Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Яготинського районного нотаріального округу Черних О. В., про стягнення боргу за договором позики із спадкоємця позичальника, посилаючись на те, що 27 квітня 1997 року ОСОБА_3 отримав від нього в борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, які зобов`язався повернути за першою вимогою, про що власноруч написав розписку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, так і не виконавши за життя свої зобов`язання за договором позики. Спадкоємцем першої черги майна померлого ОСОБА_3, який прийняв спадщину в установленому законом порядку, є ОСОБА_2 (син спадкодавця). В серпні 2018 року він подав до приватного нотаріуса Яготинського районного нотаріального округу Черних О. В. заяву-претензію з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Таку ж претензію він надіслав на адресу ОСОБА_2 . Однак вжиті ним заходи досудового врегулювання спору не дали результатів, взяту батьком позику відповідач не повернув. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати його кредитором спадкодавця ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь в межах спадкового майна заборгованість за договором позики, укладеним 27 квітня 1997 року, в розмірі 10 000 доларів США в національній валюті України, за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду.Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Кисіль О. А. позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 кредитором спадкодавця ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах спадкового майна заборгованість за договором позики, укладеним 27 квітня 1997 року, в розмірі 10 000 доларів США в національній валюті України, за курсом НБУ станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідача як спадкоємця позичальника повернути суму боргу за договором позики, в межах вартості одержаного у спадок майна. Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Вак О. В. задоволено. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом не було враховано, що згідно з долученою до позовної заяви розпискою від 27 квітня 1997 року ОСОБА_3 взяв у позивача в борг грошові кошти не як фізична особа, а як президент Української агропромислової фірми "Украгропромінвест" (далі - УАПФ "Украгропромінвест", Фірма), тобто батько відповідача діяв в інтересах юридичної особи. Вищезгадана розписка була написана на виконання письмового договору позики від 27 квітня 1997 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фірмою в особі президента ОСОБА_3 . Відтак, боржником у спірних правовідносинах та, відповідно, відповідачем у справі має виступати УАПФ "Украгропромінвест", а не ОСОБА_2 . Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), заявник вказав, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Під час розгляду справи сторона відповідача не надала оригінал укладеного з УАПФ "Украгропромінвест" договору позики від 27 квітня 1997 року, а його представник поставив під сумнів відповідність не засвідченої у встановленому порядкукопії цього документа оригіналу, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано не взяв такий доказ до уваги. Натомість всупереч вимогам статей 78, 89, 95 ЦПК України апеляційний суд прийняв та дослідив вищезгаданий договір, тобто вирішив спір за недопустимим доказом, наданим відповідачем.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Яготинського районного суду Київської області.11 жовтня 2021 року справа № 382/2284/18 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.Згідно зі статтею 374 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ), чинного на час укладення договору позики від 27 квітня 1997 року, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.Договір позики на суму понад п`ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 ЦК Української РСР).Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.Судами встановлено, що за змістом розписки від 27 квітня 1997 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, які зобов`язався повернути на першу вимогу. У розписці під прізвищем та ініціалами " ОСОБА_2" в дужках написано: Президент фірми "Украгропромінвест". Окрім підписуОСОБА_3, документ скріплено печаткою Фірми. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.Матеріалами спадкової справи № 113/2018, заведеної 11 липня 2018 року приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Чернихом О. В., підтверджується, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2, який своєчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та оформив свої спадкові права, отримавши відповідні свідоцтва про право на спадщину.В матеріалах вищезгаданої спадкової справи також міститься зареєстрована 03 вересня 2018 року приватним нотаріусом в книзі реєстрації за № 411 заява-претензія ОСОБА_1 з проханням довести до відома спадкоємців ОСОБА_3 про його вимогу як кредитора повернути борг за договором позики в розмірі 10 000 доларів США. Про наявність такої вимоги нотаріус повідомив сина спадкодавця - ОСОБА_2 .Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.Саме на підставі норм статті 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до відповідача в цій справі.Заперечуючи проти позову, сторона відповідача посилалася на те, що ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 в борг грошові кошти не як фізична особа, а як президент УАПФ "Украгропромінвест", тобто він діяв в інтересах юридичної особи. Вищезгадана розписка була написана на виконання умов укладеного зФірмою письмового договору позики. Відтак, позичальником у спірних правовідносинах є УАПФ "Украгропромінвест".На підтвердження зазначених обставин сторона відповідача надала суду:- копію договору позики від 27 квітня 1997 року, укладеного між ОСОБА_1 (позикодавець) та УАПФ "Украгропромінвест" в особі президента фірми ОСОБА_3 (позичальник), за змістом якого позикодавець надав позичальнику в борг 10 000 доларів США на потреби Фірми. Позичальник зобов`язався повернути позику в будь-який час за вимогою позикодавця, однак не пізніше 27 квітня 2000 року (пункти 1, 2). Зарахування позики відбувається шляхом внесення грошових коштів в касу позичальника і оформляється прихідним касовим ордером. Факт передання грошових коштів додатково підтверджується розпискою (пункти 3, 4);- копію прихідного касового ордера від 27 квітня 1997 року № 88 про внесення у касу Фірми 10 000 доларів США на підставі договору позики від 27 квітня 1997 року, оригінал якого був оглянутий місцевим судом.Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача вказала на відсутність в її довірителя та у Фірми оригіналу договору позики від 27 квітня 1997 року, копію якого сторона позивача поставила під сумнів.Вирішуючи спір по суті, місцевий суд виходив з того, що через ненадання відповідачем оригіналу договору позики від 27 квітня 1997 року такий доказ не може бути взятий до уваги, а отже, й слугувати підтвердженням факту того, що надана позивачем розписка є невід`ємною частиною укладеного між ОСОБА_1 та УАПФ "Украгропромінвест" договору позики та/або прибуткового касового ордера, який не містить прізвища, імені та по батькові касира і головного бухгалтера.Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для стягнення боргу за договором позики саме із спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2, зазначивши, що наявна в матеріалах справи розписка, яка була складена того ж дня, що й договір позики, підписана ОСОБА_3 не як фізичною особою, а як президентом УАПФ "Украгропромінвест" і скріплена печаткою фірми. Відтак, виходячи з аналізу договору позики від 27 квітня 1997 року та боргової розписки від 27 квітня 1997 року, суд вважав, що остання була видана саме на виконання укладеного в інтересах Фірми договору. При цьому ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що договір позики та розписка є різними правочинами, і що 27 квітня 1997 року ним було укладено два договори позики - один із ОСОБА_3 як фізичною особою, а інший - з УАПФ "Украгропромінвест". При цьому в судовому засіданні позивач пояснив, що 27 квітня 1997 року він уклав лише один договір, за яким надав у позику 10 000 доларів США. Оскільки стороною договору позики від 27 квітня 1997 року є УАПФ "Украгропромінвест", яка і зобов`язалася повернути позивачу грошові кошти, то боржником у спірних правовідносинах та, відповідно, відповідачем у справі має виступати вказана юридична особа.У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.У частинах першій-четвертій статті 83 ЦПК України зазначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.Відповідно до частин першої, другої, четвертої-шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.Аналіз матеріалів справи свідчить, що надана стороною відповідача копія договору позики від 27 квітня 1997 року, яка була поставлена іншою стороною під сумнів, не засвідчена у встановленому порядку, оригінал цього письмового доказу відсутній.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Всупереч вищезазначеним вимогам процесуального законодавства апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення, встановивши фактичні обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - копії письмового договору позики, яким сторона відповідача обґрунтовувала свої заперечення на позов, за відсутності оригіналу вказаного договору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів вирішується судом.Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом вирішено спір за належним, проте недопустимим доказом у справі (копією договору позики), наданим стороною відповідача в обґрунтування своїх заперечень.При цьому, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не зазначив правові аргументи на спростування висновків місцевого суду щодо неможливості взяття до уваги наявного в матеріалах справи прихідного касового ордера з огляду на те, що цей документ не містить прізвища, імені та по батькові касира і головного бухгалтера, та не перевірив указаний доказ на предмет його допустимості і належності в сукупності та взаємозв`язку з оформленим у вигляді розписки договором позики.Невстановлення судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду справи фактичних обставин, що мають суттєве значення, на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку Верховним Судом правильності застосування цим судом норм матеріального права.Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, є обґрунтованими.Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").Відповідно до пункту 4 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін на підставі допустимих доказів і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.Постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук