розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Правекс-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вказувало, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 29 травня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 79 843,80 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 54 582 доларів США та заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 25 261,80 доларів США, яку позивач просив стягнути на його користь із відповідачів солідарно, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 27 125,69 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2007 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США строком до 10 липня 2032 року із сплатою 11,99 % річних.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 того ж дня укладений договір поруки строком до 10 липня 2035 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Октябрьський районний суд м. Полтави рішенням від 06 вересня 2016 року у складі судді Тімошенко Н. В. відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ "Правекс-Банк".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк, звернувшись до суду з цим позовом у грудні 2015 року, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач та перебіг якого слід рахувати з наступного місяця після несплати позичальником щомісячного платежу, а саме з червня 2009 року.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 20 березня 2017 року відхилив апеляційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк", рішення Октябрьського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2016 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що банк, звернувшись до суду з цим позовом у грудні 2015 року, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач та перебіг якого слід рахувати з наступного місяця після несплати позичальником щомісячного платежу після реструктуризації заборгованості, а саме з грудня 2010 року.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказував, що відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості у повному обсязі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що пропуск банком строку позовної давності щодо щомісячних платежів не є наслідком застосування цього строку до усієї суми заборгованості, а лише може бути підставою для відмови у позові щодо стягнення щомісячних прострочених платежів, до яких такий строк сплив.

Таким чином у справі, яка переглядається, встановивши, що строк кредитного договору сторонами встановлений до 10 липня 2032 року, а позивач звернувся про стягнення усієї суми заборгованості у листопаді 2015 року, висновок суду про сплив позовної давності щодо усієї суми заборгованості за кредитом є помилковим.

При цьому суд апеляційної інстанції вважаючи, що останній платіж був сплачений позичальником у 2010 році, не перевірив та не спростував доводів банку щодо погашення останнім заборгованості у 2012 році та не дослідив належним чином розрахунок кредитної заборгованості.

Полтавський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" задовольнив частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2016 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов ПАТ КБ "Правекс-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 53 382 долари США. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після укладення договору 27 травня 2010 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 10 липня 2007 року, ОСОБА_1 не здійснювала жодних платежів по сплаті тіла кредиту, в зв`язку з чим заборгованість по ньому станом на момент звернення до суду становить 54 582 долари США.

Враховуючи, що таке звернення мало місце 30 листопада 2015 року, з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності, стягненню підлягає тіло кредиту в межах строку позовної давності (з грудня 2012 року по грудень 2015 року), за мінусом коштів в період, щодо якого застосовано наслідки спливу позовної давності - з 10 липня 2010 року (час укладання договору про внесення змін до кредитного договору) і до грудня 2012 року).

Розмір таких коштів згідно до наданого банком розрахунку склав 1 200 доларів США, а тому апеляційний суд дійшов висновку, щодо стягнення з солідарних боржників на користь позивача підлягає кредит в розмірі 53 382 долари США (54 582-1 200).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко Г. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в якій просила оскаржену постанову змінити, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника посилається на те, що суд апеляційної інстанції не встановив, яка сума кредиту була дійсно видана позичальнику, хоча на вирішення експертизи було поставлене питання розміру заборгованості.

Крім того апеляційний суд не дослідив здійснені боржником платежі на предмет їх достовірності та можливості застосування позовної давності.

Посилається також на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 202/1825/17-ц (провадження № 61-4770св19) та у постанові 19 лютого 2020 року у справі № 522/10356/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Октябрського районного суду м. Полтави.

30 червня 2021 року цивільна справа № 554/14426/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 липня 2007 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" (правонаступником якого на даний час є Акціонерне товариство "Правекс-Банк") та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3366-005/07Р, відповідно до умов якого остання отримала кредит для споживчих цілей в сумі 60 000 доларів США, строком до 10 липня 2032 року із сплатою 11,99 % річних.

З метою належного виконання умов кредитного договору 10 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 3366-005/07Р, згідно якого поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед банком.

27 травня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 3366-05/07р від 10 липня 2007 року, яким реструктуризовано заборгованість по кредиту, узгоджено графік її погашення та визначено загальну суму боргу в розмірі 54 582,00 доларів США. Невід`ємними частинами до вказаного договору є додаток № 1 (графік погашення заборгованості за кредитом) та додаток № 2 (орієнтовні витрати по кредиту з дати змін умов кредитування).

Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 29 травня 2015 року становить 79 843,80 доларів США та складається з: 54 582,00 доларів США - заборгованість за кредитом; 25 261,80 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі подали заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

У листопаді 2012 року, представником ОСОБА_1 - адвокатом Марченко Г. І. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не підписувала заяву на переказ готівки від 07 листопада 2012 року на суму 98 доларів США та не здійснювала оплати в листопаді 2012 року.

Згідно висновку експерта Полтавського НДЕКЦ від 21 серпня 2020 року № 1763 підпис у графі "Підпис платника", що у заяві на переказ готівки від 07 листопада 2012 року № FJB1231202049402, в сумі 98 доларів США, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття "зобов`язання" міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

У кредитному договорі в силу положень статті 627 ЦК України про свободу договору сторони можуть встановити як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

За обставинами цієї справи, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Окрім того, у пункті 4.4 кредитного договору сторони визначили, що у разі виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом або/та відсотками, строк користування кредитом припиняється достроково на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто підстави зміни строку виконання основного зобов`язання.

Аналіз змісту пункту 4.4 кредитного договору дає підстави для висновку, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань, а лише повідомляє про припинення строку користування кредитом.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Отже, сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Такі висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року (провадження № 61-14987св19), постановленій за результатами касаційного розгляду справи № 138/240/16-ц, де умовами пункту 9.2 кредитного договору, укладеного АТ "Правекс-Банк" та позичальником також встановлювалось, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Поза увагою апеляційного суду залишилися умови настання строку дострокового повернення кредиту, і такими умовами згідно з пунктом 4.4 договору є порушення позичальником зобов`язань щодо погашення заборгованості за кредитом, адже після спливу на 10 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, настає термін повернення кредиту у повному обсязі. Направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом за змістом умов договору носить інформативний характер, та не має наслідком зміну строку повернення кредиту.

При постановлені оскаржуваного рішення апеляційним судом всупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України не враховано висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19).

Відповідно, як наслідок, суди попередніх інстанцій неправильно встановили, коли настав строк повернення кредиту, та розпочався відлік строку для звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника.

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2010 року виникла прострочена заборгованість за відсотками в сумі 445 доларів США, яку ОСОБА_3 в повному обсязі станом на 10 грудня 2010 року не погасила.

На підставі пункту 4.4 кредитного договору, 10 грудня 2010 року строк користування кредитом припинився. Отже, відповідно до умов договору, змінився строк виконання зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником його умов.

Колегія суддів зауважує, що після зміни строку виконання зобов`язання (10 грудня 2010 року) всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.4 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

З обставинами цієї справи вбачається, що строк виконання зобов`язання настав 10 грудня 2010 року, після вказаної дати відповідач неодноразово здійснювала часткове погашення заборгованості, останнє з яких було 10 вересня 2012 року, а із позовом позивач звернувся 30 листопада 2015 року (дата відмітки на поштовому конверті), тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просили відповідачі.

Таким чином колегія суддів вважає, що звернення із позовом в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 10 грудня 2010 року, відбулося поза межами позовної давності, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

В той же час, оскільки після спливу строку кредитування в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення процентів, які нараховані після 10 грудня 2010 року, є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції, формулюючи висновок про те, що оскільки основне зобов`язання за кредитним договором не припинилось, тому відсутні підстави для висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, не врахував висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 08 жовтня 2014 року у справі № 6-128цс14, від яких Верховний Суд не відступав. Практика застосування положень частини четвертої статті 599 ЦК України є усталеною протягом тривалого часу.

Висновки Верховного Суду України зводились до того, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час дії спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

За обставинами цієї справи, банк звернувшись з позовом до поручителя 30 листопада 2015 року пропустив шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості із поручителя, у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя внаслідок припинення поруки.

На наведене суд першої інстанції належної уваги не звернув, підстави відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 не мотивував, лише вказав, що він дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в зв`язку із пропуском позивачем позовної давності.

Таким чином висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 правильні по суті, проте підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині є припинення поруки у зв`язку із тим, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 754/854/16 (провадження № 61-17119св20).

Отже постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з АТ "Правекс-Банк" на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 087 грн.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки постанова Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року скасована то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 вересня 2016 року змінити з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Стягнути з Акціонерного товариства "Правекс-Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 087 (дві тисячі вісімдесят сім) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий І. В. ЛитвиненкоСудді А. І. Грушицький А. А. КаларашЄ. В. Петров О. С. Ткачук