Іменем України 17 листопада 2021 року м. Київсправа 756/14348/18провадження № 61-6568 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - публічне акціонерне товариство "Агропросперіс Банк";

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Агропросперіс Банк" (далі - ПАТ "Агропросперіс Банк"), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.Позовна заява мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року у справі № 756/3653/16-ц стягнуто з відповідача на його користь невиплачену після його звільнення надбавку до посадового окладу у сумі 7 635 грн 70 коп. за період з січня по квітень 2015 року.Станом на 31 жовтня 2018 року період затримки виплати середнього заробітку становить 812 робочих днів, тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 485 673 грн 44 коп.Ураховуючи наведене, посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 485 673 грн 44 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Агропросперіс Банк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2015 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 485 673 грн 44 коп.Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з часу звільнення позивача, 04 серпня 2015 року, і до часу звернення до суду, 31 жовтня 2018 року, з вини відповідача та на порушення вимог статей 116, 117 ЦПК України з позивачем не було проведено повного та остаточного розрахунку, а тому у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "Агропросперіс Банк" задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року змінено. Зменшено суму стягнутого з ПАТ "Агропросперіс Банк"на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2015 року по 31 жовтня 2018 року з 485 673 грн 44 коп. до 80 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що з вини відповідача та на порушення вимог статей 116, 117 ЦПК з позивачем не було проведено повного та остаточного розрахунку, а тому у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд застосував принцип співмірності в сторону зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, врахувавши, що між сторонами був наявний спір лише щодо належної до виплати надбавки до заробітної плати, а доказів ухилення відповідача від виконання рішення суду не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й змінити рішення суду першої інстанції.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступлення від висновку застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 червня 2020 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 756/14348/18 зі Оболонського районного суду м. Києва. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників позивача. У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі поновлено. Заяву ОСОБА_2 про залучення процесуального правонаступника задоволено. Залучено ОСОБА_2 до участі у справі правонаступником позивача - ОСОБА_1 .Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що у статті 117 КЗпП України законодавець установив лише одну підставу для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме, якщо спір вирішено на користь працівника частково.Навіть при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у статті 117 КЗпП України відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.У даному випадку вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено у повному обсязі.Не погоджувався із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, про те, щоз урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.Вважав, що відсутні підстави зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ вересні 2020 року ПАТ "Агропросперіс Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджувалося із судовими рішення, вважаючи, що підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиРішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року у справі № 756/3653/16-ц, яке змінено рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року в частині розподілу судових витрат, позов ОСОБА_1 до ПАТ "Агропросперіс Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення недоплаченої заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Агропросперіс Банк" на користь ОСОБА_1 недоплачену надбавку до посадового окладу за період з січня по квітень 2015 року у розмірі 7 635 грн 70 коп.Вказаним судовим рішенням встановлено, що з 05 червня 2012 року ОСОБА_1 працював у ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є ПАТ "Агропросперіс Банк", а з 01 квітня 2014 року - начальником управління операційного забезпечення операційного департаменту. Згідно з наказом від 16 січня 2014 року № 6 ОСОБА_1 було встановлено з 01 квітня 2014 року розмір місячної заробітної плати у розмірі 18 500 грн, яка складалася з посадового окладу в розмірі 11 100 грн та надбавки до посадового окладу у розмірі 7 400 грн, про що позивача було проінформовано повідомленням від 16 січня 2014 року № 180. 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи наказом № 90-к у зв`язку зі скороченням чисельності чи штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При звільненні ОСОБА_1 були нараховані: а) вихідна допомога в розмірі трикратної середньої заробітної плати згідно з пунктом 7 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"; б) вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України; в) грошову компенсацію за 39 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за статтею 24 Закону України "Про відпустки". Однак, виплати при звільненні ОСОБА_1 були розраховані без врахування надбавки до посадового окладу, яка повинна була виплачуватися згідно з наказом від 16 січня 2014 року № 6, але не виплачувалась з березня 2015 року.23 серпня 2018 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про виплату невиплаченої при звільненні заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки при звільненні.Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 598 грн 12 коп.Станом на 31 жовтня 2018 року період затримки виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становив 812 робочих днів (з 04 серпня 2015 року по 31 жовтня 2018року), так як фактичний розрахунок з позивачем до даного часу не проведено.Рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку було виконано відповідачем у примусовому порядку лише 08 листопада 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. При цьому Верховний Суд України зауважив, що необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у вказаному висновку Верховного Суду України, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У справі, яка переглядається, невиплачена позивачу при звільненні сума надбавки (7 635 грн 70 коп.) є у понад шістдесят разів меншою, ніж сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2015 року по 31 жовтня 2018 року.Визначаючи розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції врахував встановлені обставини справи, а також неістотність невиплаченої працівнику при звільненні заробітної плати в розмірі 7 635 грн 70 коп. відносно суми середнього заробітку за час затримки розрахунку і вважав за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування до 80 000 грн, взявши до уваги зусилля, які позивач вимушений був докласти для захисту своїх порушених прав.З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача, колегія суддів не вбачає підстав для збільшення визначеного апеляційним судом до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.При цьому враховуючи, що відповідач судові рішення в касаційному порядку не оскаржує, колегія суддів не має також і правових підстав для зменшення визначеної апеляційним судом суми відшкодування, у зв`язку із чим доводи відзиву на касаційну скаргу Верховним Судом відхиляються.Посилання касаційної скарги на існування розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм статті 117 КЗпП України безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) остаточно визначили правову позицію суду касаційної інстанції у такій категорії справ і підстав для відступу від вказаної правової позиції колегія суддів не вбачає.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263- 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, залишити без задоволення.РішенняОболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара