Короткий зміст позовних вимогУ листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Банк Розвитку" (далі - ПАТ "ВБР"), ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Есаймент" (далі - ТОВ "ФК "Есаймент"), про визнання договору застави рухомого майна недійсним та зняття обтяження з рухомого майна.Позовна заява мотивована тим, що він, звернувшись до міжрайонного реєстраційно-екзаменаційного відділу (далі - МРЕВ) з метою переоформлення свого автомобіля Nissan Qashqai 2,0, сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, дізнався, що на нього накладено обтяження, оскільки 22 березня 2013 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 2 млн. грн строком до 21 березня 2014 року.У той же день для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна, за умовами якого остання заставила своє майно, а саме автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, на забезпечення виконання ОСОБА_3 вищевказаного кредитного зобов`язання. Зазначав, що заставлене його дружиною майно було придбано під час проживання однією сім`єю у 2010 році, але він своєї згоди на заставлене спільне сумісне майно подружжя не надавав і договір застави не підписував.Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір застави рухомого майна від 22 березня 2013 року та зняти обтяження з рухомого майна - автомобіля Nissan Qashqai 2,0, сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року у складі судді Чудопалової С. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 під час укладання договору застави було умисно приховану ту обставину, що предметом застави є майно, яке перебуває у спільній сумісній власності з ОСОБА_1, проте останній не є стороною укладеного договору, а тому він не може оскаржувати спірний договір. Отже, на час укладення договору застави банк не знав і не міг знати про те, що спірний автомобіль належить на праві спільної сумісної власності відповідачу та позивачу, а останній не надав відповідачу згоди на укладення цього договору.Крім того, враховуючи те, що арешт автомобіля був накладений внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, договір застави є чинним і таким, що укладений правомірно, тому в частині зняття обтяження з нього позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір застави рухомого майна від 22 березня 2013 року, який укладено між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_2, знято обтяження на це рухоме майно.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний договір застави укладений між відповідачем і третьою особою без нотаріально посвідченої згоди позивача, який є співвласником предмета застави в силу вимог статті 60 СК України і така обставина не спростована, то оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скаргиУ січні 2021 року ТОВ "ФК "Есаймент" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 241/2359/19 із Першотравневого районного суду Донецької області.У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги ту обставину, що ПАТ ""ВБР", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Есаймент", повинно було бути залучено до участі у справі відповідачами, оскільки позовні вимоги, заявлені позивачем, стосуються визнання договору застави, укладеного між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_4, недійсним.Вважало, що посилання апеляційного суду на рішення першотравневого районного суду Донецької області від 11 січня 2013 року про встановлення факту проживання однією сім`єю, безпідставні, так як предметом його розгляду була вимога не про поділ майна подружжя, а лише встановлення факту спільного проживання.Разом з тим, на даний момент не існує ніяких судових рішень стосовно поділу спільного майна ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а тому стверджувати, що спірний автомобіль, який був переданий банку в заставу, є спільним сумісним майном, а не був особистою приватною власністю, є передчасним, так як ОСОБА_2 запевняла та підписала нотаріально посвідчену заяву про те, що на момент укладання договору в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала та спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю.Крім того, ОСОБА_1 є також майновим поручителем по кредитному договору від 22 березня 2013 року, укладеного між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_3, оскільки 25 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ВБР" було укладено договір іпотеки для забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиРішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 11 січня 2013 року у справі № 0539/2281/2012 встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, з 08 листопада 2000 року по 11 січня 2013 року.22 березня 2013 року між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 2 млн. грн строком до 21 березня 2014 року.У той же день для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави рухомого майна, зі змінами згідно з договором про внесення змін та доповнень № 1 від 25 грудня 2013 року, за умовами якого остання заставила своє майно, а саме автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, на забезпечення виконання ОСОБА_3 вищевказаного кредитного зобов`язання. З витягу про реєстрацію в Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 40214950 від 25 березня 2013 року вбачається, що на автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладено приватне обтяження, а саме - заборона відчуження обтяження на підставі договору застави від 22 березня 2013 року, обтяжувач - ПАТ "ВБР", боржник - ОСОБА_3 .Відповідно до листа ПАТ "ВБР" від 16 травня 2019 року № 3140 банк повідомив ОСОБА_2 про те, що банком було відступлено право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором від 22 березня 2013 року, за зобов`язанням якого ОСОБА_2 виступає майновим поручителем, та права вимоги за наступним договором застави від 22 березня 2013 року шляхом продажу новому кредитору - ТОВ "ФК "Есаймент" (а.с. 12, 92-94).Відповідно до пункту 6 договору застави для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та заставодавцем зобов`язань за цим договором заставодавець надав в заставу майно - Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності заставодавцю з 13 серпня 2010 року.Згідно з пунктом 10.1 договору застави заставодавець засвідчив, що предмет застави не перебуває у спільній сумісній власності подружжя.Як вбачається із нотаріально посвідченої заяви від 25 грудня 2013 року ОСОБА_2 зазначила, що станом на 11.00 годину 25 грудня 2013 року (дата укладення договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору застави) вона у шлюбі не перебуває, ні з ким не проживає однією сім`єю без укладання шлюбу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Касаційна скарга ТОВ "ФК "Есаймент" підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.Вирішуючи спір ОСОБА_1, суди допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.Так, участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення впливає безпосередньо на їх права чи обов`язки. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.Предметом позовних вимог є визнання недійсним договору застави, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "ВБР", правонаступником якого є ТОВ "ФК " Есаймент", недійсним.У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз`яснено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.Питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача суд вирішує у підготовчому засіданні (пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України).Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору застави, ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 (заставодавця). Заставодержатель - ПАТ "ВБР" та його правонаступник - ТОВ "ФК "Есаймент", було залучено до участі у справі третіми особами.При цьому судами не враховано, що процесуальні права, передбачені ЦПК України (1618-15) , третьої особи і відповідача є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 без залучення до участі у справі належних відповідачів: ПАТ "ВБР" та його правонаступника - ТОВ "ФК " Есаймент".Відтак, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові.За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.З огляду на підпункти "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та ухвалення у справі нового судового рішення, то судові витрати, понесені ТОВ "ФК "Есаймент" за подання касаційної скарги у розмірі 3 073 грн 60 коп., слід стягнути із ОСОБА_1 на користь приватної ТОВ "ФК "Есаймент".Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду