відповідач - Закрите акціонерне товариство "Волинь-Лада",розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" про стягнення збитків (упущеної вигоди),ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся у вересні 2020 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1 067 276,60 грн.

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивував тим, що 28 грудня 2018 року за ним зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме адміністративно-побутовий корпус № 2 (Б-2) загальною площею 625,3 кв. м та адміністративно-побутовий корпус № 1 (А-2) загальною площею 1 275,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належали Закритому акціонерному товариству "Волинь-Лада" (далі - ЗАТ "Волинь-Лада").

Зазначене нерухоме майно придбано ним з електронних торгів, організованих на виконання судового рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості.

Вказував на те, що з моменту реєстрації права власності на майно та до часу звернення до суду відповідач створює йому перешкоди у користуванні майном, а саме не допускає його у придбані нежитлові приміщення, здає їх в оренду (суборенду) та отримує доходи з цього.

Також зазначав, що відповідач ініціював необґрунтований судовий спір стосовно визнання недійсними результатів електронних торгів і за його ініціативою вживалися заходи забезпечення позову відносно нього, які в подальшому скасовані.

Вважає, що в результаті таких дій він поніс збитки у вигляді упущеної вигоди, яка полягала у втраті ним можливості в отриманні орендної плати за здачу цих приміщень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 02 грудня 2020 року позов задовольнив.

Стягнув із ЗАТ "Волинь-Лада" на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 1 067 276,60 грн.

Стягнув із ЗАТ "Волинь-Лада" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 510 грн.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач починаючи з дня реєстрації позивачем за собою права власності на майно і на сьогоднішній день систематично незаконно чинить йому перешкоди у реалізації ним своїх правомочностей, не допускає його до приміщень та не дає вступити у їх фактичне володіння.

Визначаючи конкретний розмір відшкодування упущеної вигоди місцевий суд погодився, що за звичайних обставин, тобто правомірної поведінки відповідача та добровільної передачі спірного приміщення, позивач міг би реально одержати доходи від здачі майна в оренду.

Застосований позивачем підхід для обрахування розміру заявленої упущеної вигоди в цілому є допустимим та обґрунтованим.

Волинський апеляційний суд постановою від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ЗАТ "Волинь-Лада" - адвоката Кінах Я. В. залишив без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ЗАТ "Волинь-Лада" у квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга нарішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам чинного законодавства та не призведе до поновлення його порушених прав.

Судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18-ц, згідно з яким висновок апеляційного суду про недоведеність причинного зв`язку між виникненням збитків і вжиттям судом заходів забезпечення позову є передчасним, оскільки суд не встановив, чи була реалізація відповідачами свого суб`єктивного процесуального права на позов протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, адже учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідачів, які мають передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

Позивачем не зазначено та не доведено, а судами не взято до уваги відсутність посилань на наявність причинно-наслідкового зв`язку із заходами забезпечення позову та наявністю збитків.

Висновок суду першої інстанції про наявність збитків та причинно-наслідкового зв`язку є передчасним, оскільки справа, в рамках якої вживалися заходи забезпечення позову станом на дату подання апеляційної скарги, знаходиться на стадії касаційного оскарження. Представником відповідача заявлялося клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки справи є взаємозалежними, однак клопотання не було задоволено, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

ОСОБА_1 відомо про те, що ЗАТ "Волинь-Лада" отримує дохід від здачі спірних приміщень в оренду, тому повинен був звернутися із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та про стягнення доходів, які відповідач отримав від цього майна або міг отримати з вирахуванням всіх сум, які витрачені ЗАТ "Волинь-Лада" на утримання спірного майна.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності розміру упущеної вигоди.

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 923/700/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 921/377/14-г/7 та постанови Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15 та від 09 грудня 2014 року у справі № 5023/4983/12).

Договори оренди спірних нежитлових приміщень не є реальними, не могли за звичайних обставин бути укладені 28 грудня 2018 року, а оформлені для створення фальшивого доказу та введення в оману суду, нотаріально не посвідчені, тому є нікчемними.

Нікчемні договори не створюють жодних юридичних наслідків, тому вимоги ОСОБА_1 є безпідставними у зв`язку з відсутністю упущеної вигоди та реального підтвердження її наявності та розміру.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18) висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору оренди, зобов`язання за яким у ОСОБА_1 із втратою ним статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, вимоги ОСОБА_1 до третьої особи - суб`єкта господарювання, юридичної особи ЗАТ "Волинь-Лада" щодо відшкодування йому збитків у зв`язку із неотриманням ним прибутку за господарським зобов`язанням, укладеним ним в статусі підприємця підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Справа № 161/14197/20 надійшла до Верховного Суду 14 червня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 03 листопада 2021 року справу призначив до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ЗАТ "Волинь-Лада" на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2006 року у справі № 7/84-75 було власником об`єктів нерухомого майна адміністративно-побутового корпусу № 1 (А-2), адміністративно-побутового корпусу № 2 (Б-2), центрального складу № 1 (О-1), центрального складу № 2 (Н-1), павільйону моторного цеху (М-1), павільйону (Л-1) та навісу (Р-1), що знаходяться за адресою: місто Луцьк, вулиця Кільцева, 1.

ЗАТ "Волинь-Лада" відповідно до нотаріально посвідчених договорів іпотеки від 30 жовтня 2007 року № CM-SMEA00/055/2007, від 14 серпня 2007 року № CM-SMEA00/036/2007, передав частину цих нежитлових приміщень, а саме адміністративно-побутовий корпус № 1 (А-2) та адміністративно-побутовий корпус № 2 (Б-2), в іпотеку ЗАТ "ОТП Банк", в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами від 29 жовтня 2007 року № CM-SME A00/062/2007, від 14 серпня 2007 року № CM-SME A00/037/2007, які були укладені між банком та позивачем.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 29 червня 2011 року у справі № 5004/787/11 стягнуто із ЗАТ "Волинь-Лада" на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 1 146 043,73 грн, в тому числі: 921 186,99 грн суми основного боргу; 207 494,83 грн відсотків; 17 361,91 грн пені та 11 460,44 грн витрат по оплаті держмита і 229,02 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Підставою для стягнення цих коштів було невиконання ЗАТ "Волинь-Лада" своїх зобов`язань за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № СМ-SМЕА00/037/2007.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 травня 2010 року у справі № 2-1090/2010 року стягнуто солідарно із ЗАТ "Волинь Лада", ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № СМ-SME А00/062/2007 від 29 жовтня 2007 року в розмірі 2 418 014,77 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2015 року стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання вищенаведеного рішення замінено із ПАТ "ОТП Банк" на ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

На примусове виконання вищенаведених судових рішень, Господарським судом Волинської області виданий наказ від 11 липня 2011 року, а Луцьким міськрайонним судом Волинської області виконавчий лист від 23 грудня 2010 року.

Вищенаведені виконавчі документи були окремо пред`явлені ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Волинської області Шульженку І. С., який постановою від 10 вересня 2018 року об`єднав їх в одне зведене виконавче провадження № 57173542.

Приватний виконавець 12 листопада 2018 року направив на адресу Волинської філії ДП "Сетам" заяву про реалізацію арештованого майна - адміністративно-побутового корпусу № 1 (А-2) та адміністративно-побутового корпусу № 2 (Б-2) за адресою: місто Луцьк, вулиця Кільцева, 1. Заявка була здійснена на два окремих лота по кожному приміщенню окрему із зазначенням стартової ціни, яка визначена відповідно до оцінки від 10 жовтня 2018 року.

13 грудня 2018 року відбулися електронні торги за обома лотами. Переможцем обох торгів за найвищою ціновою пропозицією визнаний ОСОБА_1 . Обидва лота були реалізовані за стартовою ціною. Результати торгів оформлені протоколами проведення електронних торгів №№ 375566, 375567 від 13 грудня 2018 року.

Приватний виконавець листами від 22 грудня 2018 року №№ 722, 727 повідомив Волинську філію ДП "Сетам" про те, що переможець торгів ОСОБА_1 меморіальними ордерами здійснив повний розрахунок за придбане майно.

Приватним виконавцем 22 грудня 2018 року складені акти про реалізацію предметів іпотек.

А згідно з платіжним дорученням від 26 грудня 2018 року № 351 приватний виконавець перерахував на користь стягувача ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 2 990 838,37 грн коштів виручених за реалізацію предметів іпотеки.

ОСОБА_1 28 грудня 2018 року отримав від приватного нотаріуса свідоцтва про право власності на придбане майно, що встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2020 року у цивільній справі № 161/547/19, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року.

Судами також встановлено, що в межах судового спору щодо оскарження ЗАТ "Волинь-Лада" результатів електронних торгів судом за ініціативою підприємства неодноразово застосувалися заходи забезпечення позову.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2018 року у справі № 161/20679/18 (провадження № 2-з/161/20/18) заяву голови ліквідаційної комісії з припинення ЗАТ "Волинь-Лада" Хомича І. В. про забезпечення позову до подання позовної заяви, інші особи, які можуть набути статусу учасників справи: приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С., ДП "СЕТАМ", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1, задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_1 та іншим третім особам (юридичним та фізичним особам) за його дорученням вчиняти дії щодо відчуження або розпорядження нерухомим майном, а саме: адміністративно-побутовим комплексом № 2/Б-2/ (РПВН: 15151802) та адміністративно-побутовим корпусом № 1/А-2/ (РПВН: 15151630), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 січня 2019 року у справі № 161/20883/18 (провадження № 2-з/161/1/19) заяву ЗАТ "Волинь-Лада", ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено.

Накладено арешт на майно, а саме: адміністративно-побутовий комплекс № 2 (Б-2), адреса: АДРЕСА_1, номер РПВН: 15151802; адміністративно-побутовий комплекс № 1 (Б-2), адреса: АДРЕСА_1, номер РПВН: 15151630, які належать ОСОБА_1 та знаходяться у володінні ЗАТ "Волинь-Лада".

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2019 року у справі № 161/547/19 вищенаведені ухвали про забезпечення позову були скасовані у зв`язку із невнесенням ЗАТ "Волинь-Лада" у строк встановлений судом зустрічного забезпечення позову.

Також судом встановлено, що після набуття права власності на спірне нерухоме майно та скасування заходів забезпечення позову, позивач 19 лютого 2020 року уклав з ПФ "Ягуар-Сервіс" нотаріально посвідчений договір про охорону цього майна.

Із фото-таблиць, пояснень представника ПФ "Ягуар-Сервіс", повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, повідомлень в засобах масової інформації судами встановлено, що позивач разом з представниками охоронної фірми протягом січня-лютого 2020 року неодноразово намагалися потрапити у спірні приміщення, однак їх не допускали, зокрема керівник ЗАТ "Волинь-Лада" ОСОБА_2 та штатний юрист підприємства Черьомуха О. В.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2020 року у справі № 161/547/19 відмовлено у задоволенні заяви ЗАТ "Волинь-Лада", ТОВ "Луцький автоцентр" про забезпечення позову.

Зазначена ухвала мотивована тим, що на адресу суду 29 січня 2020 року надійшла спільна заява ЗАТ "Волинь-Лада", ТОВ "Луцький автоцентр" про забезпечення позову, яка мотивована тим, що 20 січня 2020 року представник ОСОБА_1 заблокував виїзди з приміщень у АДРЕСА_1 з вимогою передати приміщення у володіння останнього. Аналогічні дії відбулися 29 січня 2020 року, тому просили заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на знищення, пошкодження чи передачу нерухомого майна третім особам.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2020 року у справі № 161/547/19 відмовлено у задоволенні заяви ЗАТ "Волинь-Лада" про забезпечення позову.

Зазначена ухвала мотивована тим, що на адресу суду 21 лютого 2020 року надійшла заява ЗАТ "Волинь-Лада" про забезпечення позову, яка мотивована тим, що 20 січня 2020 року представники ПФ "Ягуар-Сервіс" прибули до приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, та блокували господарську діяльність підприємства. Після прибуття на місце події представників поліції та юриста ЗАТ "Волинь-Лада", вказані невідомі особи надали договір про охорону приміщення від 19 лютого 2020 року, укладений з ОСОБА_1, який блокує господарську діяльність та здійснює силовий тиск, у зв`язку з чим просило вжити заходів забезпечення позову, а саме заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії спрямовані на знищення, пошкодження чи передачу нерухомого майна третім особам.

Починаючи з 28 грудня 2018 року відповідачем позивачу систематично чиняться перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні спірним нерухомим майном.

Зокрема, в межах цивільної справи № 161/547/19 за позовом ЗАТ "Волинь-Лада" до приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С., ДП "Сетам", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ТОВ "Луцький автоцентр", приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Онищук І. П., про визнання результатів електронних торгів від 13 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 57157821 недійсними, скасування свідоцтв про право власності, вживалися заходи забезпечення позову, які діяли до 05 грудня 2019 року та полягали у забороні ОСОБА_1 розпоряджатися придбаним майном.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Верховний Суд зазначає, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

Судами попередніх інстанцій встановлено причинний зв`язок між протиправними діями відповідача і шкідливими наслідками протиправності такої поведінки, які спричинили такі збитки, а саме те, що відповідач починаючи з дня реєстрації позивачем за собою права власності на майно і на сьогоднішній день систематично незаконно чинить йому перешкоди у реалізації ним своїх правомочностей, не допускає його до приміщень та не дає вступити у їх фактичне володіння.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки вони є передчасними з огляду на те, що судами не надано належної оцінки усім фактичним обставинам та доказам у справі, доводам і запереченням сторін щодо фактичного понесення ОСОБА_1 майнових втрат на заявлену суму.

Також суди належним чином не дослідили договори оренди адміністративно-побутового корпусу № 1 (А-2) та № 2 (Б-2), звіти про оцінку вартості оренди одного метра квадратного нежитлових приміщень, а також розрахунок розміру збитків (упущеної вигоди), та не надали належної оцінки тому, чи можуть такі докази підтверджувати понесення ОСОБА_1 майнових втрат на заявлену суму.

Разом з тим, визнаючи наявність такого елементу як причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки тому, що укладаючи договори оренди адміністративно-побутового корпусу № 1 (А-2) та № 2 (Б-2) із новими орендарями, ОСОБА_1 був обізнаний про відсутність у його володінні майна, тобто у питанні можливості дотримання строку передачі майна новим орендарям, діяв на власний ризик.

Зазначивши про те, що права позивача були порушені з грудня 2018 року до серпня 2020 року, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, не встановили протягом якого періоду позивач не міг користуватися майном та передавати в оренду саме у зв`язку із неправомірними діями відповідача.

Крім того, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи повинні з`ясувати, з урахуванням викладених вище обставин, чи не є доходи (вигода), яку просить стягнути ОСОБА_1, абстрактними.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У рішенні від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У рішенні від 17 листопада 2014 року у справі "Мала проти України" ЄСПЛ погодився із доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав виключне значення для результатів провадження.

Аналогічно у цій справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 81, 83, 84, 228, 229, 235, 263, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки вищенаведені порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до постановлення незаконних судових рішень, оскаржувані судові рішення слід скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" задовольнити.Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року скасувати.Справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Волинь-Лада" про стягнення збитків (упущеної вигоди), направити на новий розгляд до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук