провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" (далі - ПАТ "КБ "Даніель"), ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просили витребувати від ОСОБА_6 на скою користь квартиру АДРЕСА_1 ; а також скасувати записи про реєстрацію права власності на цю квартиру за ПАТ "КБ "Даніель", за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6 .

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року в справі № 756/4712/14-ц було задоволено позов ПАТ "КБ "Даніель" про звернення стягнення на предмет іпотеки та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ "КБ "Даніель" за кредитним договором від 13 грудня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом визнання за ПАТ "КБ "Даніель" права власності на вказану квартиру.

На підставі вказаного заочного рішення суду 16 вересня 2014 року ПАТ "КБ "Даніель" зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а 24 червня 2016 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, продав цю квартиру ОСОБА_5 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року в справі № 756/4712/14-ц скасовано.

ОСОБА_5, будучи достовірно обізнаний в тому, що заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року скасовано, з метою передання права власності на спірну квартиру іншій особі, яка б у свою чергу вказувала на добросовісність її придбання, 23 липня 2018 року відчужив її шляхом продажу з прилюдних торгів ОСОБА_6 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року в справі № 756/4712/14-ц позовну заяву ПАТ "КБ "Даніель" про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду.

Посилаючись на викладене, оскільки право власності на належну їм квартиру АДРЕСА_1 порушено внаслідок виконання судового рішення, яке в подальшому скасовано, на підставі статті 388 ЦК України та пункту 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" просили позов задовольнити.

У листопаді 2019 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, у якому просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх з цієї квартири.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона стала переможцем електронних торгів з придбання лоту № 284861, трикімнатної квартири АДРЕСА_1, що продавалась в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Спірна квартира безпідставно знаходиться у володінні відповідачів, які добровільно її звільнити відмовляються.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у користуванні квартирою шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вибуття майна з володіння позивачів відбулося шляхом його реалізації з прилюдних торгів, які не були визнані недійсними, а тому таке майно не може бути витребувано від ОСОБА_6 з підстав, зазначених у позові.

Разом з тим, установивши, що ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 чинять перешкоди ОСОБА_6 в користуванні належною їй на праві власності квартирою, не допускають її до цієї квартири, місцевий суд вважав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 про їх виселення з квартири є такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року в частині задоволення зустрічного позову та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 .

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування записів про право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки позивачі обрали неефективний та передчасний спосіб захисту.

Водночас, вирішуючи спір у частині зустрічних позовних вимог, місцевий суд не звернув уваги на те, що реалізуючи спірну квартиру з прилюдних торгів приватний виконавець мав попередити ОСОБА_6 про проживання в ній позивачів, а остання, не виявивши розумної дбайливості про інтереси мешканців квартири, не з`ясувала, чи відмовляються останні від свого права користування жилим приміщенням. Врахувавши цю обставину та те, що попередніми власниками право власності на спірну квартиру було набуто не за рахунок кредитних коштів, апеляційний суд вважав, що правові підстави для їх виселення без надання іншого жилого приміщення були відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_8 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову й залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що з припиненням права власності на спірну квартиру відповідачі за зустрічним позовом втратили й право користування цією квартирою, а тому вона, як новий власник, відповідно до статті 391 ЦК України може вимагати усунення перешкод у праві власності та праві користування квартирою шляхом виселення із неї членів сім`ї колишнього власника.

Окрім цього, оскільки належна їй квартира не була іпотечним майном на момент придбання її на прилюдних торгах, вона не є такою особою, яка повинна надавати відповідачам інше житлове приміщення.

Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, неправильно застосував до спірних правовідносин висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, не врахувавши при цьому висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 196/476/13-ц, які підлягали застосуванню в даному випадку.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог в касаційному порядку не оскаржується, а тому в цій частині суд касаційної інстанції її не переглядає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 березня 2021 року справа № 756/12097/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 січня 2001 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 червня 2010 року, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 травня 2014 року в справі № 756/4712/14-ц задоволено позов ПАТ "КБ "Даніель" про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ "КБ "Даніель" за кредитним договором від 13 грудня 2011 року № 1677-04-КЗЖ-Т в сумі 829 024, 92 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, шляхом визнання за ПАТ "КБ "Даніель" права власності на вказану квартиру.

На підставі вказаного судового рішення 16 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ "КБ "Даніель" було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року в справа № 756/4712/14-ц позовну заяву ПАТ "КБ "Даніель" до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ "КБ "Даніель", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової В. Ю., треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_2, Служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання іпотечного договору недійсним залишено без розгляду.

24 червня 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ПАТ "КБ "Даніель" продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

На виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2018 року в справі № 450/3506/17 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 суми богу за договором позики, 09 липня 2018 року вищевказана квартира була продана з електронних торгів, протокол № 343947, переможцем яких визнано ОСОБА_6

23 липня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерв`янко В. В., відповідно до статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі акта приватного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 16 липня 2018 року, посвідчила, що ОСОБА_6 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 150 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У статті 317 ЦК України зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У статті 114 ЖК Української РСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.

У постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Не є підставою для виселення членів сім`ї власника, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

У справі, яка переглядається, установлено, що квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, було передано в іпотеку ПАТ "КБ "Даніель" на забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору № 1677-04-КЗЖ-Т від 13 грудня 2011 року.

Вказана квартира була придбана ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житла.

23 липня 2018 року ОСОБА_6 на прилюдних торгах, у порядку, встановленому для виконання судових рішень, придбала квартиру АДРЕСА_1 та зареєструвала своє право власності, в якій зареєстровані та проживають ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 .

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачі за зустрічним позовом не є такими, що самоправно вселились в квартиру АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що, придбаваючи цю квартиру з прилюдних торгів, ОСОБА_6 мала об`єктивну можливість знати про проживання в цій квартирі відповідачів, та, відповідно, з`ясувати, чи відмовляються останні від свого права користування жилим приміщенням, у зв`язку з чим обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки у цій справі право власності позивача за зустрічним позовом лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачів, проте позивач на захист такого обмеження вимагає саме позбавлення права відповідачів на житло, що не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети позову.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 196/476/13-ц, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм цивільного законодавства, незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в частині вирішення зустрічного позову без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення залишити без змін.