Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанційУ жовтні 2018 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - Харківська міська рада, про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури.Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ у Харківській області від 02 червня 2017 року № ХК 142171522352, ОСОБА_1 є замовником реконструкції нежитлових приміщень першого поверху № 23-32 у літ. "А-5" офісного призначення за адресою: АДРЕСА_1 . На дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта, відповідач не виконав покладеного на нього Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) обов`язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою з приводу укладення такого договору.Посилаючись на викладене, позивач просив визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між ОСОБА_1 та Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року у складі судді Губської Я. В., позов Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено. Визнано укладеним між ОСОБА_1 та Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в редакції, викладеній у позовній заяві. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об`єкта, відповідач не виконав покладеного на нього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка діяла на момент введення об`єкта в експлуатацію, обов`язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до позивача з приводу укладення такого договору. З огляду на те, що декларація про готовність до експлуатації будівлі та споруди зареєстрована 30 травня 2017 року, а Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) з 1 січня 2013 року передбачав обов`язок замовника будівництва ініціювати укладення договору про пайову участь і укласти такий договір до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , який діяв на час правовідносин з прийняття об`єкта в експлуатацію.Постановою Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова. Отже, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена. Зазначене відповідає статті 19 Конституції України. Саме до такого правового висновку щодо застосування вказаним норм матеріального права, зокрема статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при вирішення спору про укладення договору про пайову участь дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скаргиУ липні 2021 року Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 903/539/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 641/157/16-ц.Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного СудуЗгідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами09 листопада 2011 року Харківською міською радою прийнято рішення № 804, яким затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (зі змінами згідно з рішенням від 02 травня 2013 року № 319, далі - Порядок № 319).Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 319 замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки в м. Харкові, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та цим порядком. Залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладеннядоговорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради (пункт 1.4 Порядку № 139).Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ у Харківській області від 02 червня 2017 року № ХК 142171522352, ОСОБА_1 є замовником закінченого будівництвом об`єкта - реконструкції нежитлових приміщень першого поверху № 23-32 у літ. "А-5" офісного призначення на АДРЕСА_1 .Згідно з Порядком № 319 Харківська міська рада листом від 03 жовтня 2017 року за № 176/0/114-17 повідомила ОСОБА_1 про необхідність укладення договору на пайову участь, невиконання останнім норм статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та необхідність у 10-денний термін звернутись із заявою до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської радидля підготовки проекту договору про пайову участь та надати документи, передбачені пунктом 2.6 Порядку № 139.06 березня 2018 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської радинаправив ОСОБА_1 пропозицію про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлових приміщень першого поверху № 23-32 у літ. "А-5" офісного призначення на АДРЕСА_1 .Вказаний лист та пропозиція залишені відповідачем без відповіді.

Нормативно-правове обґрунтуванняВідповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини 2 статті 14 ЦК України).Таким чином, щодо певних договорів, обов`язковість укладення яких передбачена законом, законодавчо встановлена можливість вимагати укладення договорів у судовому порядку.Необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на момент прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частина третя статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін (частина дев`ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").Водночас, з 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (132-20) , якими скасовано статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20 вересня 2019 року (132-20) договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.Тобто, з 01 січня 2020 року у замовників відсутній обов`язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВраховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, а отже, з урахуванням того, що суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість укладення якого для відповідача законом не передбачена, що відповідає статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.Аналогічні висновки щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при вирішення спору про укладення договору про пайову участь викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 13 січня 2021 року, справа № 922/267/20У своїх касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 903/539/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 641/157/16-ц.У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 903/539/18 сформульовано висновок про те, що у разі здійснення діяльності, яка передбачає капітальний ремонт, правові підстави, передбачені статтею 40 Закону № 3038-VI для виникнення у відповідача обов`язку укласти договір про пайову участь та сплатити відповідні кошти, відсутні. Якщо ж особа звертається на підставі наведеної норми Закону щодо здійснення реконструкції, у неї виникає обов`язок укласти договір про пайову участь та сплатити відповідні кошти. Оскільки відповідач ухилявся від покладеного на нього законодавством обов`язку щодо участі у розвитку інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний укласти з позивачем запропонований ним договір і такий договір підлягає укладенню за рішенням суду.У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18 зроблено висновок про те, що відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804 укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста в цьому випадку є обов`язковим у силу вимог закону, а тому у ТОВ "Парковий-4" у силу прямої вказівки закону виник обов`язок укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова. Встановлення порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, до яких, у тому числі, відносяться виконавчі органи міських рад, а тому застосування положень Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (із змінами згідно з рішенням від 02 травня 2013 року № 319) у частині розрахунку розміру пайової участі саме на підставі вищенаведеної опосередкованої вартості, за умови ненадання відповідачем загальної кошторисної вартості об`єкту, не суперечить положенням законодавства.У постанові Верховного Суд від 17 лютого 2021 року у справі № 641/157/16-ц, сформульовано висновок про те, що обов`язок укладення договору про пайову участьу розвитку інфраструктури міста закріплений на законодавчому рівні, тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у позивача права вимагати укладення такого договору в судовому порядку.Разом з тим, висновки, викладені у вказаних постановах не підлягають застосуванню до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки судові рішення у вказаних справах про визнання укладеними договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури містаухвалені до набрання чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (132-20) , якими скасовано статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду