Постанова

Іменем України 01 грудня 2021 рокум. Київсправа № 757/37325/18провадження № 61-14417св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Люгер-Авто",розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люгер-Авто" (далі - ТОВ "Люгер-Авто") про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману.Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2018 року між ним та ТОВ "Люгер-Авто" було укладено договір № 300043. Він розраховував за цим договором отримати у власність трактор МТЗ 622 вартістю 300 000 грн.У цей же день сплатив на рахунок товариства 30 000 грн, як частину вартості транспортного засобу. Сплатив вказану суму, оскільки був переконаний представниками відповідача про поставку йому протягом 3-х днів з дня підписання цього договору міні-трактора, який знаходиться у іншому регіоні. Після неодноразових телефонних дзвінків до ТОВ "Люгер-Авто", представник останнього відмовився у поверненні коштів та зазначив, що він не має на меті продавати транспортний засіб, а лише надає інформаційно-консультаційні послуги та представництво його інтересів і тому сплачені кошти поверненню не підлягають.Вважав, що такі дії відповідача ввели його в оману.Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір від 31 березня 2018 року № 300043, укладений між ним та ТОВ "Люгер-Авто".

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїЗаочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів обґрунтованості своїх вимог, а саме того, що ТОВ "Люгер-Авто" мало умисел ввести його в оману щодо предмету оспорюваного договору, умови якого є чіткими та зрозумілими.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року - без змін.Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законне та обґрунтоване рішення по суті спору.Апеляційний суд вказав, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним, пославшись на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 908/3262/16.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним договір від 31 березня 2018 року № 300043, укладений між ним та ТОВ "Люгер-Авто".

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доказам у справі та належно не врахували доводи його позовної заяви про те, що працівник ТОВ "Люгер-Авто" ввів його в оману щодо правової природи спірного договору, завіривши його, що сплачені ним кошти є завдатком за придбаний ним транспортний засіб.Суди не врахували, що текст спірного договору навмисно складений так, щоб увести іншу особу в оману.Вважає, що зі змісту наданого ТОВ "Люгер-Авто" аналітичного висновку про те, що бажаний транспортний засіб неможливо придбати за 300 000 грн, вбачається, що виконавець не виконав та не збирався виконувати жодного із зобов`язань, які зазначені в розділі "Предмет договору".

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.11 листопада 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами31 березня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 300043.За змістом договору замовник - ОСОБА_1, доручає виконавцю ТОВ "Люгер-Авто" здійснити дії, а саме: пошук належного транспортного засобу і інформування замовника про продавців такого транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні (інформаційно-консультаційна послуга); здійснити представництво інтересів замовника при укладенні договорів щодо отримання транспортного засобу у продавця у тому числі аналіз і оцінку ризиків в межах переданих повноважень; щодо укладення договору щодо отримання транспортного засобу у відповідного продавця; дії щодо представництва інтересів замовника у відносинах з третіми особами, в тому числі державними органами з питань виконання умов укладених договорів замовника з отримання транспортних засобів в тому числі з наданням юридичної допомоги, складання відповідних заяв, представництво у судах та органах виконавчої служби України в разі порушення умов договорів.У пункті 1.2 договору зазначено назву транспортного засобу, ціна його придбання вказана у додатках №№ 1, 2 до договору.Розділ 4 договору регламентує порядок надання юридичних послуг виконавцем, а розділ 5 договору регламентує порядок отримання транспортного засобу та у пункті 5.1 передбачено, що замовник при підписанні акту приймання-передачі транспортного засобу зобов`язаний оглянути його у місці поставки протягом 3-х робочих днів з моменту повідомлення його про адресу місця поставки.Згідно з квитанцією № 7 ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ "Люгер-Авто" 30 000 грн з призначенням платежу згідно з договором від 31 березня 2018 року № 300043.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуПідстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" вказав, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що він не надав жодного належного, допустимого та достовірного доказу для підтвердження позовних вимог, зокрема і доказів про наявність умислу у діях відповідача, як ознак обману під час укладання спірного договору.Посилання заявника у касаційній скарзі на правові висновки у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а, навпаки, їх висновки відповідають тим, які були викладені у наведеній постанові Верховного Суду.Доводи ОСОБА_1 про те, що працівник ТОВ "Люгер-Авто" ввів його в оману щодо правової природи спірного договору, завіривши його, що сплачені ним кошти є завдатком за придбаний ним транспортний засіб, ним не доведені, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.Посилання касаційної скарги на те, що зі змісту наданого ТОВ "Люгер-Авто" аналітичного висновку про те, що бажаний транспортний засіб неможливо придбати за 300 000 грн, вбачається, що виконавець не виконав та не збирався виконувати жодного із зобов`язань, які зазначені в розділі "Предмет договору", не впливають на правильність судових рішень у цій справі та не входить до предмету доказування у цій справі.Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що в оспорюваному договорі не йдеться про продаж відповідачем позивачу транспортного засобу, про сплату позивачем частини вартості транспортного засобу та інше. Та обставина, що відповідач не підшукав для позивача вказаний у додатку до договору транспортного засобу за обумовленою договором ціною, не може бути підставою для визнання договору недійсним, а може свідчити лише про невиконання відповідачем доручення позивача. У такому випадку ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про захист своїх прав у зв`язку із неналежним виконанням умов договору з посиланням, у тому числі, і на норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк