третя особа - Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та звільнення від сплати аліментів,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив виключити відомості про ОСОБА_1 як батька дитини з актового запису № 1414 про народження дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного 21 липня 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві та звільнити його від сплати на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 .

Зазначений позов мотивований тим, що він з 01 червня 2007 року перебував з відповідачем у шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 18 липня 2014 року.

У нього з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3, на утримання якої стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) позивача на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року, за яким відкрито виконавче провадження та ним сплачуються аліменти в твердій грошовій сумі.

Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати разом з матір`ю, яка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною та не надає можливості приймати участь у її вихованні, у зв`язку з чим він був вимушений звернутися до органу опіки, розпорядженням яких йому встановлено графік побачень з дочкою, а рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2018 року - зобов`язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною та визначено спосіб участі позивача як батька у її вихованні та спілкуванні.

Проте рішення суду не виконується.

Після того, як майже п`ять років позивач не бачиться і не спілкується з дитиною внаслідок постійного перешкоджання з боку відповідача у нього виникла підозра, що ОСОБА_3 не є його дитиною.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва заочним рішенням від 16 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що відповідач належним чином не повідомлена про вказаний позов та необхідність забору біологічних зразків для проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому не може свідчити про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Позивачем здійснювались дії щодо виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема можливості спілкування з ОСОБА_3, оскільки він звертався до Органів опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, правоохоронних органів та суду щодо встановлення графіку побачень з малолітньою дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав поданого позову - відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 .

Київський апеляційний суд постановою від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, залишив без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у липні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він зі свого боку вчинив всі необхідні і залежні від нього процесуальні дії з метою доведення тих обставин, на які він посилався у своєму позові, зокрема щодо відсутності між ним та ОСОБА_3 кровного споріднення.

Суди попередніх інстанцій повинні були застосувати норми процесуального права, а саме положення статей 12, 44, 109 ЦПК України, які передбачають наслідки ухилення від участі в експертизі, і встановити доведеним факт відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 .

Ці положення суди повинні були застосувати з урахуванням висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 201/6094/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц та від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18.

Надіслана судами кореспонденція ОСОБА_2 повернулася "за закінченням терміну зберігання", тобто фіксація отримання відповідачем кореспонденції відсутня.

Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Невиконання АТ "Укрпошта" процедури вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка", зокрема відміток про причини їх невручення у відповідності до Правил та цивільного процесуального законодавства надало можливість відповідачу не отримувати кореспонденцію із суду, уникати участі у судових засіданнях, у відборі зразків для проведення експертизи та зловживання своїми процесуальними правами та обов`язками, що призвело до порушення його прав.

Відповідач у період часу із серпня 2019 року отримує кореспонденцію, яка надходить їй за адресою: АДРЕСА_1, проте умисно ігнорує кореспонденцію, яка надходить із Шевченківського районного суду міста Києва та Київського апеляційного суду.

Порушенням судом норм процесуального права є те, що встановивши факт неналежного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи в суді, приймають заочне рішення, яке в силу положень статті 223 ЦПК України приймається лише за умовами повідомлення відповідача належним чином.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 липня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.

Справа № 761/27802/19 надійшла до Верховного Суду 11 серпня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 червня 2007 року перебували у шлюбі, який був зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, про що зроблено актовий запис № 441.

У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 .

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_3 її батьком записаний ОСОБА_1, а матір`ю - ОСОБА_6 .

Відомості про батька ОСОБА_1 записані на підставі актового запису про шлюб № 441 від 01 червня 2007 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, що підтверджується листом Шевченківського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 21 серпня 2019 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2014 року шлюб, зареєстрований 01 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва, актовий запис № 441 - розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку до досягнення ОСОБА_3 повноліття, починаючи з 25 липня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 29 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1, створено належні умови для всебічного розвитку дитини.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі № 761/23426/17 зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено способи участі ОСОБА_1, як батька, у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою шляхом встановлення графіку побачень та спільного відпочинку. Зобов`язано ОСОБА_2 передавати дочку батьку у час, визначений для їх зустрічей, за фактичним місцем проживання дочки, заздалегідь повідомляти батька про зміну місця проживання дитини та її навчання, не створювати ОСОБА_8 перешкоди під час відвідування дитини у дитячому дошкільному/шкільному закладі під час святкових чи тематичних заходів.

За рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2018 року у справі № 761/23426/17 видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження 19 жовтня 2018 року.

Згідно з вимогами державного виконавця від 19 лютого та 28 серпня 2019 року зобов`язано ОСОБА_2 передавати дочку батьку у час, визначений для зустрічей батька з дочкою за фактичним місцем проживання дочки. З метою контролю за виконанням рішення суду призначена перевірка виконання і вказано дату перевірки.

ОСОБА_2 19 вересня 2019 року направила на адресу начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві) заяву про неможливість виконання рішення суду в зазначений день та час.

Постановами державного виконавця Шевченківського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 06 травня та 27 листопада 2019 року у ВП № 57457509 на ОСОБА_2 накладено штраф в розмірі 1 700 грн та 3 400 грн відповідно за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця.

Згідно з реєстрами відправлених листів боржникам, в тому числі боржнику ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП № 57457509, та роздруківкою перевірки статусу відстеження - відправлення вручені за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами також на підставі матеріалів поліцейських перевірок, довідок та висновків за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 за 2017-2019 роки, колишня дружина не надає можливості бачитися з дитиною.

Згідно з листами Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 листопада 2018 року та від 01 вересня 2019 року на адресу ОСОБА_1 за його заявами щодо перевірки житлово-побутових умов проживання дитини, двері за вказаною адресою не відчиняють, засобом телефонного зв`язку з працівниками служби не спілкуються, на запрошення з`явитися до служби не реагують.

У період з червня 2018 року до травня 2019 року ОСОБА_1 сплачував аліменти на користь ОСОБА_2, що підтверджується довідкою про розмір аліментів, сплачених у твердій грошовій сумі, виданою Солом`янським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ 25 червня 2019 року.

Заборгованість ОСОБА_1 станом на 28 серпня 2020 року по сплаті аліментів відсутня, що підтверджується довідкою Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ від 28 серпня 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Згідно з частиною першою статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

За правилом частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до частини першої статті 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Наведена норма закону регламентує порядок вчинення запису про батька дитини, якщо вона народилася у подружжя.

Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Згідно з усталеною судовою практикою предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) ).

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, зокрема висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 108 ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про те, що відповідач належним чином не повідомлена про вказаний позов та необхідність забору біологічних зразків для проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому не може свідчити про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За правилом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, у разі якщо необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставини, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_3, що оспорюється позивачем у цій справі, має істотне значення для її вирішення, зазначений факт може бути встановлено чи спростовано, зокрема шляхом отримання результатів молекулярно-генетичної експертизи.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання/оспорювання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення/спростування батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизи у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року у цій справі за клопотанням відповідача призначено проведення судово-медичної генетичної експертизи (встановлення батьківства), поставивши перед експертами питання, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір`ю якої є ОСОБА_2 . Зобов`язано відповідача у визначений експертами час з`явитися разом з дитиною до експертної установи. Роз`яснено учасникам справи наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.

Згідно з листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 13 січня 2020 року неможливо провести експертизу, призначену ухвалою від 18 вересня 2019 року, у зв`язку з тим, що незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явилася.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року справу направлено для проведення раніше призначеної судово-медичної генетичної експертизи, поставивши на вирішення експертизи питання, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір`ю якої є ОСОБА_2 . Зобов`язано відповідача у визначений експертами час з`явитися разом з дитиною до експертної установи. Роз`яснено учасникам справи наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.

Згідно з листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 29 жовтня 2020 року не можливо проведення експертизи, призначеної ухвалою від 27 серпня 2019 року, у зв`язку з тим, що 23 жовтня 2020 року ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явилася.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надіслана судами кореспонденція засобами поштового зв`язку, адресована відповідачу ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі судові повістки і листи з повідомленням про необхідність явки до експертної установи на відбір зразків крові, повернулась до суду з відміткою поштової служби "за закінченням терміну зберігання".

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідач неодноразово разом із дитиною не з`явилася для забору біологічних зразків для проведення судово-медичної генетичної експертизи (експертизи ДНК) з різних причин. Оцінка дій відповідача судами першої та апеляційної інстанції не зроблена.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав зазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що відповідно до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, § 09, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) ).

Отже, вирішуючи справу про оспорювання батьківства, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін справи.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Як роз`яснено у підпункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України, згідно із якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

ЄСПЛ зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (Рішення ЄСПЛ у справі "Калачова проти Російської Федерації" від 07 травня 2009 року № 3451/05, § 34, "Кalacheva V. Russian Federation").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18 (провадження № 61-12881св19) вказано, що: "відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись із його висновком про відмову в задоволенні позовних вимог, залишив поза увагою те, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ", зауважив, що "на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року)".

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення статті 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Також відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на те, що відповідач належним чином не повідомлена про цей позов та необхідність забору біологічних зразків для проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому не може свідчити про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Частинами третьою, четвертою статті 128 ЦПК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно з частиною шостою статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Отже, під час розгляду справи належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, є зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Пунктами 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У матеріалах справи наявні поштові конверти, адресовані відповідачу, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку "за закінченням строку зберігання".

Інших відомостей про належне повідомлення відповідача щодо розгляду справи у розумінні статтей 128- 130 ЦПК України матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції.

Як зазначено вище, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 не з`явилася до експертної установи для відбору зразків крові.

Проте з такими висновками Верховний Суд погодитися не може, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням.

Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.

Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи.

Враховуючи зазначені норми процесуального законодавства, саме на суд покладено обов`язок, зокрема забезпечити явку сторін у справі до експертної установи.

Як зазначено вище, Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 18 вересня 2019 року призначив у справі судово-медичну генетичну експертизу.

Від Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи судово-медичного лабораторного відділу відділення судово-медичної генетичної ідентифікації 30 жовтня 2019 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист, в якому заявник просив забезпечити явку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3, для відбору зразків крові, який відбудеться 22 листопада 2019 року о 12 год 30 хв у приміщенні відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення вказаного листа сторонам, а саме зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення або конверту, який мав повернутися на адресу суду із відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", "Адресат відмовився" або "Адресат відсутній за вказаною адресою", тощо.

На адресу Шевченківського районного суду міста Києва 17 грудня 2019 року від Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи судово-медичного лабораторного відділу відділення судово-медичної генетичної ідентифікації вдруге надійшов лист, згідно з яким експертна установа просила забезпечити явку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3, для відбору зразків крові, який відбудеться 10 січня 2020 року о 12 год 30 хв.

Копія вказано листа була направлена сторонам, зокрема ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак вказане поштове відправлення повернулося до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з листом Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи судово-медичного лабораторного відділу відділення судово-медичної генетичної ідентифікації, який надійшов на адресу суду 24 січня 2020 року, проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації у цій справі є неможливим, тому що, незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явилася.

Враховуючи те, що суд на порушення вищенаведених норм процесуального законодавства не забезпечив явку ОСОБА_2 для відбору зразків крові, тому така неявка не свідчить про ухилення її від подання експертам необхідних матеріалів, оскільки відповідач не була належним чином повідомлена про дати відбору зразків матеріалів, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права доводити ті обставини, на які він посилався як на підставу заявлених позовних вимог, та був позбавлений надавати засоби доказування на свій розсуд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 81, 83, 84, 228, 229, 235, 263, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки вищенаведені порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до постановлення незаконних судових рішень, оскаржувані судові рішення слід скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу

ОСОБА_1 у липні 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій, зокрема просив застосувати до ОСОБА_2 процесуальний примус у вигляді стягнення в дохід державного бюджету штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у зв`язку із невиконанням нею процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом ухвалою від 18 вересня 2019 року.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Статтею 144 ЦПК України визначені види заходів процесуального примусу, в тому числі і штраф.

Згідно з частиною першою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов`язком.

Аналіз клопотання свідчить про відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 не вчиняла дій (бездіяльності), які б могли бути розцінені судом як недобросовісне виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з тим, що розгляд справи Верховним Судом здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року скасувати.Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та звільнення від сплати аліментів, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу відмовити.Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук