які визначені першим варіантом порядку користування земельною ділянкою (додаток № 2 до висновку експерта № 1909 від 25 травня 2018 року).ОСОБА_3 виділено окрему частину земельної ділянки загальною площею 351, 50 кв. м, що становить ј частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в межах та конфігурації, які визначені першим варіантом порядку користування земельною ділянкою (додаток № 2 до висновку експерта № 1909 від 25 травня 2018 року).Вирішено питання розподілу судових витрат.Суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності сторін, порядок користування якою ними не визначений, що є підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 липня 2020 року залучено до участі в справі правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2018 року скасовано.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за домогосподарством АДРЕСА_2 обліковується земельна ділянка площею 0, 1406 га. В матеріалах справи відсутні докази, що сторони на час розгляду справи судом першої інстанції у встановленому законом порядку оформили право власності на вказану земельну ділянку.З огляду на викладене, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності сторін і наявні правові підстави для визначення часток співвласників у праві спільної часткової власності на земельну ділянку та встановлення порядку користування цією земельною ділянкою шляхом виділенні в натурі (на місцевості) їх частин кожній зі сторін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скаргиУ вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2018 року.В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6- 841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 1806/8889/12.Відповідно до статті 90 ЗК Української РСР 1970 року, яка діяла на момент набуття сторонами права власності на житловий будинок, при переході права власності на будівлю до особи переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.Відтак, до неї перейшла у користування та частина земельної ділянки, на якій розміщена належна їй частина будинковолодіння, а також частина земельної ділянки, необхідна для обслуговування будинку.Встановлюючи порядок користування земельною ділянкою суд лише визначає умови, на яких співвласники її використовуватимуть з метою забезпечення ефективної реалізації ними своїх прав щодо користування майном. Будь-яких питань, пов`язаних з розпорядженням земельною ділянкою чи з правом власності на неї, суд у такій справі не вирішує, що виключає порушення прав відповідача судом першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Рахівського районного суду Закарпатської області, а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року.24 листопада 2020 року справа № 305/1207/16 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуди встановили, що сторонам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_2, ОСОБА_1 належить ѕ його частини, а ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2, належало ј частини цього будинку. ОСОБА_1 набула право власності на частину будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 592, виданого 29 березня 1986 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області, та договору дарування, укладеного 25 грудня 1974 року з ОСОБА_4, посвідченого виконавчим комітетом Великобичківської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області за № 249.Рішенням народного суду Тячівського району Закарпатської області від 29 жовтня 1985 року виділено ОСОБА_3 в натурі ј частину будинку АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 і частину відкритої веранди площею 25, 7 кв. м.Відповідно до листа Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області № Т-00220/02-14 від 04 березня 2016 року згідно матеріалів інвентаризації земель селища Великий Бичків, затверджених рішенням 43 сесії VI скликання Великобичківської селищної ради № 1294 від 03 жовтня 2014 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель в межах населеного пункту Великий Бичків, Рахівського району Закарпатської області", за дворогосподарством АДРЕСА_2 обліковується земельна ділянка площею 0,1406 га.У цьому ж листі ОСОБА_1 роз`яснено, що для оформлення документів на право власності на зазначену земельну ділянку їй необхідно разом з співвласником житлового будинку укласти договір з ліцензованою землевпорядною організацією про проведення геодезичної зйомки земельної ділянки, подати заяви та збірний кадастровий план земельної ділянки на розгляд сесії селищної ради для надання дозволу на оформлення проекту відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують належність спірної земельної ділянки на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваСтаттею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Відповідно до частини першої статті 90 ЗК Української РСР 1970 року (яка діяла на момент набуття сторонами права власності на спірне нерухоме майно) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.Таким чином, набувши право власності на ѕ частин будинку АДРЕСА_2, до ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою у відповідній частці, а до ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2, перейшло право користування земельної ділянкою відповідно до розміру належної їй ј частини будинку.Пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) " передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.Пунктом 7 Перехідних Положень ЗК України (2768-14) (2001 року) визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.Особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу (стаття 91 ЗК Української РСР 1970 року).Згідно з частиною першою статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).Відповідно до частини третьої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Встановивши, що ОСОБА_1 не надала суду належні та допустимі докази на підтвердження належності їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності спірної земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що відповідно до ЗК Української РСР 1970 року, який діяв на момент набуття сторонами права власності на житловий будинок, при переході права власності на будівлю до особи переходило право користування земельною ділянкою, а не право власності на неї, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання розміру часток співвласників в праві спільної часткової власності на земельну ділянку та встановлення порядку користування цією земельною ділянкою шляхом виділення в натурі (на місцевості) частин земельної ділянки.Вказаний висновок не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6- 841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 1806/8889/12.Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЗгідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. ЧервинськаСуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. КоротунМ. Ю. Тітов