Короткий зміст вимог позовної заявиУ травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" про визнання недійсним договору та визнання права власності.Позовні вимоги мотивовані тим, що з 02 січня 1979 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 03 березня 2004 року між ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" та ОСОБА_2 укладено договір № 14, відповідно до умов якого її чоловік здійснювали фінансування об`єкта нерухомості квартири АДРЕСА_1 за рахунок власних коштів у спосіб пайової участі в будівництві житлового будинку на земельній ділянці, що належить ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" на праві власності. Цей договір підписаний її чоловіком, який діяв в інтересах подружжя. Крім того, за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 28 лютого 2006 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрковою О. А. за реєстраційним номером 369, її чоловік придбав земельну ділянку, на якій розташований будинок, квартира в якому фінансувалася згідно з умовами договору від 03 березня 2004 року. Фінансування будівництва здійснювалось за спільні кошти подружжя в період перебування у шлюбі, про що свідчать квитанції на суму 171 925,01 грн. 21 квітня 2015 року ОСОБА_2 зареєструвався у квартирі на АДРЕСА_1 . Згодом їй стало відомо, що ОСОБА_2 без її згоди 23 грудня 2005 року уклав додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року про пайову участь в будівництві житла, в якому вигодонабувачем вказав ОСОБА_3 . Після укладення відповідачем оспорюваного правочину 23 січня 2006 року останній оплатив відшкодування витрат на технічний паспорт квартири на АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 03 жовтня 2006 року отримав свідоцтво про право власності на цю квартиру та 22 листопада 2006 року витяг про реєстрацію права власності вказаної квартири. Вона не надавала згоди на укладення додаткової угоди. Таким чином, ОСОБА_2, уклавши оспорюваний правочин без її згоди, розпорядився спільним майном подружжя, що свідчить про його недійсність.ОСОБА_1 просила:визнати недійсною додаткову угоду від 23 грудня 2005 року про внесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року, укладену між ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" та ОСОБА_2 ;визнати за нею право власності на Ѕ квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано недійсною угоду від 23 грудня 2005 року про винесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року, укладену між ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .Вирішено питання про розподіл судових витрат.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з копіями квитанцій та це не оспорювалося сторонами пайові внески за спірну квартиру було внесено ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачкою. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що вказані кошти є особистою власністю ОСОБА_2, суду не надано. Тому на підставі статей 60, 61 СК України спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Уклавши 23 грудня 2005 року додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал", відповідно до умов якої права на квартиру АДРЕСА_1 виникають у вигодонабувача ОСОБА_3 (який на цій підставі став власником квартири) ОСОБА_2 здійснив розпорядження об`єктом спільного майна, на що необхідною була згода позивачки. Оскільки при укладенні додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору 03 березня 2004 року № 14 від з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" позивачка ні письмової, ні нотаріально засвідченої згоди на укладення такого правочину не надавала, про укладення такої угоди її не було повідомлено, що визнано відповідачами, суд зробив висновок, що вказана угода суперечить вимогам статті 65 СК України, а тому підлягає визнанню недійсною.Оскільки судом визнано недійсною угоду від 23 грудня 2005 року про винесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року, укладену між ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" та ОСОБА_2, то на підставі статті 70 СК України за позивачем необхідно визнати право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .У січні 2020 року АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", як особа, яка не брала участі, оскаржило в апеляційному порядку рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 вересня 2017 року.Постановою Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", задоволено.Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 вересня 2017 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щопри укладенні додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма Інтергал" потрібна була згода ОСОБА_1 . Проте позивачка звернулася до суду з позовом з пропуском позовної давності, оскільки оспорювану додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору № 14 від 03 березня 2004 року укладено 23 грудня 2005 року, а позивачка звернулася із позовом лише в травні 2017 року, і нею не надано належних та допустимих доказів, що протягом 12 років їй не було відомо про те, що спірна квартира належить на праві власності її синові ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги04 листопада 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що згідно зі статтею 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Якщо таке порушення (неповідомлення про дату судового засідання, не залучення особи як співвідповідача чи третьої особи тощо) не призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд має вказати на це і у судовому рішенні, визнавши, що особу дійсно не повідомили, але це не призвело до неправильного вирішення справи (тобто дати правове обґрунтування). Аналогічно, якщо вказане порушення (неповідомлення про дату судового засідання, незалучення особи як співвідповідача чи третьої особи тощо) призвело до неправильного вирішення справи, апеляційний суд має вказати і на це у судовому рішенні, визнавши, що особу дійсно не повідомили, але це призвело до неправильного вирішення справи (тобто дати правове обґрунтування). Однак судом апеляційної інстанції такого обґрунтування не здійснено. Оскільки АТ "Альфа-Банк" не має жодного відношення до даного спору про право власності подружжя, рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 вересня 2017 року по суті є правильним, не зачіпає прав та інтересів АТ "Альфа-Банк", його майна чи майнових (немайнових) прав. Підстав для застосування статей 256, 261 ЦК України в апеляційного суду не було.

Рух справиУхвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року: відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданому представником ОСОБА_4, про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено досудового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року узадоволенні клопотання АТ "Альфа-Банк", яке підписане представником Блажевським П. І., про продовження строку на подання відзиву відмовлено; відзив АТ "Альфа-Банк", який підписаний представником Блажевським П. І., на касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, залишено без розгляду.

Межі та підстави касаційного переглядуПереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вказано, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_4, містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10, від 19 червня 2019 року у справі № 686/11900/13-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц.

Позиція Верховного СудуКолегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року по справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21) вказано, що "у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті". У справі, що переглядається: АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", подало апеляційну скаргу на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 вересня 2017 року як особа, яка не брала участі у справі;в апеляційній скарзі банк зазначав, що згідно з іпотечним договором, посвідченим 12 червня 2007 року, ОСОБА_3 передав у іпотеку АТ "Укрсоцбанк" спірне майно - квартиру АДРЕСА_1 . Єдиним наміром незалучення до участі у справі іпотекодержателя є намір уникнути відповідальності за невиконання договірних обов`язків, а саме за договором іпотеки (а. с. 82-84).Аналіз оскарженої постанови свідчить, що при апеляційному перегляді апеляційний суд не зробив висновку про те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк". При цьому апеляційний суд за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів пропуску позивачкою позовної давності.За таких обставин, апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, апеляційній суд повинен встановити, чи вирішено рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів пропуску позивачкою позовної давності.Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року по справі № 1522/29828/12 (провадження № 61-6594св21) колегія суддів вважає, що: оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржену постанову апеляційного суду - скасувати; справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витратЗгідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,