Постанова

Іменем України24 листопада 2021 рокум. Київсправа № 369/16317/18провадження № 61-16273св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,учасники справи:позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в особі державного підприємства "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства,відповідачі: Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимогУ грудні 2018 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство"), Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.Позов мотивований тим, що за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області виявлено порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування ДП "Київське лісове господарство" земельної ділянки лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення та подальшу її передачу у власність громадянину України.На підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року № 10.78 31 сесії 5 скликання ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯИ № 213482 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023, яка розташована на АДРЕСА_1 .В подальшому вказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л. В. відчужила на користь ОСОБА_2, який на час пред`явлення позову є власником вказаної земельної ділянки.Встановлено, що рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року № 10.78 31 сесії 5 скликання прийняте з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, внаслідок чого повинно бути визнане недійсним.Прокурор просив:1. Визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.2. Визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року № 10.78 31 сесії 5 скликання на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності серія ЯИ № 213482 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023, що розташована в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.3. Витребувати на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023 загальною площею 0,1200 га, яка розташована в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.4. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2019 року у складі судді Дубас Т. В. в задоволенні позову відмовлено.Рішення місцевого суду мотивовано тим, що факт перебування спірної земельної ділянки на момент видачі оскаржуваного рішення в постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав спливу трирічного строку позовної давності.Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області задоволено.Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове.Позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено.Визнано незаконним та скасовано рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року № 10.78 31 сесії 5 скликання "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність ОСОБА_1".Витребувано на користь держави в особі ДП "Київське лісове господарство" з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023, загальною площею 0,12 га, яка розташована в адміністративних межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.Стягнуто з Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі 2 936,66 грн.Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі по 2 936,66 грн з кожного.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення Крюківщинської сільської ради від 05 листопада 2009 року 31 сесії 5 скликання № 10.78 прийнято з порушенням вимог статей 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 55, 57, 83, 116, 118, 122 ЗК України, статей 6, 16, 42 ЛК України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП "Київське лісове господарство" поза його волею, пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі статей 387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону. Прокурор не пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.08 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.На підставі ухвали Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 листопада 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 902/517/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.Заявник зазначає, що матеріали справи не містять доказів про передачу спірної земельної ділянки у користування ДП "Київське лісове господарство".Ухваливши рішення про позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд допустив непропорційне втручання у його право на мирне володіння своїм майном та порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .В касаційній скарзі заявник зазначає, що прокурор пропустив строк позовної давності. Суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор не дотримався порядку, встановленого абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо обґрунтування визначених законом підстав для звернення прокурора до суду.

Доводи інших учасників справиІнші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року 31 сесії 5 скликання ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯИ № 231482 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1200 га з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023, яка розташована на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 43).В подальшому вказану земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 листопада 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л. В., відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2, який на час розгляду справи є власником цієї земельної ділянки (т. 1 а. с. 44).В листі ДП "Київське лісове господарство" від 18 вересня 2017 року № 02-733 заначено, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП "Київське лісове господарство" (квартал 1, виділ 1 та 3 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство"), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу (т. 1 а. с. 19).В листі ДП "Київське лісове господарство" від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 зазначено, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку в кварталі 1 Васильківського лісництва, постійним користувачем якої є ДП "Київське лісове господарство", а межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство" і матеріалів лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік (т. 1 а. с. 53).В листі від 27 серпня 2018 року № 02-02/613 ДП "Київське лісове господарство" зазначає, що на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0023 не надавало (т. 1 а. с. 48).Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа від 27 серпня 2018 року № 04-48/1866 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222484001:01:008:0023 не надавало (т. 1 а. с. 50).Факт віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:018:0023 до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" 2015 року, проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" 2004 року, планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО "Київліс" Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами, картами-схемами розподілу території лісгоспу (т. 1 а. с. 31 - 36).

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо обґрунтованості позовних вимогВідповідно до статті 19 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (2768-14) (частина друга статті 3 ЗК України).Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України).Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) ).Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України (2768-14) .Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою та правовими висновками, які зазначені у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 369/16416/18 (провадження № 61-9927св20).Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першоюстатті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 33 ЛК України сільські ради не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.Суд апеляційної інстанції установив, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" 2015 року, проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" 2004 року, планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО "Київліс" Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами, картами-схемами розподілу території лісгоспу.Таким чином, установивши, що Крюківщинська сільська рада передала у приватну власність земельну ділянку лісового фонду з порушенням порядку зміни її цільового призначення, за відсутності на це погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про незаконність рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 листопада 2009 року № 10.78 31 сесії 5 скликання.

Щодо застосування судом позовної давностіПід час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області подала заяву про застосування строку позовної давності.Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого неюздійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особіДП "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, суд має з`ясувати, коли саме зазначені органи довідалися або могли довідатися про порушення права та чи є поважні причини для поновлення пропущеного строку позовної давності. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність.Суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюване рішення приймалося без участі ДП "Київське лісове господарство" (яке є постійним користувачем земельної ділянки) та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства. Про факт прийняття рішення прокурору стало відомо лише у 2017 році під час здійснення аналізу інформації з різних органів державної влади, установ та організацій. В листі ДП "Київське лісове господарство" від 18 вересня 2017 року № 02-733 підприємство зазначило про обставини порушення прав держави, що вказували на відведення спірної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення.Інших об`єктивних фактів чи доказів, що достовірно підтверджують обізнаність позивачів про наявні порушення вимог закону, матеріали справи не містять.Відповідно до зазначеного, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк звернення до суду з вказаним позовом не пропущено.Крім того, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.Прокурор у цій справі пред`явив позовні вимоги як до Крюківщинської сільської ради, так і фізичних осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_2 . Відповідач Крюківщинська сільська рада подала заяву про застосування строку позовної давності, тоді як інші відповідачі за вимогами, які заявлені до них, такої заяви до суду не подавали.

Щодо принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майномУ касаційній скарзі Крюківщинська сільська рада зазначає, що ухваливши рішення про позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд допустив непропорційне втручання у його право на мирне володіння своїм майном та порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .Проте відповідач ОСОБА_2 постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цій справі не оскаржує, тому враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів відхиляє такі доводи касаційної скарги.

Щодо доводів про недотримання прокурором порядку, який встановлений абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що місцева прокуратура до пред`явлення вказаного позову в інтересах держави в особі ДП "Київське лісове господарство", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства виконала вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та направила ДП "Київське лісове господарство" і Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства повідомлення про пред`явлення позову (т. 1 а. с. 54).Тому, доводи скаржника про недотримання прокурором порядку, який встановлений абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є необґрунтованими.Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 902/517/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених вимог належними доказами.Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України (435-15) у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області залишити без задоволення.Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук