Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 202/1103/16-ц
провадження № 61-6984св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова В. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - акціонерне товариство "ОТП Банк",
відповідачі (позивачі та треті особи за зустрічними позовами): ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач (третя особа за зустрічними позовами) - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління Національного банку України в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Бєльченко Л. А., від 23 липня
2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Деркач Н. М., Демченко Е. Л., від 24 березня
2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог первісного та зустрічних позовів
У лютому 2016 року акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір
№ ML-300/569/2007, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 178 400 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та кінцевим терміном 19 жовтня 2022 року.
Кредитні зобов`язання були забезпечені порукою ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 згідно договорів поруки від 26 жовтня 2007 року
№ SR-300/569/2007 та № SR-300/569/2007/1 відповідно, за умовами яких вони поручилися перед Банком за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що випливають з кредитного договору.
Посилаючись на те, що позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поручились відповідати перед кредитором як солідарні боржники, АТ "ОТП Банк просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по кредитному договору, що утворилась станом на 10 лютого 2016 року у розмірі 151 471, 63 доларів США, з яких 126 633, 90 доларів США заборгованість по кредиту та 24 837, 73 доларів - заборгованість по процентам.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ "ОТП Банк" про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позову, з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_1 зазначила, що Банк при укладенні кредитного договору свідомо та навмисно ввів її в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, а саме - абсолютного значення здорожчання кредиту та реальної процентної ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора.
Розмір щомісячного ануїтетного платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, також не відповідає базовим умовам кредитування, та є навмисно завищеним Банком з мотивів отримання прихованого прибутку.
Виходячи із принципу рівності сторін ОСОБА_1 вважала, що в діях
АТ "ОТП Банк" наявний обман та недобросовісна підприємницька практика. Умисел в діях відповідача має місце в замовчуванні та перекручуванні реальної ціни пропонованої послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є непроведення АТ "ОТП Банк" визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12)
переддоговірної роботи.
Посилаючись на те, що формування її волі щодо укладення кредитного договору відбувалося під впливом інформації, яка не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги,
ОСОБА_1, на підставі частини першої статті 229 ЦПК України, просила суд визнати недійсним кредитний договір № ML-300/569/2007, укладений
26 жовтня 2007 року між нею та АТ "ОТП Банк".
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ "ОТП Банк" про визнання поруки припиненою, мотивуючи його тим, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Тобто суди повинні з`ясувати чи пред`явив Банк вимогу до неї, як поручителя, в межах шести місяців з моменту несплати чергового платежу.
ОСОБА_4 вважала, що на підставі вимог частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
) її порука за договором поруки № SR-300/569/2007/1 від 26 жовтня 2007 року припинена.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2020 року, залишеним постановою Дніпровського апеляційного суду
від 24 березня 2021 року, у задоволенні позову АТ "ОТП Банк" та зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за відсутності вимоги про дострокове повернення кредиту, у АТ "ОТП Банк" не виникло право вимагати дострокового повернення кредитних коштів по кредитному договору № ML-300/569/2007
від 26 жовтня 2007 року, строк дії якого закінчується у 2022 році, а отже підстави для задоволення позову Банку в частині вимог до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відсутні.
Рішенням суду, яке набрало законної сили 23 липня 2018 року визнано припиненим договір поруки № SR-300/569/2007 від 26 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк", а тому підстави для відповідальності останнього, як боржника за зобов`язаннями ОСОБА_1 перед АТ "ОТП Банк" відсутні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суди виходили із недоведеності того, що укладаючи оспорюваний кредитний договір вона діяла під впливом обману з боку кредитора та не була ознайомлена з умовами оспорюваного правочину.
При цьому кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Банк надав позичальнику документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.
Встановивши, що кредитним договором, укладеним між Банком та
ОСОБА_1, передбачено внесення чергових платежів позичальником щомісяця; ОСОБА_1 припинила вносити щомісячні платежі з липня
2014 року та з цього часу у Банку виникло право звернутися до поручителів з вимогою про дострокове погашення заборгованості, однак, АТ "ОТП Банк" із відповідною вимогою ані до позичальника, ані до поручителів в межах шестимісячного строку, визначеного статтею 559 ЦК України не звертався, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що порука ОСОБА_4 припинилася в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, однак договір поруки № SR-300/569/2007/1 від 26 жовтня
2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 не є припиненим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ "ОТП Банк" посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення в частині вирішення вимог первісного позову Банку про стягнення з
ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 простроченої кредитної заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким солідарно стягнути з відповідачів прострочену заборгованість по кредитному договору, що утворилася станом на 10 лютого 2016 року в розмірі 38 416, 77 доларів США.
Оскільки в частині вирішення зустрічних позовів ОСОБА_4 та
ОСОБА_1, а також в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_3 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржуються, то в силу вимог статті 400 ЦПК України, в цій частині судові рішення Верховним Судом не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 квітня 2021 року представник АТ "ОТП Банк" - адвокат Вакула Д. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 202/1103/16-ц на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення в частині стягнення з відповідачів простроченої заборгованості по кредитному договору, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 26 травня
2020 року у справі № 638/13683/15-ц та, посилавшись виключно відсутність вимоги про дострокове виконання боргових зобов`язань, не навели будь-яких мотивів для відмови у стягненні простроченого боргу.
Крім того в суді апеляційної інстанції представника АТ "ОТП Банк" було позбавлено можливості надати пояснення по суті своєї апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 жовтня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є
АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ ML-300/569/2007, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 178 400 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом та кінцевим терміном повернення до 19 жовтня 2022 року, а вона зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами за плаваючою процентною ставкою 3, 49 % + FIDR в строки та в порядку, встановленому договором.
Додатковим договором № 1 від 07 квітня 2009 року до кредитного договору № ML-300/569/2007 від 26 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 визначено, що на період з 21 квітня 2009 року по 21 грудня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 9, 97% річних, а з 21 грудня 2009 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором буде використовуватися плаваюча процентна ставка - фіксований відсоток
4 % річних + FIDR. У зв`язку з цим, графік платежів викладено у новій редакції.
18 листопада 2013 року між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML-300/569/2007
від 26 жовтня 2007 року, умовами якого передбачено викладення графіку платежів у новій редакції.
06 лютого 2014 року між Банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-300/569/2007 від 26 жовтня
2007 року, яким внесено зміни та доповнення до кредитного договору, а саме визначено, що на період з 06 лютого 2014 року до моменту припинення обслуговування Банком позичальника за тарифним пакетом "PB Standart Advising" для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка у розмірі: фіксований відсоток 3,75% + FIDR, а на період з моменту припинення обслуговування Банком позичальника за тарифним пакетом "PB Standart Advising" для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка у розмірі: фіксований відсоток 4% + FIDR. У зв`язку з цим доповнено кредитний договір новим графіком платежів.
17 квітня 2014 року між Банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до кредитного договору № ML-300/569/2007 від 26 жовтня
2007 року, умовами якого визначено, що на період з 17 квітня 2014 року до 21 квітня 2014 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка у розмірі: фіксований відсоток 3,75% + FIDR, на період з 22 квітня 2014 року до 18 вересня
2014 року буде використовуватися фіксована процентна ставка
у розмірі 11,75% річних, а з 19 вересня 2014 року до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором для розрахунку процентів буде використовуватися плаваюча процентна ставка у розмірі: фіксований відсоток 3,75% + FIDR. У зв`язку з цим графік платежів викладено у новій редакції.
Відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору № ML-300/569/2007
від 26 жовтня 2007 року Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим Договором. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів від дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Аналогічні положення містяться у пункті 2.1.4.1 додаткового договору № 1 від 07 квітня 2009 року, пункті 2.1.3.2 додаткового договору № 2
від 18 листопада 2013 року, пункті 2.1.5.2 додаткового договору № 3
від 17 квітня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором були укладені наступні договори:
- договір поруки № SR-300/569/2007 від 26 жовтня 2007 року між
ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3, з урахуванням додаткового договору до нього № 1 від 07 квітня 2009 року;
- договір поруки № SR-300/569/2007/1 від 26 жовтня 2007 року, між
ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 з урахуванням додаткових договорів до нього № 1 від 07 квітня 2009 року та № 2 від 17 квітня 2014 року.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 20 червня 2018 року в справі № 200/7364/16-ц, яке набрало законної сили, визнано припиненим договір поруки № SR-300/569/2007 від 26 жовтня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк".
Згідно розрахунку, наданого Банком, станом на 10 лютого 2016 року у позичальника утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 151 471, 63 доларів США, з яких 126 633,90 доларів США заборгованість по кредиту та 24 837,73 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
До червня 2014 року ОСОБА_1 належним чином виконувала зобов`язання за кредитним договором № ML-300/569/2007 від 26 жовтня 2007 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції
(пункт 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів").
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі
№ 6-223цс16 зроблено висновок, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").
Згідно з пунктом 1.9.1 кредитного договору № ML-300/569/2007
від 26 жовтня 2007 року Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим Договором. При цьому, зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів від дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Аналогічні положення містяться у пункті 2.1.4.1 додаткового договору № 1 від 07 квітня 2009 року, пункті 2.1.3.2 додаткового договору № 2
від 18 листопада 2013 року, пункті 2.1.5.2 додаткового договору № 3
від 17 квітня 2014 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) дійшла висновку, що частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній
до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови кредитного договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором строк виплати якої не настав.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили всі складові заборгованості, про стягнення якої заявив вимоги Банк, та не мотивували відмову у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення сум, строк виплати яких настав (простроченої заборгованості).
Необхідність встановлення вказаних обставин узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 333/2474/15-ц (провадження № 61-21596св19), які підлягають врахуванню відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України.
Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки судами попередніх інстанцій не в повному обсязі виконані вимоги, щодо дослідження доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а зроблені висновки не в повній мірі узгоджуються із висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, і вказані недоліки можуть бути усунені апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскарженої постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог
АТ "ОТП Банк" про солідарне стягнення заборгованості по кредитному договору із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема в межах позовних вимог визначитися з обсягом кредитних зобов`язань, строк виконання яких настав (прострочена заборгованість), перевірити чинність поруки ОСОБА_4 по кожному зі щомісячних чергових платежів, строк виконання яких настав, дати оцінку цим обставинам і доказам у справі та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасувати в частині вирішення позову акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:
Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович