Постанова

Іменем України 22 листопада 2021 року м. Київсправа № 234/7719/20провадження № 61-154св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Бакуменко А. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заявиУ травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" (далі - ТОВ "КФ.ЮА") про захист прав споживача та встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності. Позовну заяву мотивував тим, що після того, як 29 лютого 2020 року без жодних правових підстав на його рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк", надійшли кошти у розмірі 11 200,00 грн, він дізнався про існування укладеного між ним та відповідачем кредитного договору від 29 лютого 2020 року № 000200232675. Позивач стверджував, що 29 лютого 2020 року він не укладав кредитний договір № 000200232675 та не брав на себе жодних зобов`язань перед відповідачем, що є підставою для встановлення цього договору нікчемним, згідно з положенням частини другої статті 1055 ЦК України.Іншу підставу позову ОСОБА_1 вбачав у тому, що договір містить несправедливі умови щодо розміру процентів і комісії. Умова, за якою позичальник наділив себе повноваженнями в односторонньому порядку змінювати умови договору, суперечить положенням статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів". ОСОБА_1 просив суд встановити нікчемність кредитного договору 000200232675 від 29 лютого 2020 року, укладеного між ним та ТОВ "КФ.ЮА" та застосувати наслідки його недійсності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Постановою Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року залишено без змін.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги. Суд дійшов висновку про те, що волевиявлення позичальника підтверджено вчиненням фактичних дій, направлених на ознайомлення із умовами кредитування, складанням відповідних документів і внесенням до них конфіденційної інформації, відомої тільки позивачу. Також, на думку суду, про виникнення зобов`язання свідчить та обставина, що кошти, визначені в електронному договорі, надійшли в розпорядження позивача на належний йому банківський рахунок.При цьому суд апеляційної інстанції вказав, щоіснування кредитних правовідносин між ТОВ "КФ.ЮА" та ОСОБА_1 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, а не лише самими правовими аргументами на які робив посилання позивач, оскільки кошти в обумовленому у договір розмірі надійшли на належний позичальнику рахунок, який, маючи нагоду за умовами договору і за відсутності жодних перешкод, не повернув кошти на відповідний рахунок ТОВ "КФ.ЮК".Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо несправедливості та невідповідності закону умов укладеного між сторонами кредитного договору, суд апеляційної інстанції вказав на їх недоведеність, оскільки сам кредитний договір містить всі істотні умови характерні для такого виду договорів, при цьому суд вважав, що визначальним для результатів розгляду спору є те, що саме позичальник за допомогою електронного підпису погодився з такою редакцією договору і отримав кошти за умовами договору кредитування. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що в межах предмету спору, визначеного позивачем, позбавлений можливості давати правову оцінку та робити висновки про обґрунтованість і обов`язковість до виконання умов щодо комісії, процентів поза межами кредитування за закінченням строку дії договору та робити правовий висновок з приводу обов`язку до застосування Правил як невід`ємної частини кредитного договору, оскільки відсутній спір щодо виконання договору та застосування відповідних наслідків виконання взятих за договором зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову та направити справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 21 січня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Краматорського міського суду Донецької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема банківській виписці про зарахування коштів, обґрунтовуючи це тим, що гроші могли бути зараховані без дозволу позивача, оскільки відсутній механізм заборони зарахування коштів на картку (попереднє погодження зарахуванню). Крім того, судами здійснено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема не досліджено Правила надання грошових коштів у позику і на умовах фінансового кредиту ТОВ "КФ.ЮА" (далі - Прави).Заявник вказує, що відповідач не довів того, що телефон, на який надійшов одноразовий ідентифікатор, належить позивачу.Суди допустили порушення частини п`ятої статті 100 ЦПК України, оскільки письмові докази не досліджувалися в оригіналі.Умови договору є несправедливими, однак суди попередніх інстанцій не надали цьому оцінку. Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиЗ письмової копії договору № 000200232675 від 29 лютого 2020 року встановлено, що між ТОВ "КФ.БА" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики на умовах фінансового кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 надана позика на умовах фінансового кредиту у сумі 11 719,00 грн, під процент, що визначений у розмірі від 670,99% до 892,50% річних, строк дії договору з 29 лютого 2020 року по 29 березня 2020 року. Договір містить електронний підпис m948213u.У додатку до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200232675 від 29 лютого 2020 року визначено графік платежів до 29 березня 2020 року.Згідно з банківською випискою, виданою Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" 29 лютого 2020 року, на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 перераховані кошти на загальну суму 11 200,00грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) , а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України (436-15) , може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосували норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 29 лютого 2020 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. При цьому позивач не був позбавлений можливості згідно з пунктом 6 договору протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснень причин, у тому числі і у разі отримання ним грошей, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.Доводи заявника про те, що суд не встановив всі фактичні обставини справи, а відповідач не довів, що телефон, на який надіслано одноразовий пароль-ідентифікатор належить позивачу, на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують обов`язку позивача довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, що є його процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги частини п`ятої статті 100 ЦПК України, колегія суддів зазначає таке.Не є порушенням норм процесуального права недослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копії цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-20329св19). Оскільки позивач надав суду належним чином завірену паперову копію договору, матеріали справи не містять клопотань про витребування оригіналів електронних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій положень частини п`ятої статті 100 ЦПК України. Щодо доводів касаційної скарги про те, що умови договору є несправедливими, а суди не надали цьому оцінку, колегія суддів зазначає таке.Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити його нікчемність для застосування наслідків його недійсності і однією із підстав позову вказував, що цей договір містить несправедливі умови щодо розміру процентів і комісії. Умова, за якою позичальник наділив себе повноваженнями в односторонньому порядку змінювати умови договору, суперечить положенням статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.У ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що в межах предмету спору, визначеного позивачем, суд позбавлений можливості давати правову оцінку та робити висновки про обґрунтованість і обов`язковість до виконання умов щодо комісії, процентів поза межами кредитування за закінченням строку дії договору та робити правовий висновок з приводу обов`язку до застосування Правил як невід`ємної частини кредитного договору, оскільки відсутній спір щодо виконання договору та застосування відповідних наслідків виконання взятих за договором зобов`язань.Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.У постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається заявник, встановлено, що між сторонами укладено письмовий договір кредиту, спір виник щодо стягнення кредитної заборгованості. Натомість у справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір в електронній формі, а нормативно-правове регулювання укладення такого договору відрізняється від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі.Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - без змін.Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладеного у мотивувальній частині касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник