Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у період із 09 жовтня 2007 року по 05 листопада 2012 року вона працювала у TOB Фірма "СВ" на посаді розливача хімічної продукції, у період із 19 листопада 2012 року по 21 грудня 2015 року - на посаді оператора розфасувально-пакувального автомату, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці. Рішенням ЦЛЕК від 29 листопада 2016 року № 40/1014 у неї встановлено професійне захворювання - пневмоконіоз (q/t, 2/2,ах, hi, em, pq), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень - II стадія, фаза стихаючого загострення. Повний діагноз згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 16 січня 2018 року № 07-01-13/1264 - пневмоконіоз (q/t, 2/2,ах, hi, em, pq), швидко прогресуючий перебіг, ускладнений ХОЗЛ II стадії в фазі нестійкої клінічної ремісії, легенева недостатність ІІ-ІІІ ступенів. Професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалою роботою в умовах дії шкідливих виробничих факторів: пилу з вмістом діоксиду кремнію більше 70 %; соди кальцинованої; синтетичних миючих засобів, які значно перевищували гранично допустимі норми у зв`язку з тривалими порушеннями ТОВ Фірма "СВ" законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів та нормативів із роботи в умовах дії шкідливих виробничих факторів. Наявні такі порушення: робоче місце не відповідало вимогам законодавства, не було належної системи вентиляції кондиціонування повітря, ТОВ Фірма "СВ" не забезпечувало належним спеціальним одягом та засобами індивідуального захисту. 15 березня 2017 року їй встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % із 28 лютого 2017 року по 01 березня 2018 року у зв`язку з професійним захворюванням, групу інвалідності не встановлено. 28 лютого 2018 року їй встановлено ІІІ групу інвалідності та встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 50 % із 01 березня 2018 року по 01 березня 2019 року. Моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я внаслідок невиліковного і необоротного професійного захворювання, неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає ніяких критеріїв визначення її душевного болю, глибини і тривалості моральних страждань, проте вона вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 3 000 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставин, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила стягнути із відповідача на її користь 19 070,00 грн у рахунок втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за період із 28 лютого 2017 року по 01 березня 2018 року одноразово; 124 020,00 грн у рахунок втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності за 3 роки наперед за період із 01 березня 2018 року по 01 березня 2021 року; 3 445,00 грн щомісячно до відновлення професійної працездатності або зміни відсотків втрати професійної працездатності; 5 255,00 грн на відшкодування майнової шкоди; 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 61, т. 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ Фірма "СВ" порушило законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи під час роботи ОСОБА_1, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення втраченого заробітку внаслідок зменшення професійної працездатності та майнової шкоди. На підтвердження вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивачем не надано доказів встановлення компетентним органом державного нагляду охороною праці фактів порушень зі сторони відповідача вимог щодо охорони праці, тобто вина відповідача не доведена. Отже, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто із ТОВ Фірма "СВ" на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони перебували у трудових правовідносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання нею трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди. У зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що позивач втратила професійну працездатність у загальному розмірі 60 %. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, позбавлена в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ТОВ Фірма "СВ" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що умови праці на підприємстві відповідача відповідають нормам, встановленим державою, хвороба позивача виникла на ґрунті індивідуальних особливостей її організму, але не у зв`язку з порушенням умов охорони праці, тому відповідачем не було порушено вимог статті 153 КЗпП України про встановлення безпечних та нешкідливих умов праці. Питання про встановлення факту, причинного зв`язку та вини відповідача у порушенні вимог охорони праці не було предметом розгляду у справі, такі позовні вимоги заявлені не були, відсутні будь-які інші докази або судові рішення з цього приводу, тоді як відшкодуванню шкоди мало передувати встановлення вказаних обставин, а тому позивачем використано неналежний спосіб захисту. Судами не вирішувалося питання про залучення до участі у розгляді справи органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України. Судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 212/1015/17-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справу № 619/1255/18 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що умови праці на підприємстві відповідача у період роботи позивача відповідали вимогам законодавства з охорони праці. Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що професійне захворювання у позивача виникло внаслідок індивідуальних особливостей її організму.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала у TOB Фірма "СВ": із 09 жовтня 2007 року по 05 листопада 2012 року на посаді розливача хімічної продукції; із 19 листопада 2012 року по 21 грудня 2015 року на посаді оператора розфасувально-пакувального автомату, що підтверджується записами в трудовій книжці від 03 березня 2006 року № НОМЕР_1 .

21 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням (а. с. 17-18, т. 1).

Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії Державної установи "Інститут медицини праці національної академії медичних наук України" про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 29 листопада 2016 року № 40/1014 ОСОБА_1 встановлено діагноз: пневмоконіоз, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень ІІ групи, фаза затихаючого загострення (а. с. 21, т. 1).

Пунктами 16 та 17 акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 16 грудня 2016 року, затвердженого в. о. начальника Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - акт розслідування), встановлено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за таких обставин: індивідуальні особливості організму громадянки ОСОБА_1, яка працювала оператором розфасувально-пакувального автомату; причина виникнення професійного захворювання: робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів. Відповідно до пункту 19 акта розслідування відсутні особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (а. с. 111-112, т. 1).

При первинному огляді 15 березня 2017 року Обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % із 28 лютого 2017 року по 01 березня 2018 року. У зв`язку професійним захворюванням, групу інвалідності не встановлено, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреб у додаткових видах допомоги серія 10 ААА № 078542 (а. с. 23, т. 1).

При повторному огляді 28 лютого 2018 року Обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50 % із 01 березня 2018 року по 01 березня 2019 року. У зв`язку з професійним захворюванням встановлено ІІІ групу інвалідності на строк до 01 березня 2019 року, що підтверджується довідкою про результати визначення втрати професійної працездатності серії 10 ААА № 079546, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 682477 (а. с. 24-25, т. 1).

При повторному огляді 29 липня 2020 року Обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60 % з 01 березня 2020 року по 01 березня 2022 року. У зв`язку професійним захворюванням встановлено ІІІ групу інвалідності на строк до 01 березня 2022 року, що підтверджується довідкою про результати визначення втрати професійної працездатності серії 12 ААА № 028247, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 27141 (а. с. 215, т. 2).

Відповідно до інформаційної довідки про умови праці оператора розфасувально-пакувального автомату відділення фасування сипучих чистящих засобів TOBФірма "СВ", затвердженого головним державним санітарним лікарем Дергачівського та Золочівського районів від 10 березня 2016 року (а. с. 115-117, т. 1), та протоколами дослідження повітря, шумового навантаження, освітлення (а. с. 120-123, т. 1) встановлено, що умови праці є допустимими та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першої та п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Першою та другою частинами статті 153 КЗпП Українивизначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" № 717-V (717-16) , який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Проте Конституційний Суд України вважає, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга, третя статті 5 ЦК України).

Отже, у контексті рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року (v020p710-08) Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України).

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, висновком МСЕК від 15 березня 2017 року позивачу первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % із 28 лютого 2017 року по 01 березня 2018 року у зв`язку професійним захворюванням (а. с. 23, т. 1). Тобто з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Крім того, як встановлено судами відповідно до пунктів 16 та 17 акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 16 грудня 2016 року професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за таких обставин: індивідуальні особливості організму громадянки ОСОБА_1, яка працювала оператором розфасувально-пакувального автомату; причина виникнення професійного захворювання: робота в умовах дії шкідливих виробничих факторів (а. с. 111, 112, т. 1).

Установивши, що професійне захворювання позивача виникло під час її перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало їй моральних страждань, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Також апеляційним судом правильно визначено розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалості й тяжкості, істотності вимушених змін у її житті, а також з урахуванням конкретних обставин справи й наслідків, що наступили, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості.

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 212/3859/16-ц (провадження № 61-10532св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що умови праці на підприємстві відповідача відповідають нормам, встановленим державою, хвороба відповідача виникла на ґрунті індивідуальних особливостей її організму, але не у зв`язку з порушенням умов охорони праці, тому відповідачем не було порушено вимог статті 153 КЗпП України про встановлення безпечних та нешкідливих умов праці, оскільки сторони перебували у трудових відносинах, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання нею трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не заявлялося окремої вимоги про встановлення факту, причинного зв`язку та вини відповідача у порушенні вимог охорони праці, є безпідставними, оскільки зазначені обставини були предметом дослідження судів під час розгляду цієї справи та чинним законодавством України не передбачено необхідності заявляти самостійну вимогу про встановлення такого факту.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не вирішувалося питання про залучення до участі у розгляді справи органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України, є необґрунтованими, оскільки визначення відповідачів є правом позивача, а встановлення належності відповідачів - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 727/1561/16-ц). При цьому, із урахуванням того, що днем встановлення позивачу МСЕК стійкої втрати професійної працездатності є 15 березня 2017 року, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України відповідно до законодавства, чинного на вказану дату, не був органом, на якого покладався обов`язок відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, а тому не є належним відповідачем у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 212/1015/17-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19, є необґрунтовані, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновків, зроблених Верховним Судом у вказаних постановах.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скаргзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.