У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра" або Банк), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК ПІК" (далі - ТОВ "ЮК ПІК"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лісіцина Я. Б., про визнання недійсними договорів, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.Позов обґрунтовано тим, що в листопаді 2018 року ОСОБА_1 отримано лист від ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "ЮК ПІК" про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором. Позивачка вважала, що дані договори укладені з порушенням чинного законодавства та мають бути визнані недійсними в судовому порядку, оскільки стороною у даному договорі може бути лише банківська та фінансова установа, якими ТОВ "ЮК ПІК" не є. Оскільки є недійсним основний договір, недійсним є і договір іпотеки, як забезпечувальний правочин. Також вважала, що нотаріус мав відмовити у посвідченні договору про відступлення прав вимоги, так як сторонами не було подано всі документи, які були обов`язкові для вчинення нотаріальних дій. Крім того, нотаріус не встановила дійсність та відповідність основного зобов`язання, в забезпечення якого і укладався договір іпотеки, і права за яким було відступлено. Факт порушення порядку вчинення приватним нотаріусом нотаріальної дії, яка полягає у нотаріальному посвідченню правочину, дає підстави вважати, що такий правочин в силу вимог закону щодо обов`язкового нотаріального посвідчення є недійсним. На підставі викладеного позивач просила: визнати недійсним договір № 121/П/99/2007-840 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "ЮК ПІК"; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіцина Я.Б., зареєстрований у реєстрі № 1057; скасувати рішення про державний реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2018 року, індексний номер 44037609; скасувати рішення про державний реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2018 року, індексний номер 44037247.У лютому 2019 року позивач подала доповнення до позовної заяви, в яких зазначила, що Банк не набув право вимоги за кредитним договором, оскільки даний договір не укладався. Жодних прав чи обов`язків з даного кредитного договору не виникло, а тому недійсним є договір іпотеки та договір про відступлення прав вимоги. На підставі викладеного просила: визнати недійсним договір № 121/П/99/2007-840 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "ЮК ПІК"; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лісіцина Я. Б., зареєстрований у реєстрі № 1057; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяженьвід 14 листопада 2018 року, індексний номер 44037609; скасувати рішення про державний реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2018 року, індексний номер 44037247; визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року і зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. у реєстрі під № 7129; скасувати рішення про реєстрацію іпотеки (запис з спец розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 12937669 від 31 серпня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.); скасувати рішення про реєстрації заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (запис зі спецрозділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 12937398 від 31 серпня 2012 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С .П.).Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), іншим актам цивільного законодавства, підстави недійсності договорів, визначені статтями 203, 215 ЦК України, відсутні.Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року залишено без змін.Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що оскаржувані договори укладені на підставі статей 512- 519 ЦК України, тобто в порядку уступки права вимоги; форма спірного договору відповідає встановленим законом вимогам; сторони мали необхідні право та дієздатність для укладення оспорюваного договору; волевиявлення сторін під час укладання договору відступлення прав вимоги (цесії) порушене не було; у спірних правовідносинах змінився лише суб`єктний склад сторін у зобов`язанні і відповідач ТОВ "ЮК ПІК" став новим кредитором за кредитним договором та новим іпотекодержателем щодо предмета іпотеки, який виступив як забезпечення належного виконання умов кредитного договору.Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що оспорюваний позивачем договір укладений у зв`язку із відступленням права вимоги шляхом укладення договору цесії, а не факторингу, повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, та відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справиПредставник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у січні 2021 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Києва-Святошинського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у вищевказаній справі.Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: застосування частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України та статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 909/968/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 686/12230/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 755/12702/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 161/13889/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-428/10, від 23 грудня 2020 року у справі № 754/12116/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) не містить жодної норми, яка б розширила коло осіб, які можуть виступати покупцями права вимоги за кредитними договорами банків, що знаходяться у процесі ліквідації. Вважає, що спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України (435-15) , Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, тому суди безпідставно врахували виключення 16 листопада 2016 року з Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку формулювання про те, що відступлення права вимоги за кредитами здійснюється шляхом проведення конкурсу між фінансовими установами. Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема статті 95 ЦПК України (без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 13 червня 2018 року у справі № 539/1238/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 539/2774/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 146/381/18, від 18 травня 2020 року у справі № 761/28849/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів та не досліджено зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Також, представник заявника вважає, що суди прийняли судові рішення на підставі неналежних доказів, а саме: копії кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 121/П/99/2007-840, копії додаткової угоди № 1 до Кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 121/П/99/2007-840, копії договору застави майнових прав від 04 січня 2008 року № 88, копії договору застави цінних паперів № 85 ДМП, копію договору застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних облігацій від 12 квітня 2007 року № Б-010/81-06-2/2007/001, виготовлено та засвідчено неналежно.У лютому 2021 року надійшов відзив ТОВ "ЮК ПІК" на касаційну скаргу, в якому зазначає, що товариство придбало право вимоги безпосередньо у ПАТ "КБ "Надра", яке перебуває у стані припинення, а відтак оспорювані договори не є договорами факторингу, а є правочинами з відступлення права вимоги (цесії), зазначене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.У лютому 2021 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що нормативно-правовими актами, що передбачають продаж активів неплатоспроможних банків не перебачено, що відступлення права вимоги за кредитним договорами має відбуватись лише на користь фінансових установ. За обставинами справи, відбувалось відступлення права вимоги від неплатоспроможного банку - ПАТ "КБ "Надра" (у якого відкликана банківська ліцензія Національним банком України, який відповідно також немає статусу фінансової установи) на користь юридичної особи, що не заборонено чинним законодавством. ПАТ "КБ Надра" перебуває в процедурі ліквідації у відносинах із ним пріоритетними є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) та нормативно-правові акти в сфері гарантування вкладів фізичних осіб, які не забороняють відступлення права вимоги за договорами на користь будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Рух справи в суді касаційної інстанціїВідповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 12 січня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року (після усунення заявником недоліків) відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 369/15085/18 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.У березні 2021 року матеріали справи № 369/15085/18 надійшли до Верховного Суду.31 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов лист про повернення цивільної справи у зв`язку з надходженням апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року.Верховний Суд направив матеріали справи № 369/15085/18 до Києво-Святошинського районного суду Київської області.У квітні 2021 року матеріали справи № 369/15085/18 повернуто до Верховного Суду.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1 12 квітня 2007 року укладено кредитний договір № 121/П/99/2007-840.

У якості забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 31 серпня 2012 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки. Предметом даного договору є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 листопада 2016 року № 2342 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" до 03 червня 2020 з відповідним продовженням повноважень Уповноваженої особи Фонду.

У подальшому, за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом від 17 жовтня 2018 року № UA-EA-2018-08-03-000086-b, складеного ТОВ "Держзакупівлі.Онлайн" ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "ЮК ПІК" уклали договір від 14 листопада 2018 року № 121/П/99/2007-840. За умовами зазначеного договору ПАТ "КБ "Надра" передало у власність ТОВ "ЮК ПІК" право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 квітня 2007 року № 121/П/99/2007-840.

Також, 14 листопада 2018 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "ЮК ПІК" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, що був укладений 31 серпня 2012 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1, в забезпечення кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 121 /П/99/2007-840.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) умови (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведені норми, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27 квітня 2017 року не є договором факторингу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір від 27 квітня 2017 року є відступленням права вимоги вже утвореної заборгованості ОСОБА_1 на стягнення якої ТОВ "ЮК ПІК" не потребується отримання спеціальної ліцензії, оскільки новий кредитор набув лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).

Аргументи касаційної скарги в цій частині таких висновків суду не спростовують та зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 909/968/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 686/12230/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 761/20611/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 755/12702/16-ц,, від 09 грудня 2020 року у справі № 2-428/10, Суд не бере до уваги, оскільки правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у справах, на які посилається заявник. Зокрема, у справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Водночас у справах, на які посилається заявник, попередній кредитор у процедурі ліквідації не перебував.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в касаційні скарзі про те, що ціна договору відступлення права вимоги стягувачем є меншою, ніж сума, право вимоги на яку за цим договором отримало ТОВ "ЮК ПІК", що свідчить про ознаки договору факторингу, колегія суддів відхиляє.

Якщо право вимоги відступається за плату, то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

Положення ЦК України (435-15) , що регулюють відносини купівлі-продажу, не встановлюють порядку визначення ціни такого договору. Більше того, ціна договору за загальним правилом визначається на розсуд його сторін.Відтак, прямої заборони на визначення ціни права грошової вимоги, що відступається на підставі договору цесії, у розмірі меншому, ніж номінальний розмір таких вимог, законом не встановлено.Крім того, можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.Посилання в цьому аспекті на постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 754/12116/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 161/13889/17 Суд відхиляє, оскільки такі ухвалені раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, а тому наведені в них висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 дійшла висновку, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.Доводи заявника про те, що судами прийнято судові рішення на підставі неналежно засвідчених копій документів: кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 121/П/99/2007-840, додаткової угоди № 1 до кредитного договору, договору застави майнових прав від 04 січня 2008 року № 88 за кредитним договором, договору застави цінних паперів № 85, договору застави майнових прав до договору купівлі-продажу облігацій від 12 квітня 2007 року № Б-010/81-06-2/2007/001, Судом відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові, зводяться до незгоди з висновками судів чи переоцінки доказів. Вони також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.