Іменем України24 листопада 2021 рокум. Київсправа № 523/3009/19провадження № 61-14932св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марія Євгенівна,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2019 року у складі судді Бабакова В. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марії Євгенівни про скасування рішення та поновлення права власності.

Короткий зміст позовних вимогУ лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. (далі - приватний нотаріус КМНО Єгорова М. Є.) про скасування рішення та поновлення права власності.Позов мотивований тим, що 17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" був укладений кредитний договір № 0315/0408/71-074, за умовами якого банк зобов`язався видати, а позивач повернути кредит в розмірі 70 000,00 дол. США в строки до 16 квітня 2029 року.Також, 22 квітня 2008 року між позивачем та ВАТ "Сведбанк" був укладений договір іпотеки № 0315/0408/71-074-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .В подальшому ПАТ "Сведбанк" (змінило назву з ВАТ "Сведбанк") відступило ТОВ "ФК "Вектор плюс" права вимоги за вказаними договорами.19 червня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М. Є. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечну квартиру за ТОВ "ФК "Вектор плюс", на підставі якого здійснено відповідний запис в державному реєстрі прав на нерухоме майно.Позивач вважала вказане рішення неправомірним, а тому просила суд скасувати його та поновити її право власності на спірну квартиру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційЗаочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М. Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22219365 від 19 червня 2015 року, на підставі якого до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 10103673 про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Вектор плюс".Поновлено за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .Вирішено питання розподілу судових витрат.Рішення місцевого суду мотивовано тим, що прийняте приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М. Є. рішення від 19 червня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22219365, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Вектор плюс", про що було зроблено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 10103673, є протиправним, оскільки воно прийняте з порушенням порядку здійснення реєстраційних дій.Постановою Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор плюс" задоволено частково.Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2019 року змінено.Викладено абзац другий заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2019 року у наступній редакції:"Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марії Євгенівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22219365 від 19 червня 2015 р., та визнати незаконним та скасувати запис про право власності № 10103673 від 19 червня 2015 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс"".В решті судове рішення залишено без змін.Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірну квартиру не може бути примусово звернено стягнення (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно).Крім того, суд першої інстанції не врахував те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому, належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ТОВ "ФК "Вектор плюс", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Суворовського районного суду м. Одеси.08 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.На підставі ухвали Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 листопада 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15, постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц.В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги, про які позивач не просила (визнати незаконним та скасувати запис про право власності). Суди не врахували, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Нотаріус, приймаючи рішення про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, діяв як суб`єкт владних повноважень. У вказаній справі не підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Доводи інших учасників справиУ грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, оскільки вони винесені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд встановив, що 17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" укладений кредитний договір № 0315/0408/71-074, за умовами якого банк зобов`язався видати, а позивач повернути кредит в розмірі 70 000,00 дол. США в строк до 16 квітня 2029 року (а. с. 7).З метою забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором, 22 квітня 2008 року між позивачем та ВАТ "Сведбанк" був укладений договір іпотеки № 0315/0408/71-074-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13).28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" (змінило назву з ВАТ "Сведбанк") відступило ТОВ "ФК "Вектор плюс" права вимоги за вказаними договорами (а. с. 141 - 156).19 червня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М. Є. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22219365, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 10103673 про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Вектор плюс".З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є вищевказаний договір іпотеки.Згідно пункту 12.3.1 договору іпотеки від 22 квітня 2008 року № 0315/0408/71-074-Z-1 передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 11 зазначеного договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов`язанням, іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу так і процентів за ним). При настанні зазначених у абзаці першому цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.З матеріалів справи вбачається, що позивачу було направлено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (а. с. 37).

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Частиною першою статті 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.В разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України "Про іпотеку").Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.У контексті вибору способу звернення стягнення на іпотечне майно як способу захисту порушеного права потрібно враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 09 липня 2002 року № 1 5-рп/2002, яким визначено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").Отже, Закон України "Про іпотеку" (898-15) визначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів для звернення стягнення на предмет іпотеки.Верховний Суд наголошує на те, що кредитор вправі вчиняти будь-які дії (застосовувати способи звернення стягнення на іпотеку, визначені Законом та договором), спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 211/3175/19 (провадження № 61-19386св20).Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено висновок, відповідно до якого обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а отже, унеможливлює укладення такого договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.Таким чином, у справі, яка переглядається, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ "ФК "Вектор плюс", оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1, має загальну площу 62,3 кв. м та використовується як місце постійного проживання позивачем.Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції з урахуванням необхідності застосування відповідної редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що кореспондується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд рішення у справі ухвалив без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, колегія суддів відхиляє, оскільки за своєю суттю оскаржувані судові рішення ухвалено у відповідності до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду (від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19 тавід 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, провадження № 14-45цс20).Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиСуд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.Верховний Суд переглядає справу в межах доводів касаційної скарги ТОВ "ФК "Вектор плюс"), а оскільки приватний нотаріус КМНО Єгорова М. Є. судові рішення у цій справі не оскаржує, тому колегія суддів не надає оцінку законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позову до нотаріуса.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" залишити без задоволення.Заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук