Постанова

Іменем України 24 листопада 2021 рокум. Київсправа № 361/7076/19провадження № 61-9745св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В., у справі за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2019 року Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 03 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзен банк Україна" (далі - АКБ "Райффайзен банк Україна"), правонаступником якого є ВАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 39 000,00 дол. США строком до 03 березня 2021 року зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 10,5 % річних на придбання нерухомого майна.З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 03 березня 2006 року укладено договір іпотеки, за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).11 вересня 2017 року Броварським міськрайонним судом Київської області ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 361/1317/2017 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" суми заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МL-008/115/2006 у розмірі 32 546,59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 885 692,89 грн.Станом на дату звернення до суду з вказаним позовом зазначену заборгованість погашено не було ні в самостійному порядку, ні в примусовому порядку виконавчою службою.Малолітні діти відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, і сама відповідач ОСОБА_1 були зареєстровані в іпотечній квартирі вже після укладення договору іпотеки. Жодного звернення до AT "ОТП Банк" з проханням надати дозвіл на проведення реєстрації своїх дітей та будь-яких інших осіб в іпотечній квартирі не заявляла.16 серпня 2019 року на адресу реєстрації ОСОБА_1, яка є законним представником малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було надіслано цінним листом з описом вкладення вимогу про добровільне звільнення квартири від 15 серпня 2019 року, яка залишилася без виконання.У зв`язку з тим, що відповідач порушила умови кредитного договору та договору іпотеки, не виконує взятих на себе зобов`язань, що, зокрема, беззаперечно підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року позивач просив суд:- звернути стягнення на підставі договору іпотеки від 03 березня 2006 року № PML-008/115/2006 на нерухоме майно, а саме спірну квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № ML-008/115/2006, а саме: заборгованість за кредитом - 25 891,01 дол. США, що еквівалентно 704 574,07 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, заборгованість за відсотками за період з 20 серпня 2014 року до 26 січня 2017 року - 6 655,58 дол. США, що еквівалентно 181 118,82 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та разом становить 32 546,59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 885 692,89 грн на користь АТ "ОТП Банк";- виселити з незаконно займаної квартири ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати за сплату судового збору у розмірі 15 206,39 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Броварського міськрайонного суду м. Києва від 23 листопада 2020 року у задоволенні позову АТ "ОТП Банк" відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Пред`явивши у лютому 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" задоволено частково.Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2020 року в частині відмови в позові про звернення стягнення на іпотечне майно скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.Звернено стягнення на підставі договору іпотеки від 03 березня 2006 року № PML-008/115/2006 на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № ML-008/115/2006, а саме: заборгованість за кредитом - 25 891,01 дол. США, що еквівалентно 704 574,07 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, заборгованість за відсотками за період з 20 серпня 2014 року до 26 січня 2017 року - 6 655,58 дол. США, що еквівалентно 181 118,82 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та разом становить 32 546,59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 885 692,89 грн на користь АТ "ОТП Банк".В решті рішення суду залишено без змін.Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" судові витрати в сумі 24 730,58 грн.Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи ці вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у лютому 2017 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі щодо погашення спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2019 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не пропустив строк позовної давності. Оскільки доказів того, що заборгованість сплачена боржником сторонами не надано, то АТ "ОТП Банк" у зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_1, невиконанням нею вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення, апеляційний суд виходив з того, що договір іпотеки не містить заборони реєструватися в іпотечному майні іпотекодавця. Також суд врахував, наявну в матеріалах справи копію довідки від 01 листопада 2011 року за № 008-3/1666, відповідно до якої АТ "ОТП Банк" не заперечує проти реєстрації в квартирі, що перебуває в іпотеці, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 114).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги12 червня 2021 року представник ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку, направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині скасування рішення суду першої інстанції та в частині ухвалення нового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, та залишити в силі рішення суду першої інстанції в зазначеній частині.Заявник в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18), від 05 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16, від 19 травня 2021 року у справі № 316/1051/16 (провадження № 61-14688св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 759/12015/16 (провадження № 61-2653св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки вимогу про дострокове повернення кредиту направлено банком 06 лютого 2015 року, тобто перебіг строку позовної давності розпочав свій відлік з 09 березня 2015 року, а з позовом банк звернувся лише у жовтні 2019 року. Підстав переривання перебігу позовної давності в цьому разі не має.Також зазначає, що судом не враховано, що кредит надано в іноземній валюті, спірна квартира не перевищує 140 кв. м, іпотекодавець постійно проживає в спірній квартирі, згоди на звернення стягнення не надавала, тобто спірна квартира має всі ознаки, до якої застосовується дія мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно.Суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року, на яке посилається позивач, та відповідно до якого з відповідача стягнено заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 546,59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становило 885 692,89 грн, було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині стягнення з відповідача суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 30 січня 2015 року до 26 січня 2017 року в розмірі 5 497,55 дол. США, що еквівалентно 149 605,25 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та відмовлено в цій частині. Також зменшено суму судового збору, а саме: стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 7 360,87 грн, замість 13 285,39 грн. В решті заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року залишено без змін.25 березня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 361/1317/17 роз`яснено постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, зазначивши, що з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МЬ-008/115/2006 в розмірі 27 049,04 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становило 736 087,64 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 360,87 грн.Тобто станом на момент винесення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції сума заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МБ- 008/115/2006 в межах забезпечення зобов`язання за договором іпотеки становила 27 049,04 дол. США, а не 32 546,59 дол. США. Але, суд апеляційної інстанції зазначений факт не досліджував, що призвело до безпідставного звернення стягнення на суму заборгованості, яка не відповідає дійсності та суперечить документу, який має преюдиційне значення.

Доводи інших учасників справиУ липні 2021 року АТ "ОТП Банк" направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законе та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Рух касаційної скаргиУхвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Броварського міськрайонного суду Київської області.Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2021 року.Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судамиСуди встановили, що 03 березня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МL-008/115/2006, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 39 000,00 дол. США строком до 03 березня 2021 року зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 10,5 % річних на придбання нерухомого майна (а. с. 11).Кредитні кошти надавались банком позичальнику шляхом перерахування кредитних коштів у повній сумі 39 000,00 дол. США з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1, відкритий у банку, на підставі кредитної заявки позичальника від 03 березня 2006 року.30 квітня 2014 року між банком та відповідачем було укладено додатковий договір до кредитного договору № МL-008/115/2006, яким внесено зміни та доповнено кредитний договір та викладено графік платежів в новій редакції (а. с. 19).З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РМL-008/115/2006 від 03 березня 2006 року. Відповідно до пункту 1.1 для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру (а. с. 27-29).У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитного зобов`язання, 06 лютого 2015 року банк на адресу відповідача направив досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 113).11 вересня 2017 року Броварським міськрайонним судом Київської області було ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 361/1317/2017 за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначеним рішенням було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь ПАТ "ОТП Банк" суми заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МL-008/115/2006 у розмірі 32 546,59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становило 885 692,89 грн (а. с. 35, 36).

Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Судове рішення суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваАргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення цих вимог та звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому судом касаційної не переглядається, відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, апеляційний суд дійшов висновку, що висновки суду про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з цією вимогою є помилковими, оскільки, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у лютому 2017 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі щодо погашення спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2019 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не пропустив строк позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252- 255 ЦК України.При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.Частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору сторони погодили, що для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань, визначених у статті 2 цього договору, іпотекодавець цим надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у статті 3 цього договору ("предмет іпотеки").Статтею 2 передбачені боргові зобов`язання іпотекодавця.Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 03 березня 2021 року.Разом з тим у пункті 2.1.5.2 додаткового договору № 1 до кредитного договору сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань.У справі, що переглядається, суди встановили, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 кредитного зобов`язання, 06 лютого 2015 року банк на адресу відповідача направив досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 113).Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.Такий висновок суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.Пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань у лютому 2017 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.У зв`язку із цим та з урахуванням вищезазначених норм права, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у лютому 2017 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2019 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.Виходячи з вищевикладеного, висновки апеляційного суду про те, що АТ "ОТП Банк" не пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом є правильними та обґрунтованими.Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) не встановила підстав для відступлення від цього правового висновку.Виходячи з вищевикладеного, висновки апеляційного суду про те, що банком не пропущено строк звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є правильним та обґрунтованим.У зв`язку з цим висновки апеляційного суду про те, що у зв`язку з наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_1, невиконанням нею вимог банку про погашення заборгованості у повному обсязі, позивач АТ "ОТП Банк" має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є правильними та обґрунтованими, і не спростовані доводами касаційної скарги.Доказів того, що заборгованість сплачена боржником сторонами не надано та матеріали справи не містять.Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру кредитної заборгованості,в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, з огляду на таке.Як встановлено судами рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року стягнено з ОСОБА_5 на користь ПАТ "ОТП Банк" суму заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МL-008/115/2006 в розмірі 32 546, 59 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становило 885 692,89 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 285,39 грн.Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначене вище рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року скасовано постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині стягнення з відповідача суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 30 січня 2015 року до 26 січня 2017 року в розмірі 5 497,55 дол. США, що еквівалентно 149 605,25 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та відмовлено в цій частині. Також зменшено суму судового збору, а саме: стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 7 360,87 грн, замість 13 285,39 грн. В решті заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 вересня 2017 року залишено без змін.25 березня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду у справі № 361/1317/17 роз`яснено постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, зазначивши, що з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МЬ-008/115/2006 в розмірі 27 049,04 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становило 736 087,64 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 360,87 грн.Тобто станом на момент винесення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції сума заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № МБ- 008/115/2006 в межах забезпечення зобов`язання за договором іпотеки становила 27 049,04 дол. США, а не 32 546,59 дол. США.Відповідно, сума кредитної заборгованості, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, становить 27 049,04 дол. США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 25 891,01 дол. США, заборгованість за відсотками - 1 158, 03 дол. США.Виходячи з вищевикладеного, рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру кредитної заборгованості, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.Крім того, Верховний Суд звертає увагу на таке.Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, дійшла правового висновку про те, що з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі і саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не безумовно в національній валюті, відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, про неможливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті. Наведене дає підстави для висновку, що в разі укладення сторонами кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, суд має ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. Визначення у рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті не відповідає вимогам законодавства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, провадження № 14-600цс18. Встановлено, що кредитний договір від 03 березня 2006 року укладений між банком та ОСОБА_1 в іноземній валюті.Тому, враховуючи відповідні норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, помилковим є посилання апеляційного суду в резолютивній частині рішення на еквівалент заборгованості за кредитним договором у гривні.Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що кредит надано в іноземній валюті, спірна квартира не перевищує 140 кв. м, іпотекодавець постійно проживає в спірній квартирі, згоди на звернення стягнення не надавала, тобто спірна квартира має всі ознаки, до якої застосовується дія мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно, з огляду на таке.07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов?язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об?єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об?єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.13 квітня 2021 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" № 1381-IX (1381-20) , відповідно до якого Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX (1381-20) , тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.Тобто на момент прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .Однак колегія суддів звертає увагу на те, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) лише обмежувала в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.Тобто, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов?язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника).Оскільки зазначений Закон на час прийняття оскаржуваного судового рішення не зупиняв дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов?язань, то не міг бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише унеможливлював вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадали під дію цього Закону на період його чинності.Оскільки на цей час дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) втратив свою чинність, то немає підстав для застосування дії мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно.Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18), від 05 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16, від 19 травня 2021 року у справі № 316/1051/16 (провадження № 61-14688св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 759/12015/16 (провадження № 61-2653св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження 14-45цс20) не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи.Іншій доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Наведені в касаційній скарзі доводи частково знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну резолютивної частини оскаржуваного судового рішення.

Щодо судових витратЗгідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду зміні в частині визначення заборгованості за кредитним договором, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, то колегія суддів дійшла висновку про зміну постанови апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме з 24 730, 58 грн змінити на 20 551,11 грн.Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, то за подання касаційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4 251,32 грн (пропорційно розміру задоволених вимог).За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).Враховуючи те, що касаційна скарга, підлягає частковому задоволенню, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року.Керуючись статтями 400, 401, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4,задовольнити частково.Постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "ОТП Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, а саме: - в частині визначення заборгованості за кредитним договором від 03 березня 2006 року № ML-008/115/2006, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, зазначивши суму заборгованості 27 049,04 дол. США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 25 891,01 дол. США, заборгованість за відсотками - 1 158, 03 дол. США;- в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме зазначити суму витрат 20 551,11 грн.В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.Стягнути з Акціонерного товариства "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 4 251,32 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

А. А. Калараш

О. С. Ткачук