Постанова

Іменем України29 листопада 2021 рокум. Київсправа № 756/48581/18провадження № 61-13677св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах

та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Акціонерне товариство "ВТБ Банк", ОСОБА_5, ОСОБА_6,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - АТ "ВТБ Банк"), ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним.Позов обґрунтовано тим, що 10 серпня 2010 року між ОСОБА_5 та АТ "ВТБ Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії № 16П згідно з умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року, договору про внесення змін до кредитного договору від 04 березня 2011 року № 2, позичальнику надано кредит у розмірі 25 000 000,00 грн з оплатою 16 % річних та датою повернення у строк до 04 березня 2012 року.Позивач вважає, що умови кредитного договору є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки позичальнику не було надано інформацію про умови кредитування у формі передбаченій законодавством, також не надано детальний опис сукупної вартості кредиту та обмежено право дострокового повернення кредиту.Позивач не надавала згоду на передачу її персональних даних банку у частині передачі інформації щодо її власних доходів, а також не надавала згоди на підписання її чоловіком кредитного договору.Ураховуючи відсутність згоди позивача на укладення кредитного договору, а також посилаючись на те, що кошти на оплату заборгованості за кредитним договором отримуються з сімейного бюджету, позивач, як дружина позичальника за кредитним договором, звернулась до суду з цим позовом, оскільки вважає, що оспорюваний правочин порушує права та охоронювані законом інтереси її та спільних з позичальником дітей.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа судами розглядалась неодноразовоРішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, позов залишено без задоволення.Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачем не спростовано того, що про кредитний договір вона знала з часу його укладення, належними та допустимими доказами підтверджується той факт, що ОСОБА_4 про спірний кредитний договір знала з часу його укладення. Відхиляючи доводи позивача про те, що кредитний договір не відповідає вимогам ЗУ "Про захист прав споживачів" та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позивач не є стороною договору, вона, разом зі своїми неповнолітніми дітьми, інтереси яких вона представляє, не є споживачами в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому дія зазначеного Закону на них не розповсюджується.Відхиляючи доводи позивача щодо порушення її права на особисте життя та його таємницю і порушення законодавства про захист персональних даних, суди дійшли висновку, що зобов`язання ОСОБА_5 надавати інформацію про доходи в тому числі і позивача, як це передбачено пунктом 5.3.2 спірного договору, не вказує на те, що інформація буде надаватись без згоди ОСОБА_4 . Матеріали справи не містять доказів і того, що кошти, отримані відповідачем ОСОБА_5 за договором кредиту, використані в інтересах сім`ї.

Узагальнені доводи касаційної скаргиУ серпні 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків Верховного Суду щодо презумпції спільного права власності на майно, судами помилково враховано висновок Верховного Суду викладений у постанові від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18. Крім того, ОСОБА_4 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також, підставою оскарження судових рішень зазначає пункти 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки судом першої інстанції справу розглянутоу порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, у касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц.

Доводи інших учасників справиУ жовтні 2021 року ОСОБА_6 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначав, що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/48581/18, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом10 серпня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" (правонаступником якого є АТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16П, за умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року та договору про внесення змін до кредитного договору від 04 березня 2011 року № 2, ОСОБА_5 надано кредит в розмірі 25 000 000,00 грн з цільовим призначенням - на споживчі потреби, зі сплатою 16 % річних та з кінцевим терміном повернення до 04 березня 2012 року.Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 грудня 1990 року, на момент укладення зазначеного кредитного договору ОСОБА_5 перебував у шлюбі за ОСОБА_4 10 серпня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" (заставодержатель), ОСОБА_6 (заставодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір застави майнових прав по договору банківського вкладу (депозиту) № 16П, яким заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права за договором банківського вкладу в сумі 4 000 000,00 дол. США, й договором забезпечується виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань щодо кредитного договору № 16П від 10 серпня 2010 року.11 березня 2011 року між тими ж сторонами укладено договір про внесення змін № 1 до договору застави майнових прав, яким заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права по договору банківського вкладу в сумі 3 200 000,00 дол. США.10 серпня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк", ОСОБА_6 (поручитель) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір поруки, яким поручитель прийняв на себе зобов`язання солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 10 серпня 2010 року № 16П.26 жовтня 2010 року та 04 березня 2011 року між тими ж сторонами укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки від 10 серпня 2010 року № 16П, договір про внесення змін № 2 до договору поруки від 10 серпня 2010 року № 16П, якими поручитель прийняв на себе зобов`язання солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.11 березня 2011 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_6 (вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 016-08/158786, яким вкладник передав, а банк прийняв на вкладний депозитний рахунок грошові кошти у сумі 3 200 000,00 дол. США на строк до 12 березня 2012 року.11 березня 2011 року між тими ж сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору банківського вкладу № 016-08/158786 від 11 березня 2011 року, за яким майнові права по договору, які полягають у праві вимоги повернення/виплати вкладу у сумі 3 200 000,00 дол. США, є предметом застави згідно з договором про внесення змін до договору застави майнових прав за договором банківського вкладу (депозиту) від 10 серпня 2010 року № 16П, укладеним між вкладником та банком в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 10 серпня 2010 року № 16П.Внаслідок невиконання ОСОБА_5 своїх зобов`язань за кредитним договором від 10 серпня 2010 року № 16П, такі зобов`язання були виконані в повному обсязі поручителем ОСОБА_6 за рахунок заставленого майна - майнових прав за договором банківського вкладу в сумі 3 200 000,00 дол. США.Наслідком цього стало припинення зобов`язання його виконанням на підставі статті 599 ЦК України та набуття усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі і тих, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).Зазначене встановлено та підтверджується судовими рішеннями, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року у справі № 757/17997/14.Як встановлено зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6, як новий кредитор, 28 липня 2014 року повідомив боржника ОСОБА_5 про набуття усіх прав кредитора за кредитним договором від 10 серпня 2010 року № 16П.На виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року виданий виконавчий лист від 11 листопада 2015 року №757/17997/14-ц про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 25 174 863,39 грн суми боргу та 3 654,01 грн судових витрат.Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 19 листопада 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.Через невиконання ОСОБА_5 зобов`язань, покладених на нього вищевказаними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернувся до Печерського районного суду м. Києва у серпні 2015 року з позовом про стягнення заборгованості в порядку регресу з ОСОБА_4, як солідарного боржника (провадження у справі № 757/31348/15-ц було відкрите 09 жовтня 2015 року).Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено з підстав недоведеності витрачання кредитних коштів в інтересах сім`ї через відсутність доказів придбання нерухомого майна подружжям ОСОБА_1 у період дії кредитного договору.Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у справі №757/31348/15-ц рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_4, як солідарного боржника боргу в порядку регресу - задоволено в повному обсязі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗагальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.Приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, висновок судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні недійсним кредитного договору № 16П від 10 серпня 2010 року з передбачених у статті 65 СК України підстав (у зв`язку з неотриманням згоди на його укладення від дружини позичальника ОСОБА_4 ) є правильним.Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц є неспроможними, оскільки вони постановлені за інших правовідносин, зокрема, стосуються визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки, а не договору про надання кредиту.Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скаргВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, залишити без задоволення.Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська