У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики від 07 березня 2018 року у загальному розмірі 377 906,79 дол. США, з яких: 370 000,00 дол. США - заборгованість за договором позики; 1 581,32 дол. США - три відсотки річних; 6 325,47 дол. США - пеня за прострочення сплати основної заборгованості.

На обґрунтування позову посилалася на те, що 07 березня 2018 року між нею та ОСОБА_2 у присутності двох свідків укладений договір позики, згідно з умовами якого вона передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 370 000,00 дол США, які останній зобов`язався повернути у повному обсязі у строк до 01 липня 2020 року. Місцем виконання договору зазначено АДРЕСА_1 .

Укладення договору позики та передача грошових коштів ОСОБА_2 відбулося у період його шлюбу з ОСОБА_3, яка є його дружиною та повністю обізнана щодо зазначеного договору, отже, договір позики укладений в інтересах сім`ї.

Посилаючись на те, що відповідачі є солідарними боржниками за договором позики, взяті в борг кошти не повернуті, просила позов задовольнити.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт та оголосити заборону відчуження рухомого та нерухомого майна, належного ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у межах ціни позову.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що є ризик того, що до ухвалення рішення по суті у цій справі, відповідачі можуть відчужити майно, наслідком чого буде настання потенційних труднощів при виконанні судового рішення.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, у межах ціни позову у розмірі 10 324 413,50 грн, та заборонено його відчуження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що враховуючи характер правовідносин, предмет позову, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, є необхідність у застосуванні саме такого виду забезпечення позову, який є співмірним із заявленими вимогами та реалізує мету його застосування.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2020 року змінено. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2, у межах ціни позову та відповідно до вартості майна, а саме: квартиру АДРЕСА_2, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) за реєстраційним номером 28408448101. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_3, у межах ціни позову та відповідно до вартості майна, а саме: земельну ділянку, площею 0,0325 га, кадастровий номер 4810300000:04:023:0015, для ведення особистого селянського господарства, зареєстровану в Реєстрі за реєстраційним номером 1624596348103; житловий будинок, розташований на АДРЕСА_3, зареєстрований у Реєстрі за реєстраційним номером 1624560848103; земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_3, зареєстровану в Реєстрі за реєстраційним номером 1624514748103; квартиру АДРЕСА_4, зареєстровану у Реєстрі за реєстраційним номером 1133231980000; квартиру АДРЕСА_5, зареєстровану в Реєстрі за реєстраційним номером 241346448101; 1/2 частини нежитлових приміщень, розташованих у житловому будинку літ. "А-6", загальною площею 134,4 кв. м, на АДРЕСА_6, зареєстровані в Реєстрі за реєстраційним номером 109110048101; квартиру АДРЕСА_7, зареєстровану в Реєстрі за реєстраційним номером 3291179.

Зобов`язано ОСОБА_1 у порядку зустрічного забезпечення протягом 10 днів з дня постановлення цієї ухвали внести на депозитний рахунок Миколаївського апеляційного суду грошові кошти у розмірі 6 580 150 грн та надати суду першої інстанції, який розглядає цю справу, документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідачів, не з`ясував питання щодо складу цього майна, не зазначив конкретну назву майна, на яке накладається заборона відчуження, його ідентифікаційні ознаки, що суперечить вимогам статей 263 та 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). З урахуванням наявності у справі відомостей про нерухоме майно, належне відповідачам, апеляційний суд дійшов висновку про зміну ухвали суду першої інстанції та зазначив, що підлягають застосуванню заходи забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачкою та визначений судом, із зазначенням конкретного нерухомого майна. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування зустрічного забезпечення, враховуючи дії позивачки щодо передачі в іпотеку свого майна іншій особі, а також її майновий стан, з метою забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині застосування зустрічного забезпечення позову та визначення його розміру скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи зустрічне забезпечення, вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки відповідачі просили лише скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, жодних посилань щодо зустрічного забезпечення апеляційна скарга не містить. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України відсутні умови для застосування обов`язкового зустрічного забезпечення, оскільки позивачка є громадянкою України та має у власності нерухоме майно. Апеляційний суд неправильно визначив розмір зустрічного забезпечення, оскільки сума у розмірі 6 580 150,00 грн - це вартість майна, належного відповідачам, а не сума збитків, які можуть понести відповідачі у разі відмови у задоволенні позову.

У січні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Немерцалова С. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

На обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про застосування заходів зустрічного забезпечення, оскільки позивачка звернулася до суду з безпідставним позовом та вчиняла дії щодо відчуження свого майна. Позивачка не надала належних доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції безпідставно наклав арешт на майно ОСОБА_3, набуте нею до укладення шлюбу з ОСОБА_2 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, а саме порушення норм процесуального права, зокрема статті 154, частини шостої статті 367 ЦПК України, та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в частині вжиття заходів зустрічного забезпечення позову не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Відповідно до частини восьмої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Зазначені норми ЦПК України (1618-15) узгоджуються зі змістом принципу 8 Принципів попередніх і забезпечувальних заходів в міжнародному цивільному процесі, прийнятих Асоціацією міжнародного права у 1996 році: суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті відмови у позові. При вирішенні питання про гарантії суд повинен враховувати можливості позивача відповісти на вимогу про відшкодування збитків.

Отже, метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.

Виходячи із системного тлумачення норм частин першої і третьої статті 154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Відповідно до частини четвертої статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (частина п`ята статті 154 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у серпні 2020 року разом із позовом подала до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2020 року заяву задоволено та накладено арешт на рухоме та нерухоме майно відповідачів.

Питання щодо застосування зустрічного забезпечення суд першої інстанції не вирішував.

Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду про забезпечення позову, дійшов висновку про необхідність застосування зустрічного забезпечення.

Відповідно до частини одинадцятої статті 154 ЦПК України ухвала про зустрічне забезпечення може бути оскаржена разом із ухвалою про забезпечення позову або окремо.

Стаття 353 ЦПК України, яка встановлює перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначено у статті 367 ЦПК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, щовідповідно до положень цивільного процесуального законодавства України суд апеляційної інстанції не має повноважень вперше застосувати зустрічне забезпечення, оскільки може лише переглянути в порядку апеляційного провадження ухвалу суду першої інстанції про зустрічне забезпечення або його зміну чи скасування.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021 (провадження № 61-8887ав21).

Апеляційний суд не врахував, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, без зазначення в ній доводів щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення, а тому суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про зустрічне забезпечення, порушив норми процесуального права та вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, визначаючи розмір зустрічного забезпечення у сумі 6 580 150 грн (вартість майна, на яке накладено арешт), апеляційний суд не врахував, що заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку посилається заявниця, зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії".

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розміру можливих збитків відповідачів, які вони можуть зазнати у зв`язку із забезпеченням позову.

Крім того, положення статті 154 ЦПК України не містять прямої вказівки на необхідність вжиття судом заходів зустрічного забезпечення у розмірі ціни позову.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, порушив норми процесуального права, вийшов за межі вимог апеляційної скарги та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування зустрічного забезпечення. Тому постанова суду апеляційної інстанції в частині зустрічного забезпечення позову підлягає скасуванню.

Верховний Суд не бере до уваги доводи відзиву про те, що позивачка подала до суду безпідставний позов, тому наявні підстави для застосування зустрічного забезпечення позову, оскільки такі доводи стосуються розгляду справи по суті.

Посилання на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення арешту на майно ОСОБА_3, Верховний Суд відхиляє, оскільки касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції в частині застосування зустрічного забезпечення позову, а тому рішення судів попередніх інстанцій в частині забезпечення позову в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи відзиву про те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про застосування зустрічного забезпечення позову, оскільки позивачка вчиняла дії щодо відчуження майна є безпідставними, оскільки апеляційний суд з власної ініціативи застосував зустрічне забезпечення чим порушив норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суд апеляційної інстанцій порушив норми процесуального права, то постанова суду апеляційної інстанції в частині застосування заходів зустрічного забезпечення позову підлягає скасуванню.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині застосування зустрічного забезпечення позову, то з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 420,40 грн у рівних частках.